Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
Шрифт:
— Саме так. Уперше цей джентльмен з’явився до мене у вівторок.
— А чи був він у вас сьогодні? Чи розповідав про свою зустріч зі мною?
— Так, він одразу прийшов до мене. Він так розлютився!
— А через що, по-вашому?
— Він чомусь сприйняв це як образу своєї честі. Але від вас повернувся веселим.
— Чи пропонував він якийсь план дій?
— Ні, сер, жодного.
— Ви давали йому якісь гроші? Або, може, він просив їх у вас?
— Ні, сер, жодного разу!
— Чи не помітили ви, що він має якусь особливу
— Ні, крім тієї, про яку розповів мені.
— Ви повідомили його про нашу телефонну розмову?
— Так, повідомив.
Холмс глибоко замислився. Я бачив, що все це — дуже незрозуміла для нього загадка.
— Ви маєте якісь цінні речі в своїй колекції?
— Ні, сер. Я людина небагата. Це добра колекція, але нічого коштовного вона собою не являє.
— І ви не боїтеся грабіжників?
— Анітрохи.
— Як довго ви мешкаєте в цих кімнатах?
— Близько п’яти років.
Холмсів допит перервав енергійний стукіт у двері. Тільки-но наш клієнт відчинив їх, як до кімнати стрімко увійшов американський адвокат.
— Ось, подивіться! — вигукнув він, розмахуючи над головою газетою. — Я так і знав, що зустріну вас тут. Містере Натане Ґаррідебе, вітаю вас! Ви тепер багаті, сер. Наша справа дійшла до щасливого кінця. Усе залагодилося... Що ж до вас, містере Холмсе, то нам зостається лише попросити вибачення за те, що ми завдали вам зайвого клопоту.
Він передав газету нашому клієнтові, який здивовано став читати окреслене в ній оголошення. Ми з Холмсом нахилилися вперед і, зазирнувши через плече старого, прочитали:
« Говард Ґаррідеб.
Конструктор сільськогосподарських машин.
Снопов’язалки, жатки, ручні та парові плуги,
сівалки, борони, фургони та інше знаряддя.
Розрахунки за артизіанські свердловини.
Ґровнер-Білдінґ, Астон, Бірмінгем»
— Чудово! — задихаючись, вигукнув господар. — Ми знайшли третього!
— Я збирав відомості в Бірмінгемі, — сказав американець, — і мій тамтешній агент надіслав мені місцеву газету з цим оголошенням. Ми мусимо негайно закінчувати цю справу. Я написав тому чоловікові й попередив, що ви будете у його конторі завтра о четвертій годині.
— Ви хочете, щоб до нього поїхав саме я?
— А ви, містере Холмсе, як гадаєте? Чи не здається вам, що так буде розумніше? Уявіть собі — я, якийсь американець, з’являюся до нього з отакими казочками. З якої причини він мені віритиме? А от ви — англієць із солідною репутацією, вас він, звичайно, вислухає. Я міг би вирушити разом з вами, якщо бажаєте, але завтра в мене багато всякого клопоту, та я відразу приїду до вас, якщо виникнуть якісь непорозуміння.
— Гаразд, але я вже багато років не їздив так далеко...
—
— Безперечно, — погодився Холмс. — Як на мене, цей джентльмен має цілковиту рацію.
Містер Натан Ґаррідеб знизав плечима й зітхнув.
— Що ж, як ви наполягаєте, то я поїду. — Я, звичайно, не можу ні в чому відмовити вам, адже ви принесли в моє життя радість надії...
— Тоді згода, — мовив Холмс, — і одразу повідомте мене про все, тільки-но матимете таку змогу.
— Неодмінно, — відповів американець. — Гаразд, — додав він, поглянувши на годинник, — я мушу йти. А завтра, містере Натане, я проведу вас до бірмінгемського потяга. Нам не по дорозі, містере Холмсе, ні? Тоді на все добре, і завтра ввечері ви, напевно, вже матимете про нас новини.
Я помітив, що обличчя мого друга проясніло, тільки-но американець вийшов із кімнати, й вираз розгубленості миттю зник.
— Я хотів би оглянути ваші колекції, містере Ґаррідебе, — мовив він. — Мені в моїй професії все може придатися, а ваша кімната — справжнє джерело знань.
Наш клієнт аж засяяв від задоволення, очі його зблиснули за скельцями великих окулярів.
— Я не раз чув, сер, про вашу високу інтелігентність, — сказав він. — Я готовий не відкладаючи показати вам усе, що вас цікавить.
— На жаль, зараз я не маю часу. Але всі ці предмети підписані й старанно впорядковані, тож я обійдуся і без ваших пояснень. Ви не будете заперечувати, якщо я відвідаю вашу кімнату завтра й огляну всі ці скарби без вас?
— Ні, що ви, прошу. Помешкання буде, звичайно, зачинено, але я залишу ключ у покоївки, місіс Сандерс. До четвертої години вона буде тут, унизу, й відчинить вам.
— Гаразд, саме завтра вдень я буду вільний. Було б непогано, якби ви переговорили з місіс Сандерс щодо ключа. До речі, хто ваші житлові агенти?
Це несподіване запитання здивувало нашого клієнта:
— Голловей і Стіл, на Еджвер-Роуд. А навіщо це вам?
— Я сам непоганий знавець архітектури, — сміючись, сказав Холмс, — але ніяк не можу визначити час спорудження цього будинку. Це доба Анни чи перших Георгів?
— Георгів, безперечно.
— Можливо. Але мені здається, що він давніший. А втім, це неважко з’ясувати. На все добре, містере Ґаррідебе, й бажаю вам щасливої дороги до Бірмінгема.
Житлове агентство містилося поряд, але контора була вже зачинена, і ми подалися додому на Бейкер-стрит. Лише після обіду Холмс повернувся до цієї теми.