Прес-центр
Шрифт:
— Я віддам тобі все, що в мене е, на перших порах вистачить хлопчикові й Марі… Не журись, я добре заробляю в салоні, ти зможеш допомагати їм, аби тільки був здоровий і лишався таким, якого я люблю… А ти? Скажи, ти ще любиш мене? Чи я набридла тобі?
— Набридла, — сказав Верньє. — Терпіти тебе не можу… Ану, дай телефон…
Він набрав номер Хора й сказав:
— Знаєте, краще все-таки вам відіспатися в літаку, я нічого не писатиму, ми з вами старі, настав час подумати про вічність, страшний суд, пекло і таке інше…
Поклавши трубку, він глянув на Гала.
— Скажи,
Вона посміхнулась.
— За що? Це по торговельній лінії, коли люблять за щось. Ти прожив своє життя, я своє, кожен з нас бачив багато. Але я ще ніколи в своєму житті не зустрічала таких, як ти.
53
Ланцюг (ілюстрація № 3). 18.10.83
О дванадцятій годині сорок хвилин Майкл Велш надіслав шифротелеграми в європейські резидентури ЦРУ, де було дано відповідні інструкції щодо «витоку інформації», про причетність Дігона до подій у Гаривасі — з одного боку і до загибелі Граціо — з другого.
О двадцять третій годині комісар поліції Матен, ознайомившись з поданням Папіньйона, цілком переконався, що Шор не піде на компроміс, по-перше, і не відкриє своїх карт, по-друге.
О двадцять третій годині сорок три хвилини про це було поінформовано Джона Хофа.
О двадцять третій годині п’ятдесят дев’ять хвилин повідомлення про все це пішло в Ленглі.
Ланцюг (ілюстрація № 4). 19.10.83
О п’ятій годині дев’ять хвилин ранку шифротелеграма від Велша надійшла до римської резидентури.
О дванадцятій годині після полудня заступник резидента ЦРУ зустрівся зі Славко Кадричем за чашкою кави в невеличкій піццерії, неподалік від Колізею (майже поряд із «стіною наочної пропаганди»: кордони Риму в пору античності; величезна територія імперії, князівства часів краху; «Велика Італія» Муссоліні і, нарешті, справляють сильне враження нинішні кордони республіки).
О п’ятнадцятій годині Славко Кадрич зупинив свій пошарпаний «фіат» у центрі Рима, піднявся по віа Венето, старанно перевірився, сів у автобус, під’їхав до вокзалу і тут, біля каси номер шість, зустрівся з Францем Шоллі; розмова тривала п’ять хвилин; він вручив Шоллі портфель, де лежав паспорт на ім’я Фрідріха Роделя, квиток на літак до Берна, посвідчення водія і п’ять тисяч доларів; портрет Соломона Шора Кадрич спалив після того, як Шоллі сказав, що запам’ятав обличчя інспектора; так само було знищено рукописну карту з нанесеним на ній маршрутом Шора, яким той повертався з комісаріату додому, а також фотографії парку, де інспектор гуляв з своєю собакою Зусі.
О двадцять першій годині невідомий на великій швидкості
О двадцять першій годині тридцять сім хвилин Шора було доставлено в непритомному стані в міську клініку.
О двадцять другій годині сім хвилин в клініку прибув комісар Матей.
О двадцять другій годині тридцять хвилин у клініку приїхали представники преси.
О двадцять другій годині тридцять дев’ять хвилин журналісти атакували Матена запитаннями у вузькому коридорі лікарні…
… Спланований напередодні Дейвом Роллом скандал розпочався; некерованість процесу була вдаваною; можливі ходи противників заздалегідь вичислено на комп’ютерах, ендшпіль вирішено.
54
Ретроспектива IX (сім днів тому)
Джеймс Боу подзвонив директорові ЦРУ додому пізно, об одинадцятій.
— Послухай, справа варта того, щоб ми випили з тобою по склянці молока. Як ти?
— Без молока не заснеш?
— Боюся, що ні…
— Приїжджай… Тільки візьми таксі, гаразд? І зупини на розі, не доїжджаючи до будинку.
— Навіть так?
— Завжди так, Джеймс…
Він зустрів Боу на порозі, провів його до бібліотеки; на другому поверсі гриміла музика й молоді голоси; директор пояснив:
— Вечоринка у дітей, нехай уже краще бісяться вдома, ніж у дискотеках, такий бруд, таке падіння моралі, марихуана…
— Запропонуй узяти дискотеки під контроль, — усміхнувся Джеймс, — тільки де ти тоді черпатимеш кадри інформаторів?
— Ти страшенний цинік, старина. Що скоїлось?
— Дай молока, я справді не можу без хорошого молока, а в готелі від мене шарахаються — молоко тільки ранком, а ввечері пиво пий…
— Скидай піджак, зараз принесу…
Лише після того, як Боу жадібно випив цілий пакет молока, самі вершки, він витяг носову хусточку, витер лоб і ніс, розстебнув комірець вологої сорочки й сказав:
— Слухай, старина, виходить дивна штука… Навколо людей, які тебе цікавлять, особливо навколо майора Лопеса, ходять хлопці Дігона, Рокфеллера і Дейва Ролла…
— Ти перебільшуєш…
— Ні, це справді так… І вони замикаються на Майклі Велші, є в тебе такий?
— Чорт його знає, — відповів директор, — може і є, знаєш, скільки їх у мене… Ти заради цього примчав уночі?
Стривай, старина, стривай… По-моєму, ми з тобою останній раз хитрували в Канзас-Сіті, підсовуючи один одному содову, аби не пити горілки, якою нас там хотіли напоїти… Що сталося?
— Ти з глузду з’їхав! — Директор навіть закурив. — Як тобі не совісно? Я хитрую з ворогами, і мені платять за це гроші, це мій бізнес, Джеймс, але я ніколи не хитрую з своїми, не кажучи вже про друзів…