Пригоди Румцайса
Шрифт:
Румцайс із Манкою та Ціпісеком сиділи за столом у своїй печері. Румцайс учив Ціпісека, як жити по-розбійницькому. Він говорив синові:
— Є три важливі речі, яких розбійник не сміє робити. Про дві я тобі скажу колись пізніше, а про одну зараз. Розбійник не повинен галасувати, і навколо нього мусить бути так тихо, щоб, коли впаде гілочка, це звучало, наче впала колода.
В цю ж мить війнуло якимось чудним запахом. Румцайс вдихнув, і з грудей у нього вилетіло могутнє:
—
На всіх трьох напав дивний нежить. Румцайс чхав, мовби грім гримів, Манка чхала дискантом, наче зяблик, а Ціпісек тоненько, ніби комарик.
— А бодай йому! Це не просто так, — мовив Румцайс, коли йому на хвилинку полегшало. — Це хтось на нас наслав.
Вибіг він із печери, скрутив з долоні розбійницький бінокль і враз побачив — од млина чимось дмухає на них Мелузина. Румцайс, не думаючи довго, кинувся був до млина, та де там: так його й хитало від бука до дуба, а клята чхачка зупиняла на кожнім кроці.
Коли вже стало Румцайсові зовсім зле, побачив він: лісом суне їчинський пивовар Куле. Той пивовар був такий череватий, що не міг пропхатися поміж деревами і мусив іти просікою.
— Куле! — гукнув Румцайс. — У тебе все одно в бродильні води по коліно, ще трохи мокрого тобі не завадить.
Вхопив Румцайс пивовара за поперек, посадив посеред потоку і перегородив ним воду.
Млин ураз спинився, перестав молоти бур'ян, і Мелузині не було більше чого дмухати.
Румцайс і каже Манці:
— Тепер я піду до млина і порахуюся з мельником.
Коли млин спинився, мельник стурбувався й розгнівався. Вдарив він ковпаком по коліну і вигукнув:
— Піду-но гляну на колесо!
— А я тим часом назбираю вітру, — засичала Мелузина і затрусила лляною хустиною та сорочкою з грубого полотна.
Мельник поліз униз і оглянув млинове колесо. На нього не лилося й крапельки води.
— Мабуть, десь дірка у жолобі! — крикнув мельник.
— Я тим часом підсушу бур'ян, — засвистіла Мелузина й задмухала собі в пелену.
За хвилину мельник знову закричав:
— Тут усе гаразд! Треба йти до лотоків.
— А я гляну на крижану пташку, може, вона нам знадобиться, — свиснула Мелузина.
Витягла вона з кишені крижану пташку і одразу ж її знову туди заховала.
Мельник пройшов трохи вздовж сухого лотока і подивився вгору по потоку. Побачив: у потоці сидить пивовар Куле; вся вода, розбиваючись об його спину, тече на луг. А по стежці вздовж потоку біжить Румцайс.
Мельник помчав назад до Мелузини, аж борошно з нього трусилося.
— Що робити?
— Що-небудь придумаємо, — просичала Мелузина.
Коли Румцайс дійшов до млина, там був тільки мельник.
— Я прийшов розплатитися з тобою за мливо, — промовив Румцайс.
Мельник примружив
— Тоді я спершу заскочу до млина, візьму дрібних, щоб було чим дати решту.
Тільки ступив він через поріг, як млин задвигтів і запрацював. Хоч вода через жолоб не текла, колесо крутилося з усієї сили.
— Що воно за чудасія? — здивувався Румцайс.
Підійшов він ближче і зазирнув униз. А там Мелузина вимахує своєю хустиною і трусить сорочкою. Віє на млинове колесо, наче на крила вітряка. Засміялася вона до Румцайса гостренько, мов сокирка:
— Ну що, допоміг тобі пивовар у потоці?
А тут і мельник підступив до них. І повна в нього жменя свіжого чхального бур'яну.
— Оце зараз ти, Румцайсе, зачхаєш!
Мельник підніс долоню Румцайсові під ніс, а Мелузина випустила з кишені крижану пташку, щоб та показала, куди треба дмухати. Але Румцайс мізинцем одбив пташку вбік.
— Ой, я більше не втримаю подиху! — засвистіла Мелузина.
І весь чхальний бур'ян полетів під ніс мельникові. Чхнув мельник так, що вдарило ним об підвалини, наче здоровенною довбнею. Розвалив собою каміння і вибив млинове колесо із втулок.
Потім набрала в ніс чхального бур'яну сама Мелузина. А Мелузинине чхання — це все одно, що тисяча мельникових. Відкинуло її аж до Праховських скель.
— Млина ти сам собі збавив, — сказав Румцайс мельникові. А до скель гукнув: — Якщо ти добряче забилася, то хоч осінь, може, буде цього року тиха…
А сам пішов вздовж лотоків — витягти пивовара Куле із потоку.
23. Як Румцайс викрешував Манці намисто
Якось сиділа Манка біля джерела і нишком зітхала.
Румцайс почув її і спитав:
— Чого це ти?
— Та так, пригадалось мені, як за юних літ носила я на шиї коралі, — відповіла Манка.
В розбійницькому господарстві швидше знайдеться куля для пістоля, аніж скляна намистинка. Тому пішов Румцайс до потоку і назбирав жменю кремінців та гірського кришталю. Потім обкресав ті кремінці нігтем, щоб були круглі, а Ціпісек на своєму водяному млинку обточив їх. Далі Румцайс голосно промовив:
— Грім і блискавка!
Ці слова враз пробили в кремінцях дірочки, і з них вийшло намисто.
Намисто було блискуче, наче з льоду, і Манка сказала, що піде до Їчина по шворку, аби можна було його нанизати. А поки що висипала намистинки в кишеню фартуха.
Прийшла вона на ринковий майдан і стала шукати крамниці, де торгують шворками. І раптом помітила, як у замковому вікні хтось трішки відхилив завісу і дивиться в щілину.
— Видно, там знову щось лихе готується, — мовила сама до себе Манка, але її почув лакей Фріцек, який нишком ішов слідом за нею.