Пригоди капітана Врунгеля
Шрифт:
Скоро, однак, юрби бійців порідшали, битва втихла, ми спустилися по купах бездиханних тіл і попрямували до виходу.
В цю мить містер Болдуїн поворушився, тяжко зітхнув.
— А чи відомо… — прохрипів він сердито.
Тоді й голова отямився, звівся на лікті, подзвонив у дзвінок.
— Ні, невідомо, нічого невідомо! — смиренно промовив він і повалився як мертвий.
Знову стало тихо. Ми вийшли, зітхнули на повні груди, озирнулись навкруги й побігли на «Біду».
А там підняли якір, поставили паруси й повним ходом пішли в Портсмут — виручати
На щастя, в доки ще не прийшла звістка про останні події. Нам відчинили порти, випустили оселедців і навіть побажали щасливого плавання. Ну, ми пішли не поспішаючи, а за годину на горизонті з'явився острів Уайт. Ми обійшли його, зігнали оселедців щільніше й, стоячи на правому борту, довго дивилися, як тануть в тумані низькі береги Англії.
Я ще не заспокоївся після пережитих подій. Лом стояв засмучений — він чогось занудьгував ще на березі. Один Фукс був вдоволений.
Він устиг-таки схопити з терезів золотий ланцюжок я якорем на кінці й тепер розглядав його, розшукуючи пробу.
Скоро, однак, і Фукс засмутився.
— В нашому ділі за це б'ють свічниками, — несподівано сказав він, плюнув за борт і простягнув мені ланцюжок.
Я подивився і виявив причину його невдоволення: на ланцюжку, на крайньому кілечку, зовсім чітко було вибито:
«Завод штучних дорогоцінностей «Алхімік». Зроблено в Англії».
— Ну що ж, чудова робота й марка солідна, — сказав я, повертаючи Фуксу ланцюжок.
В ту ж мить парус хлопнув у мене за спиною, і не встиг я обернутися, як опинився за бортом.
Засліплений водою, я безладно замахав руками й несподівано ухопився за щось тверде. Розплющив очі, бачу — нога, а далі голова Лома, Лом теж тримається за ногу, а попереду Фукс. Цей тримається за свій ланцюжок, а ланцюжок тримається за борт «Біди»: зачепився якорем.
Розумієте, яке становище! Яхта йде повним ходом, з ми троє за бортом! Замріялися, залишили стерно, а тут перекинуло парус і збило весь екіпаж.
Добре ще — цей ланцюжок: дарма, що фальшивий, а без нього яхта пішла б сама, з оселедцями.
Ну, я одразу оцінив обстановку й по можливості голосно скомандував:
— Так держати, та міцніше!
— Єсть так держати! — відповів Лом.
— Єсть так держати! — підхопив Фукс.
А я, не поспішаючи підтягся ближче, по Лому, потім по Фуксу, потім по ланцюжку — й на «Біду». Потім так само Лом, потім уже Фукс…
На палубі я ще раз оглянув ланцюжок і, уявіть — здивувався навіть! — жодне кільце не розтягнулось. Міцно роблять!
— Бережіть його, Фукс, — сказав я.
Потім
— Прощай, добра Англіє, стара Англіє! — сказав я, а про себе подумав: «Культура!»
Постояв ще, викурив люльку й пішов спати.
А вранці, тільки почало світати, Лом прийшов будити мене на вахту й доповів, що «Біда» вийшла в Атлантичний океан.
РОЗДІЛ VII
Про методи астрономічних визначень, про військову хитрість й про два значення слова «фараон»
В Атлантичному океані в нас була одна незначна пригода, про яку, власне, й розповідати не варто було б. Але для збереження істини я і цього не втаю.
Ви знаєте, звичайно, що у відкритому морі, далеко від видимих берегів, судноводій визначає свій шлях за небесними світилами й за хронометром. Світила — це Сонце, Місяць, планети й нерухомі зірки. Вони нам дані, так би мовити, самою природою. Ну, а хронометр — це інша справа. Хронометр — це плід невтомної праці багатьох поколінь людства, і, як показує сама назва, служить він для вимірювання часу.
Складне це діло — вимірювання часу. Он на Заході, в тій-таки Англії, наприклад, досі ще академіки сперечаються: є він, той час, чи нема його зовсім, а тільки здається, що є. А якщо нема, то й вимірювати начебто нічого, та й ні для чого. А, по-моєму, тут діло ясне: коли на такі суперечки вистачає часу, то, значить, є він і навіть з гаком. А от щодо вимірювання — згоден, складне це питання. І не зразу, звичайно, досягли тут належної досконалості.
В минулому для цієї мети використовували пісочні склянки. Потім з'являлися ходики, будильники, кишенькові годинники.
За будильниками в наш час не плавають — вважають, що це не точно, а, на мою думку, в гіршому разі й будильник підійде.
Он мій тезко Колумб зовсім без годинника плавав, однак відкрив Америку.
Ну, ходиками, я згоден, на судні користуватися не зручно: там, знаєте, треба підвішувати до гир підкови, цеглини, утюги… Ану, як шторм підніметься? Тут до них і не підступишся. А будильник… Чому ж?
Але якщо вже не заведено за будильниками плавати — нічого не поробиш. І я, коли готував похід, спеціально придбав собі чудовий ручний хронометр.
Придбав і поклав у каюті. Користуватися ним не доводилось: ішли весь час поблизу берегів. А тут — хочеш не хочеш — треба зорієнтуватись. Ну, спускаюся в каюту, беру свій хронометр і виявляю дивну зміну в його характері: був прилад, як я казав, ручний, а тут, знаєте, полежав без догляду й здичавів зовсім, чорт знає, що показує: сонце сходить, а на ньому полудень, сонце на полудень, а на ньому шоста година. Вже я по ньому й стукав, і тряс, і крутив — ніщо не допомогло.
Бачу, кепська справа: йдемо, а куди — невідомо. Так, знаєте, й заблудитися можна.