Претендент на престол (Жизнь и необычайные приключения солдата Ивана Чонкина - 2)
Шрифт:
– Борисе!
– Що «Борисе»? Один раз за всі роки дозволив собі, і ось… Ні, треба щось робити.
Він скинув з себе піжаму, пожбуривши в різні боки верхню й нижню її половини. Одягнув свій звичайний костюм. І, обізвавши ще раз дружину дурепою, проклинаючи себе за те, що піддався слабкості й вирішив провідати сім’ю, кинувся
В єдиному на все місто газетному кіоску «Більшовицькі темпи» були вже розпродані. Про всяк випадок Єрмолкін зазирнув на пошту і там дізнався, що передплатникам розіслано всі примірники, а один, як завше, одіслано до Москви, в бібліотеку імені Леніна.
14
Що було далі, різні люди розповідають по-різному.
Згідно з однією версією, Єрмолкін вдався до відчайдушної і по-своєму безприкладної спроби вилучити й знищити весь тираж зі злощасним «мерином». З цією метою він начебто обійшов усіх передплатників, котрі проживали в межах міста Долгова, і об’їхав усіх, що проживали за межами. Він відвідав також районну бібліотеку, кабінет партійної освіти, всі червоні кутки колгоспів, радгоспів, підприємств місцевої промисловості. Деякі примірники він викупив (іноді за великі гроші. В одному випадку називають навіть суму в сто карбованців), деякі випросив задарма, а деякі вкрав. У результаті йому вдалося зібрати весь тираж, крім одного примірника, якраз того, що був відправлений у бібліотеку імені Леніна. Після цього Єрмолкіна, кажуть, стали мучити кошмари. Він уявляв собі, що там, у бібліотеці, цей номер негайно прочитають і одразу дадуть знати Куди Слід, а Звідтіля (в Москві все близько) може дійти й до самого Сталіна. І кажуть, що Єрмолкіну начебто щоночі снився один і той самий сон: Сталіну приносять газету з «мерином», підкресленим червоним олівцем. Сталін читає написане, Сталін палить люльку, Сталін спокійно запитує:
– Хто вчинив це шкідництво, цю ідеологічну
І хтось із найближчих співробітників вказує Сталіну на останню сторінку газети, де зазначено:
«ВІДПОВІДАЛЬНИЙ РЕДАКТОР Б. ЄРМОЛКІН».
Тоді товариш Сталін дає короте розпорядження, яке швидко спускається по інстанціях, досягає місцевих органів, вночі з воріт виїжджає критий автомобіль під назвиськом «чорний ворон», зупиняється перед входом до редакції, і ось уже ковані чоботи гупають коридором.
– А-а-а! – кричав уві сні Єрмолкін і прокидався од власного ж крику в холодному поту.
За іншою версією, Єрмолкін не дібрав двох примірників: крім відправленого в бібліотеку імені Леніна, ще й того, який виписувала місцева Установа, і ініціатива надсилання «чорного ворона» виходила не од Сталіна, а від самої цієї Установи, тобто не згори, а знизу.
Згідно з версією номер три, Єрмолкіну не вдалося зібрати жодного примірника, весь тираж негайно пішов у діло – на самокрутки, на розпал, на обгортку оселедців (які саме тоді видавалися по картках замість м’яса) і за своїм головним призначенням, для чого, власне кажучи, люди і передплачують пресу. Згідно з цією версією, «мерина» читачі просто-напросто не помітили, тому що газету «Більшовицькі темпи» в Долгові не читав ніхто ніколи.
Четверта версія стверджує, що всі читали, всі помітили «мерина», але, як і дружина Єрмолкіна, вирішили, що тепер так і належить. І тільки два Мислителі три дні вперто сперечалися, намагаючись зрозуміти, що б це означало, і будували з цього приводу найфантастичніші здогади.
Отже, версії різні. Але всі вони закінчуються нічними кошмарами Єрмолкіна, приїздом «чорного ворона» і придушеним криком: «А-а-а!..»
Примечания
Конец ознакомительного фрагмента.