Пригоди Електроника
Шрифт:
Пес дивився на Сироїжкіна з під навислої шерсті й не ворушився. Вивчав.
— Хто це, Електрошо?
— Це Рессі, — спокійно сказав друг.
І хоч Сироїжкін з першого погляду зрозумів, що кудлатий тер’єр сильніший за дога, боксера, вівчарки, сильніший і хитріший навіть за дикого собаку динго, було ще щось таємниче в маленькому, напрочуд спокійному Рессі…
— Він твій — Рессі?
— Моя конструкція.
Сироїжкін просяяв: та хіба його Електроник витрачав би сили на якого-небудь простого
— Привіт, Рессі! — гукнув пса Сергій.
Рессі мовчав.
— Ти, Сергію, мій друг, — скрипуче промовив Електроник, — і тому з цієї миті Рессі слухатиметься тебе, як і мене.
— Я — це ти… — нагадав Сергій. — Отже, і для Рессі теж?..
— Чуєш, Рессі? — запитав Електроник, і пес слухняно махнув хвостом. — Мій друг Сергій — твій хазяїн, як і я. Його слово — закон!
Рессі уважно дивився то на Електроника, то на Сироїжкіна і мовчав. Сергій відчув усю серйозність наказу. Але не уявляв, наскільки це важлива в його житті хвилина.
Сергій не знав ще, що перед ним незвичайна машина, якій не треба повторяти накази двічі; не знав, що машина назавжди запам’ятає перше знайомство, що слово “друг” для неї тепер значніше за всю решту слів — це особливий його, Сироїжкіна, пароль — і що взагалі Рессі — це Рессі.
— Привіт, Рессі! — весело повторив повий хазяїн. — Привіт, кудлатенціє!
Пес, заглянувши в очі Сироїжкіиу, коротко дзявкнув і несподівано простягнув лапу.
— Ха-ха, кудлатенція! — проскрипів Електроник, спостерігаючи церемонію.
— Оце так Рессі! — розреготався Сергійко, трясучи волохату лапу.
І якраз тут, під столом учителя, сидячи на підлозі в оточенні друзів, Сироїжкін остаточно повірив, що все те, що сталося навесні цього року, було насправді. Він згадав: висока круча над річкою, яскраве сонце й прямо на нього вилазить з кущів хтось дуже знайомий, в такій же синій куртці, — Електроник, що втік від професора. А за ним тягнеться по траві шнур з вилкою для вмикання в мережу. А потім цей двійник тисне йому руку так само міцно, як і сьогодні, й називає його другом. Вони відразу ж повірили в міцну дружбу, повірили в те, що на них чекають незвичайні пригоди.
І зараз, бачачи, як сміється його друг, Сироїжкін подумав, що вони знайомі ніби тисячу років.
А коли з тобою поряд такий друг, як Електроник, значить, попереду ще немало всіляких історій.
— Ану, кудлатенція, покажи, що ти вмієш! — наказав Електроник.
Вони вилізли з-під столу. Рессі підстрибнув до стелі, двічі перевернувся в повітрі й приземлився на всі чотири лапи.
— Дресирований собака!.. — захоплено промовив Сироїжкін. — Знаєш, я вмить зрозумів, що Рессі найспритніший у світі пес. Тер’єри — вони легко піддаються дресируванню.
— Собака — це ще не все, — загадково сказав
— А що ж?
Електроник підвів приятеля до дошки. Серед довгих, незрозумілих формул Сергійко прочитав:
“Технічний паспорт. Ім’я: Рессі — Рідкісний Електронний Собака, Страус і так далі”.
— Страус? — Сироїжкін витріщив очі.
— Найкращий у світі стайєр, — пояснив Електроник. — Стометрівка — за три й дві десятих секунди. Будь ласка — ось формули.
— Ото! Так не бігаєш навіть ти! — похвалив конструктора Сироїжкін і знову став читати.
“Клас: Модель сучасна. Тип: Незнищенна”.
— Здорово! — видихнув Сироїжкін. — Незнищенна! Не горить, не тоне, не плавиться, не ламається, не розбивається, двійок не одержує і завжди в доброму настрої. Так?
— Приблизно так. За найновішою теорією мого вчителя професора Громова. Це найдосконаліша модель, — відповів Електроник, а Рессі, що лежав коло його ніг, замахав куцим хвостом.
“Основне правило поведінки, — читав далі Сироїжкін, — чітке виконання наказів хазяїна. Самостійність і свобода дій допомагають моделі дотримувати основного правила поведінки”.
В цьому пункті Електроник крейдою дописав після слова “хазяїна”: “та його друга”. На що Рессі ствердно гавкнув, немов умів читати.
Електроник вийняв з кишені маленьку металеву коробку, простягнув Сергієві:
— Візьми. Це транзистор. Тепер Рессі почує тебе хоч за сотню кілометрів. Ти — хазяїн. Ти — друг. Я це вже говорив, Рессі запам’ятав. Візьми!
Сергій обережно взяв легкий сріблястий транзистор, не вірячи, що це — йому.
— Але я за літо забув усі формули, всі теореми, які знав. Як командуватиму Рессі?
— Командувати можна й звичайними словами. Рессі перекладає їх сам на мову формул.
Сергій полегшено зітхнув, тихо сказав у сріблясту решітку транзистора:
— Рессі, до мене!..
Пес одним стрибком підскочив до нового хазяїна, завмер біля ніг.
Сергій уважно оглянув тер’єра: вуха стоять — одне трохи довше, ніж друге, розумні очі за навислою шерстю, хвіст морквинкою. Розсунувши вуса й заглянувши в рот, побачив червоний язик і кинджали дуже гострих зубів. Помацав міцні, подовжені ступні.
— Як справжній! — радів Сергій.
— Точність до останньої волосинки, — похвалився Електроник.
— І гавкає.
— Гавкають не тільки собаки. Вміють гавкати такали, лисиці, гієни, білухи, деякі риби. Навіть горобець, коли дуже розсердиться, гарчить, мов собака. — Електроник, як завжди, все на світі знав і не допускав неточності у висловлюваннях співрозмовника.
— Стій, — сказав Сироїжкін, потираючи долонею лоб. — Нічого не розумію, все переплуталося в голові. Невже те, що тут написано, — про Рессі? — Він показав на дошку.