Пригоди Електроника
Шрифт:
Смирнов неквапливо підвівся, яскраво-синіми очима подивився на вчителя.
— Взагалі мене цікавить проблема походження життя на Землі, — повільно сказав Віктор.
Ніхто не посміхнувся. У тиші різко прозвучало запитання Професора:
— А чому, власне, корова?
— Певна річ, можна вивести кого завгодно: мавпу, курку, рибу… — подумавши, відповів Віктор. — Якщо підійти кількісно — різниця нібито невелика. Ось вам приклад: у людини та в інших живих організмів є білки із ста чотирьох амінокислот. Вони розміщені ланцюжками в певному порядку.
Діти загомоніли:
— Здорово!.. Наш Вітька — академік! А як ти ото полічив?..
— Я не лічив, а виявив у джерелах. Сам усе розшукав. — Смирнов глибоко зітхнув. — Дуже важко працювати без допомоги фахівців.
Цікаво знати, — пропищала Кукушкіна, — у кого з нас різниця в одну амінокислоту?..
— До речі, різниця між людиною і дріжджами, — незлобиво відповідав Віктор, — лише сорок три амінокислоти.
— Ну то й що? — стрепенулася Кукушкіна.
— Це означає, що в нас спільні предки.
Сміх прозвучав як оплески, схвалюючи сміливий висновок дослідника.
— Усе це теорія, — зітхнув Смирнов. — А на практиці невідомо ще, що буде далі. Адже корова росте…
— Смирнов, скажи, будь ласка, ким ти збираєшся стати? — запитав учитель.
— Біологом, — сказав Віктор.
— А я гадав, що всі мої учні стануть математиками. — Таратар задумливо дивився у вікно.
— Я лікарем буду, — зізналася Кукушкіна.
— Я — астрофізиком, — сказав Сироїжкін.
— А я випробувачем! — Макар стукнув себе кулаком у тверді груди.
— Отже, я помилявся, — сухо промовив Таратар.
І всі відчули в його словах велику тугу. Ніхто не міг спокійно дивитися на сумного Таратара. Краще б Таратар гнівався!
— Чому ж помилялися, Семене Миколайовичу! — дзвінко вимовив Сергій Сироїжкін. — Ви самі казали, що математика — мова всіх наук. Ми не відмовляємося від математики. Ми тільки вибираємо собі фах.
— У давнину говорили: числа керують світом. І завжди знаходилися люди, які свято вірили в це. — Вчитель почав говорити тихо, але з кожним словом голос його міцнішав, і всі заспокоїлися. Таратар захищав справу свого життя, наводив приклади беззавітного служіння математиці. Лобачевський усе життя розмірковував про природу геометрії і прийшов до геніального відкриття, яке перевернуло уявлення його сучасників про будову Всесвіту.
Теоретик Гедель марно намагався узагальнити всю математику, але натомість він вивів систему логічно нерозв’язних теорем. Фізик Дірак відкрив нову елементарну частинку — позитрон — на кінчику пера, у безглуздому й зайвому на перший погляд корені своїх математичних рівнянь.
— Коли Дірак розповідав про це студентам на лекції, він увесь світився і називав математику прекрасною, — натхненно мовив Таратар. — А ви кажете — “випробувачем”… Випробувачем чого? Так, я саме тебе питаю, Гусєв, тому
На Макарі був шолом мотоцикліста.
Він підвівся із-за парти, випростався на весь зріст — ставний, вродливий, справжній мотогонщик у шоломі й спортивному костюмі.
— Вибачте, Семене Миколайовичу. В мене винахід…
Щоправда, не мій, а Майки Свєтлової із школи хіміків. Вона ненавидить хімію, вона — геній фізики. Зараз ви побачите.
І Макар спритно витягнув із парти сяючий квадрат. Спочатку всі подумали, що це металевий лист — дуже дорово відбивав він світло. Потім побачили, що лист слухняно гнеться в руках Макара й навіть згортається трубочкою.
— Антигравітаційний килимок, — пояснив Макар, демонструючи винахід. І точно: лист, як і всякий килимок, складався з переплетених смужок. — Назва, я вважаю, чисто жіноча, але не я автор, Майка називає його “а-килимком”. Нехай так!.. А раз є а-килимок…
З цими словами Гусєв схопився за а-килимок і вмить злетів до стелі. Всі в класі чули, як його шолом гучно бахнувся об бетонне перекриття. Однак Макар — ні крику, ні стогону. Висить собі, тримаючись за килимок, питає згори: “Ну, як?” Хитрий випробувач: надів міцний мотоциклетний шолом!
— Гусєв, спускайся! — голосно промовив учитель.
— Я зараз… Ніяк не знайду контакти. — Тепер Гусєв держався за а-килимок однією рукою, а другою водив по стелі. — Ой, тримайте мене! — закричав на весь голос випробувач.
Гусєв лежав на підлозі. На його могутніх грудях красувався килимок, сплетений з металевих пластин.
Таратар випередив усіх. Він допоміг Макарові підвестися, підняв з підлоги килимок, заховав у свій портфель.
— Так буде краще, безпечніше, — пояснив він Гусєву.
Макар, розтираючи забиту спину, пробурчав:
— Не переплутайте контакти, Семене Миколайовичу.
Я ще не освоївся з цим винаходом.
— Нічого, розберемося, — відповідав Таратар. — Разом з учителем фізики. А ноги ж цілі?
— Цілі… Будьте обережні, Семене Миколайовичу. У ваші роки не можна падати зі стелі.
— Віднині й надалі! — гаркнув Таратар, обернувшись до класу. — Ніяких більше дослідів, винаходів і такого іншого. — Віднині й надалі, — грізно повторив він, — ніякого новаторства без мого дозволу!
Таратар і справді розсердився. Не вистачало ще, щоб його учні падали зі стелі! А коли б Гусєв зламав ногу? Як би вчитель пояснив його батькам, що це трапилося саме на уроці математики? Та й навіщо взагалі такі переживання! Досить ризикованих винаходів! Він, учитель, розбереться в усьому сам.
Небезпечний килимок Таратар забрав із собою.
Ніхто не помітив у метушні, як один з учнів підійшов до шафи, де зберігалися рукописи, й узяв товстий зошит у коричневій палітурці. “Теорема Ферма” знову була у Професора.