Прес-центр
Шрифт:
Через п’ятнадцять хвилин з Пуллаха, що під Мюнхеном, пішли шифротелеграми в женевську й бернську резидентури БНД.
Через три години радник з преси подзвонив керівникові адвокатської контори «Розен унд Шульц» панові Брюкнеру, той спеціалізувався у справах, пов’язаних з видавництвами й редакціями.
Через п’ять годин дев’ять хвилин пан Брюкнер побачився з хазяйкою фірми «Розен унд Шульц» фрау Розен.
Через сім годин фрау Розен домовилась про зустріч з редактором
Через дев’ять годин дванадцять хвилин секретарка пана Доле знайшла Марі Кровс по домашньому телефону й запросила її прийти до редактора завтра, сімнадцятого вересня, о дев’ятій ранку.
— Я спішно закінчую статтю, — відповіла Марі, — тільки-но повернулася з Латинської Америки… Може, ви будете такі ласкаві призначити мені час на післязавтра?
— На жаль, дорога фрейлейн Кровс, післязавтра бос відлітає на Канарські острови… А він хотів би запропонувати вам дещо до того, як вилетить…
— Добре, спасибі, я прийду.
Доле підвівся з-за різьбленого, роботи вісімнадцятого століття, столу карельської берези, по-дружньому простяг руку, пішов назустріч Марі, не приховуючи захоплення, дивився на неї, не випускаючи довгої, тонкої руки жінки із своєї сухої й гарячої, підвів до крісла, спитав, що питиме його зеленоока гостя, узяв з холодильника, вмонтованого в стелажі, пляшку «віші», лід, горішки й зразу ж заговорив:
— Я теж колись писав, — сказав він. — Будь проклята моя нинішня професія, але хтось же має бути і бюрократом… Хтось має кремсати ваші матеріали, бути козлом відпущення в скандалах з урядовими йолопами, вибивати у хазяїв якнайбільше коштів для оплати талановитих матеріалів, уладнувати суперечки зі складачами, що страйкують…
— Дуже хочеться повернутися до друкарської машинки? — спитала Марі. — Чи крісло зовсім засмоктало?
Доле сумно всміхнувся.
Саме тому в мене не крісло, я ж сиджу на секретарському стільці, який обертається, і всі мені дорікають за електрику; вік вісімнадцятий і нинішній несумісні, кажуть люди.
— Все сумісне, — впевнено відповіла Марі. — А далі все буде ще суміснішим, бо хімія подарувала світові гутаперчу і люди спроектували цю прекрасну синтетичну властивість на вроджену — совість…
Обличчя Доле на мить завмерло, а очі по-кошачому звузились, але так було лише якусь мить — він володів мускулатурою, не тільки очима.
— Ваш висновок — чудовий привід перейти до ділової частини розмови, фрейлейн Кровс… Ви, гадаю, знаєте про мій журнал і, думаю, не звертаєте уваги на ті небилиці, які розпускають про мене…
— Про всіх кажуть різне.
— Саме так… Отож я уважно стежив за вашими публікаціями, найдужче мене зацікавили матеріали про сальвадорських дядечків з американського секретного відомства, які нібито вирощують банани, і ваше передчуття перевороту в Гаривасі… Чи не хотіли б попрацювати на мене?
— Ви згодні друкувати все, що я писатиму?
— Ну, коли щось і перешкодить мені це зробити, ви одержите повністю, за вищим розрядом, все, що захочете одержати за свій матеріал; фікс я готовий обумовити заздалегідь.
— Спокусливо… Звичайно, згодна… Але я не зовсім розумію, чим викликана така приємна пропозиція, пане Доле?
— Все дуже просто… Ви вгадали двічі… Ви вгадали
— Інтерв’ю з полковником Санчесом.
— Ого! Але ж я знаю, що він нікому не дає інтерв’ю.
— Мені дав.
— Де це інтерв’ю?
— Тут, — вона кивнула на свою сумку. — Тільки не передруковане.
— В мене чудова стенографістка — фрейлейн Жоссе. Продиктуйте їй, я зразу прочитаю і пущу в набір… Думаю, три тисячі франків вас влаштує?
— І ви згодні оплатити вартість авіаційного квитка?
— Безумовно, але тоді я заплачу вам дві тисячі франків, і це буде справедливо.
— О’кей… Я ставлю, правда, одну умову, пане Доле…
— Ви сама чарівність, я готовий піти вам назустріч в усьому, але, на жаль, не вмію підкорятися умовам… Пропозиція — будь ласка…
— Я віддам інтерв’ю з Санчесом тільки в тому разі, якщо ви надрукуєте і мій коментар. В дечому я не згодна з полковником і пишу про це з усією певністю…
— Диктуйте коментар моїй фрейлейн Жоссе, я погляну.
Через дві години Доле запросив до себе Марі.
— Інтерв’ю блискуче, ви поб’єте мадам Фалачі, повірте нюху комерсанта від журналістики. Я ставлю матеріал у номер. Ваш коментар про те, що в Гаривасі назрівають тривожні події, я надрукую через номер, після того як з’являться відгуки на інтерв’ю.
— Відгуки з’являться, я вам це обіцяю. Мені хочеться побачити коментар, не чекаючи відгуків…
— Фрейлейн Кровс, — сказав Доле, і посмішка на його обличчі згасла, наче її й не було, — я сказав вам лише те, що вважав за потрібне сказати. Вирішуйте. Все на ваш розсуд…
Через сорок хвилин коментар Марі Кровс разом з інтерв’ю ксероскопіювали й надіслали фрау Розен.
Через годину п’ятнадцять матеріал був уже в конторі пана Брюкнера.
Через сім годин копію документів вручив у Мюнхені представникові ЦРУ заступник директора БНД.
Назавтра — по тому ж ланцюгу — редакторові Доле було запропоновано оплатити всі витрати за неопублікування коментаря Марі Кровс про те, що «в Гаривасі вибухонебезпечна ситуація» і «коли лідери революції не називають імен тих, хто має намір скинути Санчеса, то не тому, що не можуть чи не хочуть цього зробити, а тільки через те, що ждуть слушної години — зручної й доцільної для такої заяви».
«Активність груп, споріднених з концерном Дігона, — зробила висновок Кровс, — не може не бути пов’язана з надією на те, що у Гаривасі до влади прийдуть нові люди, «покладливіші», які «тверезо» оцінюють традиційну роль північного сусіда і його державні, а також ділові інтереси. Один з молодих майорів сказав мені на закінчення розмови: «Якщо ми протримаємося кілька місяців, то надовго збережемо владу; в противному разі нас чекає катастрофа».