Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86
Шрифт:
— Вас же могли судити.
— Так, могли. Їх утримали мої заслуги перед Штатами. Обійшлося тим, що заслали аж сюди. А ви що, злякалися б?
— Мене не обтяжують заслуги перед Штатами. Крім того, в політиці я — пас.
— Ясно. Земна кулька, зупинись, я хочу зійти.
— Ні. Просто політика — справа політиків. Причому справа темна, і, відверто кажучи, я не розумію цієї в’єтнамської війни. Та й яке, власне, відношення маю я до В’єтнаму?
— Як яке? Приміром, ви могли б туди завербуватися. Там непогано платять. Набагато
— Дякую. На бійні я вже працював. Там, між іншим, теж непогано платили.
— Значить, поле діяльності в джунглях для вас не підходить? Ну, а якщо, припустимо, через В’єтнам розпочнеться світова війна. Що тоді? Ви, ясна річ, теж будете осторонь?
— Мені здається, перш ніж випаруватися, я ще встигну пожити.
— Ви так спокійно сказали; випаруватися. Б’юся об заклад — ви жодного разу не бачили ядерного вибуху.
— Бачив.
— Де ж?
— У кінохроніці. Вибух “Бейкер” у лагуні атола Бікіні.
— Це не те. Зовсім не те. Ваш співбесідник бачив цей вибух на власні очі. Страхіття! Тисячі сонць! Мільйони градусів. Мільярди атмосфер! На багато миль навколо все вирує, все обертається на пару, на попіл, на ніщо. В голову приходять думки про страшний суд, про кари небесні. Ви б там змогли переконатися наочно, що коли бог створив світ за тиждень, то ми можемо обернути його творіння на порох за один день. І хтозна, може, він уже почався сьогодні, цей день? А мені зовсім не хочеться повторювати долю Ізерлі…
Несподівано пролунав різкий вібруючий гудок. На панелі зв’язку зі штабом стратегічного авіаційного командування тривожно заблимало червоне світлове табло “Виклик”. На екрані телевізора зв’язку з’явилося зображення чергового генерала. Поки Ньюмен настроював телевізор, генерал по-риб’ячому беззвучно ворушив губами і збуджено тіпався, мов на електричному стільці.
— “Вулкан”! “Вулкан”! — нарешті прохрипів позивний Лоурі. Ньюмен узяв мікрофон.
— Оперативний черговий “Вулкана” слухає.
— Якого біса ви зійшли з чергової радіохвилі на приймачі зв’язку?! — загорлав генерал. — Бойова тривога! Бой-о-ва тривога! Ви мене розумієте — бойова!!! Я — “Аполлон”. Прийом.
— Я — “Вулкан”. Вас зрозумів. Бойова тривога.
Екран згас. Закусивши верхню губу, Ньюмен кілька секунд нерухомо стояв перед темним екраном. Квапливо заклацав телетайп. З букводрукуючого каналу вискочила і зазміїлася вузька друкована стрічка із закодованим наказом. Ньюмен відкрив “тривожний сейф” і витяг звідти пакет великого формату, перекреслений по діагоналі жирною червоною лінією. Пакет був скріплений п’ятьма сургучними печатками і перев’язаний тонкою мотузкою. Ньюмен порівняв зміст наказу в пакеті з шифровкою, одержаною з телетайпа. Обличчя його стало сірим.
— Сигнал “Ініціатива”, — глухо промовив Ньюмен. — Бойова готовність номер один. Це — війна.
Бойова тривога!
На екранах телевізорів замерехтіли зображення
— Оголошується готовність номер один! Подати живлення на борт ракет!
— Перевірити готовність двигунів!
— Перевірити боєголовки!
Едвард автоматично набрав на пульті потрібну схему.
— Відкрити плити над шахтами!
Несподівано пролунав короткий сигнал сирени. На його пульті й на пульті Ньюмена яскраво заблимали червоні транспаранти — сигнал несправності.
— Що сталося? — гримнув голос Хіггінса: кожна несправність, що виникала на будь-якій шахті Лоурі при передстартових перевірках, одразу ж відбивалася на центральному пульті в штабі бази.
— Несправність в енергосистемі шахти, пане генерал! — доповів Ньюмен.
Обличчя генерала на чорно-білому екрані телевізора зв’язку потемнішало.
— Послати в шахту аварійну групу! — загорлав він. — Несправність усунути негайно!
В блокгауз пункту управління за сигналом були негайно викликані всі офіцери шахти “3”. У шахту Ньюмен послав Макклорі і Картленда.
Невдовзі вони з’явилися на екрані телевізора. Макклорі став перевіряти кабелі, а Картленд відкрив електричний щит. Судячи з того, як він раз у раз енергійно трусив головою, було зрозуміло, що він докладає зусиль, аби протверезіти. Раптом на екрані телевізора щось яскраво спалахнуло. В усі боки від електрощита посипались іскри. Трусячи обпеченою рукою, Картленд відскочив убік… і несподівано закляк на місці. Очі його неприродно розширилися. Здавалось, вони ось-ось вилізуть з орбіт.
В пункті управління тієї ж миті погасло світло, одночасно спалахнули плафони аварійного освітлення і голосно зацокотів секундомір пуску ракети. Всі “троги” здригнулися, немов по них пропустили електричний струм.
— У шахті ввімкнулася автономна система запуску ракети! — доповів у мікрофон Ньюмен. — Набираю схему аварійного блокування запуску.
Він увімкнув кілька тумблерів. Знов спалахнув червоний транспарант. Одночасно пролунав аварійний гудок сирени.
— Команда в шахту не проходить, — доповів Ньюмен. — Розпочався пусковий відлік часу. За дві хвилини ракета злетить.
Розмірене цокання у зловісній тиші сповнювало жахом. Секунда, ще секунда… Час спливав нестерпно повільно. Хвилювання зростало. Паралізовані моторошним очікуванням катастрофи, офіцери з’юрмилися перед телевізором. Затамувавши подих, люди мовчки чекали фатального кінця.
— Вона не злетить-шахта закрита плитою.
— Якщо ракета вріжеться в плиту, то всім нам капець.
Брайлі промовив ці слова ледь чутно, але їх вловили всі. І, немов збагнувши їх страшний смисл, Брайлі схопив мікрофон і заволав на весь голос: