Пригоди Тома Сойєра
Шрифт:
— Ні, не «бодай йому». Треба нам знайти його і вислідити, де він сховав гроші.
— Томе, ніколи ми його не знайдемо. Таке щастя буває тільки раз у житті. Проґавив — і пропало. А я б таки дуже злякався, коли б побачив цього метиса.
— Ну, я теж. А все ж таки я хотів би його побачити й вислідити — аж до номера два.
— Номер два? Ось воно що! Я про це думав. Але ні до чого не додумався. Як ти гадаєш, що це таке?
— Не знаю. Щось дуже хитре. Слухай, Геку, може, це номер будинку?
— Отакої! Ні, Томе, це не те. Де ж у нашому містечку
— Воно таки. так. Дай мені подумати хвилинку. О! Це номер кімнати — в корчмі, знаєш?
— Оце здорово! Тут тільки дві корчми. Ми швидко відшукаємо.
— Побудь тут, Геку, поки я прийду.
Миттю Том подався до корчми. Він не хотів з'являтися на вулицях у товаристві Гека. Том повернувся за півгодини.
Він довідався, що в кращій корчмі, куди він зайшов спочатку, в номері другому давно жив молодий адвокат. У гіршій корчмі номер другий був якийсь таємничий. Син корчмаря розказав Томові, що ця кімната була завжди замкнена і що ніхто не входить і не виходить з неї вдень, тільки вночі. Він не знав, чого це так, і сам був дуже зацікавлений. Син корчмаря думав, що кімната була зачарована. Між іншим, він помітив, що минулої ночі там горів якийсь вогонь.
— Ось про що я довідався, Геку. Я певний, що це той самий номер два, який ми шукаємо.
— І я так гадаю, Томе. Що ж нам робити?
— Стривай, подумаю.
Том думав довго. Нарешті він сказав:
— Ось що. Задні двері цього другого номера виходять у маленький завулок між корчмою і старим складом цегли. Постарайся дістати якомога більше ключів, а я поцуплю всі тітчині. Першої ж темної ночі ми підемо туди й спробуємо відімкнути ці двері. А ти наглядай за індійцем Джо, бо він казав, що збирається зайти до містечка і ще раз пошукати нагоди здійснити свою помсту. Якщо ти побачиш його, йди за ним слідом, і коли він не піде до цього номера два, то це — не те місце.
— Господи!., як же я сам піду за ним?
— Та це ж буде вночі. Він навіть і не побачить. А коли й побачить, то нічого не подумає.
— Гаразд, якщо темної ночі, то я, либонь, піду. Не знаю… не знаю… спробую…
— Якщо буде дуже темно, я піду за ним, Геку. А то, бува, він побачить, що не може здійснити свою помсту, і піде просто по гроші.
— Та воно, Томе, так! Я піду за ним, піду, слово честі!
— Оце добре сказано! Тільки гляди, щоб не підвів, Геку. А я вже не підведу, будь певний.
Розділ двадцять восьмий
У ЛІГВІ ІНДІЙЦЯ ДЖО
Цього ж вечора Том і Гек приготувались до всього. До дев'ятої години вони блукали поблизу корчми. Один пильнував здалеку вхідні двері, а другий — двері, що виходили в провулок. Ніхто не ввійшов до провулка і не вийшов звідти. Жодна людина, схожа на іспанця, не входила й не виходила з дверей корчми.
Ніч мала бути ясною, і Том пішов додому, умовившись, що коли стане темно, Гек прийде під вікно і нявкне: тоді Том вилізе з
У вівторок хлопцям так само не пощастило. У середу теж. Але в четвер ніч обіцяла бути темною. Том вчасно втік із дому, взявши бляшаний ліхтар своєї тітки і великий рушник, щоб прикрити ліхтар, коли буде потреба. Ліхтар він сховав у Гековій діжці з-під цукру, і обидва стали на чати. Об одинадцятій годині корчму зачинили і погасили в ній світло. Іспанця не було видно. Ніхто не входив у провулок і не виходив звідти. Все йшло гаразд. Ніч була чорна, і тишу порушувало тільки зрідка далеке гримотіння грому.
Том витяг свій ліхтар, засвітив його в діжці, туго обгорнув рушником, і обидва сміливці нишком поповзли в темряві до корчми. Гек стояв на варті, а Том увійшов до провулка. Години довгого й тривожного чекання гнітили Гека, ніби його придавила гора. Він уже хотів побачити хоч світло ліхтаря — це злякало б його, але принаймні переконало б, що Том іще живий.
Від того часу, коли Том зник, минуло, здається, кілька годин. Очевидно, він знепритомнів А може, він помер? Може, в нього серце розірвалося від страху та хвилювання?
Мимоволі Гек підходив ближче до провулка, сповнений страху, боячись, що станеться якась жахлива катастрофа. Серце у нього калатало так шалено, що він ледве дихав. Раптом він помітив світло, і Том мало не впав на Гека.
— Тікай! — сказав він. — Тікай, коли хочеш жити.
Повторювати не треба було: досить було одного слова. Не встиг Том повторити це слово, як Гек уже мчав з швидкістю тридцяти або сорока миль за годину. Хлопці не зупинилися ні разу, поки не добігли до зруйнованої різниці край містечка. Щойно вони ввійшли туди, як почалася буря і ринув дощ. Відхекавшися, Том почав розповідати:
— Ох Геку, це було жахливо! Я спробував два ключі так легенько, як тільки міг. Але вони так жахливо скрипіли, що я майже задихався від страху… Жоден з ключів не хотів повертатися в замку. І ось, сам не помічаючи, що роблю, я сіпнув за ручку, і двері розчинилися! Вони навіть не були замкнені! Я вскочив у кімнату, зняв рушник, і… о, привид великого Цезаря!.. [14]
— Що?.. Що ж ти побачив, Томе?
— Геку! Я майже наступив на руку індійця Джо.
— Та що ти?
— Так. Він лежав на підлозі і спав, розкинувши руки, і старий пластир наліплений був у нього на оці.
— О, господи! А що ти зробив? Невже він прокинувся?
— Ні, і не ворухнувся. П'яний, мабуть. Я схопив рушник і навтікача!
— От про рушник я ніколи не подумав би, їй-богу!
— Ну, я завжди згадав би: тітка дала б мені перцю, коли б я загубив його.
— Слухай, Томе, а скриньку ти бачив?