Прес-центр
Шрифт:
— Я можу сказати їй про цього самого…
— Лиска?
— Угу, — поморщився Бреннер.
— Кажіть, як вважаєте за потрібне… І попередьте, що я приїду в Шьоньоф зразу, як дістану візу.
— Облиште ваші російські хитрощі: як тільки дістану візу… Це ваша особиста справа, коли ви дістанете візу… Її справа погодитись зустрітися з вами, призначити час і місце…
Бреннер набрав номер, відрекомендувався, попросив з’єднати його з мадемуазель Кровс, поклав долоню на мембрану й пояснив:
— Вона в барі Прес-центру… Чудове життя, так?!
— Спитайте, якої вона думки про Лиска як про журналіста…
— Коли його били за те, що він був
— По-французьки я не зрозумію.
— Я розмовлятиму з нею англійською, не німецькою ж, до речі…
— Ні, але ви, французи, невиправні націоналісти…
— Маємо на це право, Диметр, маємо право…
У селекторі пролунав низький голос:
— Кровс.
— Здрастуйте ще раз, це знову Бреннер.
— Добрий вечір, містер Бреннер.
— Чи можу я поставити вам ще кілька запитань?
— Будь ласка, хоч я сказала те, що вважала за можливе сказати…
— Мова йде не про Граціо, міс Кровс. Чи відоме вам ім’я російського журналіста Ли… Ли… — Бреннер подивився на Степанова, знову прикрив долонею мембрану, але Кровс відповіла:
— Ви маєте на увазі містера Лиска?
Степанов кивнув.
— Саме так, — відповів Бреннер.
— Я не просто знаю це ім’я, ми дружимо.
— Вам відомо, що його в непритомному стані повезли до Росії?
— Що?!
— Так, на нього було вчинено напад… Йому, як кажуть його російські колеги, дуже погано… Побили його нібито за стосунки з вами…
— Он воно як? Його звинувачують у тому, що він спав з представницею бульварної преси?
— Його звинуватили в тому, що він був близький з жінкою, яку любить невідомий друг…
— Невідомий друг, звичайно, зв’язаний з корпорацією Дігона, містер Бреннер, бо Лиско вивчав ті ж матеріали, якими цікавилася і я… Точніше кажучи, він… Одним словом, у мене немає ревнивого друга, який пішов би на таке безумство…
Степанов показав пальцем на себе. Бреннер швидко закрив трубку долонею, спитав:
— Хочете поговорити?
— Так.
На якусь мить обличчя Бреннера закам’яніло; мабуть, він напружено думав, як йому пояснити Кровс про червоного; знову простяг руку по сигарету, швидко прикурив, приклавши трубку гострим плечем до вуха.
— Міс Кровс, у мене в гостях наш російський колега Степанов; він писав репортаж про партизанів Лаосу і В’єтнаму, був у Чілі напередодні трагедії і дружив з вождем РАФ [6] Ульрікою Майнхоф. Він хоче поговорити з вами.
6
Ультраліва організація «Роте Арме Фракціон».
— Будь ласка, — відповіла жінка, повагавшись. — Я слухаю.
Бреннер передав трубку Степанову.
— Добрий вечір, міс Кровс. Я жду візи, думаю, мені дадуть її найближчими днями… Ви зможете побачитися зі мною?
— Звичайно.
— Я візьму в пана Бреннера номер вашого телефону?
— Запишіть домашній. Тридцять сім, двадцять чотири, сорок дев’ять… Лискові погано?
— Так.
— Чому його не госпіталізували тут?
— Тому, що хтось подзвонив у наше консульство й погрожував йому… Тому, що його звинувачують у тім…
— Я вже чула… В мене немає ревнивих друзів, а в нього могли з’явитися серйозні вороги… Через
Коли Степанов поклав трубку, Бреннер сказав:
— Дивна історія… Концерн Дігона… Ходімо подивимося в довідник? Вона — хоч і не прямо — все-таки звинуватила цього старого… Ви ж нічого про нього не знаєте?
— Я знаю про нього, і знаю немало.
— Он як? — Бреннер здивувався. — Все-таки ви незбагненні люди! А може, ми довірливі агнці в порівнянні з вами і ви завжди граєте нами, немов дітьми?
— Якби ж то, — усміхнувся Степанов. — Кожен з нас норовить пограти іншим, що не є добре, як кажуть мої німецькі друзі.
— Ходімо в досьє, там розкажете мені про Дігона, перевіримо ці дані в наших останніх довідниках…
17
Ретроспектива І (сім місяців тому, весна 83-го)
Баррі Дігон почав здавати, як не є, а сімдесят сім, але всі найважливіші справи все ще вів сам, не передоручаючи навіть найближчим, перевіреним помічникам.
Тому, коли департамент концерну, що відповідав на всі біржові операції в світі, опрацьовував інформацію про те, що люди Леопольдо Граціо (звичайно, не службовці його концернів та банків, а контакти в інших фірмах) почали грати на підвищення курсу акцій какао-бобів, коли служба розвідки концерну повідомила, що в Гаривасі, де лише п’ять місяців тому прийшли до влади військові на чолі з полковником Мігелем Санчесом, намітилася тенденція до розколу в керівництві й міністр оборони, сорокарічний Армандо Лопес, випускник Вест-Пойнту, що примкнув до лівих сил, двічі нелегально зустрічався з послом США Дональдом Берклі, причому запис розмови було зразу надіслано в Білий дім з позначкою державного секретаря «Негайно, цілком таємно, тільки для президента», Баррі Дігон дав вказівку зовнішньополітичному департаментові концерну з’ясувати, чи існують високоавторитетні контакти, які зможуть забезпечити зустріч з міністром оборони найближчим часом, бажано на нейтральній території; в разі, коли це може кинути тінь на майора Армандо Лопеса, треба негайно купити будь-який замок в Гаривасі на березі океану — нічого особливого, десять, п’ятнадцять кімнат щонайбільше, акрів двадцять землі, нема чого привертати увагу лівої преси — і запросити в числі гостей на новосілля цього самого майора Лопеса.
Після цього Дігон подзвонив помічникові державного секретаря Полу Гоу, договорився з ним про ланч; перед тим як їхати в клуб, уважно переглянув відомості, які одержав від своїх брокерів [7] на біржах Цюріха, Амстердама, Лондона, Гонконгу і Франкфурта-на-Майні; йшлося виключно про ціни на какао-боби, Гаривас — один з найбільших постачальників цього продукту; переконав Зігмунда Шибульського, помічника по спеціальних зв’язках з адміністрацією, домовився про зустріч з першим заступником директора ЦРУ Майклом Велшем; попросив секретаря, який складав щоденні комп’ютерні зведення, з’ясувати, чому Леопольдо Граціо почав грати на підвищення акцій какао-бобів саме після приходу до влади військових у Гаривасі, й подався на ланч до клубу «33».
7
Біржовий маклер.