Пригоди Електроника
Шрифт:
— Це я знаю, що ми живемо аж на околиці Чумацького Шляху, — махнув рукою Сергійко. — Але ж наші радіотелескопи прослуховують інші галактики. Апарати стоять напоготові. А ніяких відомостей не надходить. Мовби нас забули.
— На нас просто не звертають уваги, — підтвердив Електроник. — Наприклад, учені, які живуть на далекій планеті, зовсім в іншій галактиці, можуть припускати, що атмосфера Землі розжарена до мільярда градусів. Чому? Відповідь проста: ці вчені вимірюють температуру атмосфери за силою радіовипромінювання Землі. А на Землі працюють потужні телевізійні передавачі, що дають сильне випромінювання. І
Земля поступово розпадається від високої температури…
— Ну хай так, — похмуро сказав Сироїжкін. — Все одно ми впіймаємо їхні сигнали. А ти зумієш їх розшифрувати?
— Спробую.
— Авжеж, ти зумієш! — Сироїжкін нітрохи не сумнівався у здібностях Електроника. — Давай я посилатиму тобі таємничі сигнали з далекої планети, а ти їх розшифровуй.
— Гаразд, — сказав Електроник. — Я згоден.
Сергійко вмить змінився до невпізнання. Він посадив Електроника за письмовий стіл, тицьнув йому олівець і зошит. Відчинив одежну шафу, висунув усі шухляди для білизни. На підлогу полетіли пальта, куртки, шапки, випрасувана білизна.
— Ти на мене не дивися! — кричав Сергійко, хапаючи різні речі й не знаючи, що натягнути на себе. — Ти поки що зосередься. Адже ти просто землянин. А зараз перед тобою постане мешканець іншого світу!
І він справді з’явився перед землянином у такому вигляді, що якби на місці спокійного Електроника був хтось інший, він не знав би що й подумати. Можна ручатися, що й батьки не впізнали б свого сина в цій дивній істоті, закутаній в біле простирадло з ніг до голови й обв’язаній барвистими шарфами, в чорних окулярах, синьому ковпаці від торшера і з яскраво-червоними смугами губної помади на щоках.
— Чудово, — сказав Електроник. — У тебе не земний вигляд. Я готовий.
— Спочатку виберемо зоряну систему, в якій я перебуваю, — урочисто заявив мешканець іншого світу. — Щоб звучало гарно. Велика Ведмедиця? Туманність Андромеди? Скорпіон? Але хто я тоді буду? Ведмедець, андромед чи скорпіонець? Не хочу! Я буду… Ура, придумав! Я буду Змієносець з планети Сузір’я Змієносця!
— Слухаю тебе, змієносце, — нагадав про себе землянин.
— Зараз… Будь уважним!
Сергійко побіг до сусідньої кімнати й стукнув кулаком у стіну. Переконавшись, що звук голосний і виразний, схопив зі столу залізну вазу, почав відстукувати: крапка — тире — крапка — тире…
— Давай розшифровуй! — крикнув Сергійко.
— Тут нічого розшифровувати, — сказав, заходячи, Електроник. — “Я, Змієносець, шлю палкий привіт”. Азбука Морзе. Метод, що давним-давно застарів на телеграфі. Ти не міг передати свій привіт таємничіше?
— Я іншого нічого не придумав, — зізнався Змієносець.
— Тоді це зовсім не цікаво, — прозвучав вирок землянина.
— А звідки я знаю, яке там життя, на цьому Змієносці! — спалахнув Сергійко. — Може, там дерева пасуться на луках, як корови. А корови, навпаки, ростуть на хвостах! Звідки я знаю, які у Змієносців руки й ноги, очі й вуха й що вони повідомлять нам про себе! Ох, ну й спека під цим ковпаком!..
Змієносець сердито скинув свій головний убір і став роздягатися. Справді, становище його було складне. І землянин, здається, зрозумів, як важко бути представником іншого світу.
— Не гнівайся, — сказав він, — давай грати навпаки. Давай посилати наші сигнали із Землі.
— А ти знаєш, що треба
— Знаю. Записуй. Зараз ми складемо систему.
Електроник ходив по кімнаті й міркував:
— Спостереження свідчать, що у Всесвіті діють одні закони фізики й хімії. Через те взаєморозуміння з іншими світами можливе. Для початку ми подаємо ряд умовних знаків.
— Чим подаємо? — здивовано запитав Сергійко в товариша.
— Це не мав значення — світловим променем чи по радіо. Важливим є сам принцип космічних переговорів. Пиши: дві крапки, знак “більше”, крапка. Три крапки, знак “менше”, чотири крапки.
Сергійко записав:
..>…<….
— Здогадався? — спитав Електроник. — Припустимо, в першому випадку це два короткі спалахи світла, потім довгий спалах і знову короткий. Так ми встановлюємо математичні знаки. І переходимо до пояснення алгебри. Передаємо нерівність і знайомимо з абстрактним числом, наприклад: сто плюс “а” більше, ніж десять плюс “а”. (Сергійко записав: 100 + а > 10 + а.) Потім знайомимо з запитанням. (Сергійко строчить: х + 10 = 111; х =?; х = 101.) Пояснюємо одиницю довжини нашого часу. І так далі.
— Геніально! — видихнув Сироїжкін. — Ніяк не думав що і в космічній мові теж суцільна математика. Мабуть і я буду математиком-програмістом, — додав він уже для себе.
— Все це придумав не я, а вчені, — сказав Електроник. — Називається мова “лінкос”, або “лінгвістика космосу”. Лінкос пояснює, хто така людина, як вона поводиться яких результатів у науці й практиці досягла. Можливо що існують й інші космічні мови, яких я не знаю, але головне в них ти вже підмітив: усі вони засновані на математиці, бо вона доступна всім розумним істотам Всесвіту.
Сергійко лукаво посміхався, слухаючи все це. Поки Електроник розбалакував, він придумав одне дуже хитре запитання.
— Скажи, Електронику, а чи можна цим лінкосом передати твою вчорашню розмову з моєю мамою?
— Будь ласка, — вмить відповів Електроник. — Кілька осіб розмовляють на математичну тему, неважливо, про що саме йдеться. Як набрати на телефоні номер, як повечеряти, як лягти спати — все це можна виразити математично. Діючих осіб три. “А” — твоя мама — ставить задачі. “В” — це я — завжди розв’язує задачі правильно. “С” — це ти — звичайно плутається, дає неправильні відповіді. Отже, “А” просить “С” розв’язати задачу: “Чому ти не подзвонив, чому не вечеряєш, чому ти хрипиш?” “В” розв’язує задачі правильно: “Я з’їв п’ять пиріжків, я хочу спати, я здоровий”. Проте “А” — твоя мама — каже: “Погано!” Адже вона запитувала “С”, тобто тебе, а не “В”. Вранці “С” дає “А” ті самі відповіді, й тоді “А” хвалить: “Добре!” От і пояснено правило ввічливості: не відповідай на запитання, яке не до тебе звернено.
— Ха-ха-ха-ха! — заходиться Сергій. — Ти молодчина, зміркував, що й до чого. Даю тобі слово: з мамою я розмовлятиму тільки сам.
Він щось пише на папері, потім згортає аркуш навпіл.
— Тепер прочитай мою думку про дуже важливе питання. А я поки що змию губну помаду.
І він біжить у ванну.
Електроник розгортає аркуш, читає:
“Навіщо мені шукати мешканців інших світів, коли жива нелюдина, мій друг і брат по розуму, завжди поряд зі мною??? Звати його Електроник!!!” А під цими рядками намальовані дві смішні людинки, які стоять, узявшись за руки.