Пригоди журавлика
Шрифт:
Журавлик придивився: справді, пірце було чижикове. — Де він? — хвилюючись, спитав журавлик. — Він живий?
— Живий. У клітці сидить. Приходь сьогодні, як смеркне, до старого будиночка на задньому дворі, поведу і покажу. Тільки один приходь, без нікого. І нікому-нікому не кажи про це. Бо як скажеш, загине твій чижик. Пойняв? Няв-няв!
Що було журавликові робити? Погодився він. Навіть Чику Чирикчинеькому всієї правди не сказав.
— Вибач, — сказав, — не можу тобі всього відкрити. Мусив я
— Що ж, справа твоя, — сказав Чик Чирикчинський. — Тільки ще раз попереджаю — будь обережним. Дуже підступний тип цей Мордан.
— Постараюся, — сказав журавлик.
І от, коли смеркло, полетів журавлик на задній двір, до старого одноповерхового будиночка. У будиночку ніхто вже не жив, вікна і двері його були забиті дошками. Не сьогодні-завтра мав приїхати бульдозер і розвалити, знести будиночок.
Кіт Мордан уже чекав журавлика на ганку.
— Показуйте, — сказав журавлик, опускаючись подалі від кота.
— Підійди до дверей і зазирни у шпарку.
— Тільки ви одійдіть на десять метрів.
— Будь ласка! Подумаєш! — презирливо хмикнув Мордан, сходячи з ганку. — Ну й страхополох ти, одначе, довгоносий! Я був про тебе кращої думки.
Коли кіт одійшов на потрібну відстань, журавлик наблизився до дверей і зазирнув у шпарку.
У напівтемряві важко було відразу щось побачити, але, коли журавлик добре придивився, то побачив, що посеред порожньої кімнати на підлозі стоїть клітка, і в ній скаче пташка.
— Ціві-Тівік? Це ти? — скрикнув журавлик.
— Хто це? Хто це? Ціві-тіві! — почулося з кімнати.
— Ой! Це ти! Ціві-Тівік! — радісно скрикнув журавлик, забувши про все на світі. — Це я, твій друг, жура…
Він не договорив, бо в цей час відчув на крилах гострі пазурі кота.
— Ха-ха! Попався! — войовниче вигукнув Мордан. — Інструктор! Ти мене вчив літати, ну а я тебе повзати повчу. Поповзаєш ти у мене, довгоносий! Як я тебе обдурив! Ха-ха-ха!
Тримаючи у лапах журавлика, кіт Мордан затанцював і заспівав:
Я довгоносого впіймав. Няв-няв! Няв-няв! Няв-няв! Няв-няв! Тепер зазнає він тортур. Мур-мур! Мур-мур! Мур-мур! Мур-мур! Він був забув, Що я Мордан! Що я — відважний хуліган! Що всі мене бояться, Бо я велика цяця!«Ну все! Пропав я! — у відчаї думав журавлик. — І друга не врятував… А міг же! От він, за дверима. Ех, який же я необережний! Попереджав же мене
— Що ж тобі зробити для початку? — злорадно усміхнувся і заворушив вусами Мордан. — Для початку ми тобі, хе-хе, вискубемо пір'ячко з хвоста. Хе-хе-хе! Щоб не був такий розумний!
«Прощай, хвіст!» — тільки встиг подумати журавлик.
Аж тут раптом щось велике і темне майнуло з-за рогу.
— Ррр-гавв!..
Кіт Мордан, випустивши журавлика, жалюгідно занявчав і щодуху кинувся навтіки.
— Я ж тебе поперрреджав, гав-гав! Хуліган, гав-гав! Дивись мені! — почув журавлик знайомий голос.
— Грай! — радісно вигукнув він. — Граю, любий мій, це ти?!
— Я, — сказав Грай, підходячи, — А це хто? О! Журавлику мій дорогий! Ти звідки тут узявся?!..
— Ціві-Тівіка рятувати приїхав. Ходімо до нього швидше!
— Ходімо! — сказав Грай і повів журавлика за будинок. Там у стіні був пролом, через який вони зайшли усередину.
— Ціві-Тівіку! Друже! Який я радий, що знову бачу тебе! — кинувся до клітки журавлик.
— І я! І я! І я! — радісно застрибав на жердинці чижик, не в змозі від хвилювання сказати більше ні слова
— Тільки як ти тут опинився? — здивовано спитав журавлик.
— Стривай, я тобі все по порядку розкажу, — сказав Грай.
Отож як розсталися ми з тобою, журавлику, побіг я до Києва. Вибіг на шосе і побіг. Біжу та й біжу. Ляжу, відпочину трохи, знайду щось, із'їм. І знову біжу.
Пробував під'їхати. На машини гавкав.
— Гав-гав! — кричу. — Підвезіть до Києва, люди добрі!
Та де там! Не зупиняються навіть. Думають, що я, мов
оті дурні сільські собаки, просто на колеса гавкаю. Не розуміють же собачої мови.
День біжу, два, три.
Аж от, нарешті, Київ. Дарниця.
Людей!.. Машин!.. Голова обертом іде. Двічі трохи під машину не увігнався. Гальма над самісінькою головою вищали.
Підбіг я до моста Патона. Раптом — стоп! Міліція через міст не пускає.
— Гав-гав! — кажу. — Та ви що, товаришу міліціонер! Та ви знаєте, звідки я прибіг! Що ж мені — назад повертати?
І слухати не хоче.
— Не положено собакам через міст бігати. Зійдіть з проїжджої частини, не заважайте рухові транспорту!
Сів я на березі, дивлюсь на той бік. А там… Золоті бані з одного боку — Видубецький монастир. Золоті бані з другого боку — Києво-Печерська лавра. І все це серед буйної зелені. Краса неймовірна!..
І десь же ж там, думаю, на Куренівці, на Вишгородській вулиці, сидить у клітці чижик Ціві-Тівік, чекає, поки я його визволю. А мене через міст не пускають.