Приманка для роззяв

Азимов Айзек

— Чому ти гадаєш, що вони ненавидять тебе?

— Згадайте хоча б те, що було з доктором Родрігесом.

— Це було давно. З іншими ж ти не сварився.

— Я бачив, як на мене дивиться доктор Саймон. А доктор Фоукс хотів навіть вбити мене з лазерної зброї.

— Що? — Шеффілд повернувся до Фоукса, забувши, в свою чергу, про всі на світі формальності. — Фоуксе, ви намагалися вбити його?

Розчервонілий Фоукс підвівся, і всі втупились у нього.

— Я був у лісі, — сказав він, — а він підкрався до мене. Я думав, що це тварина, і вжив застережних заходів. Коли

побачив, що це він, я зброю сховав.

Шеффілд знов повернувся до Марка:

— Це правда?

Марк похмуро вів своєї:

— Ну… А коли я попросив у доктора Вернадського дозволу подивитись деякі дані, що він їх зібрав, він сказав, щоб я їх не друкував. Неначеб я — нечесна людина!

— Заради святої Землі, я ж пожартував! — зойкнув Вернадський.

Шеффілд промовив квапливо:

— Гаразд, досить, Марку! Ти нам не віриш і тому вирішив діяти самотужки. А тепер, хлопче, — до справи. Від чого, по-твоєму, повмирали перші поселенці?

Марк відповів:

— Наскільки я знаю, від цього міг би померти й той дослідник, Макояма, якби не загинув під час аварії через два місяці і три дні після свого повідомлення про Братусь. Правда, це лише припущення.

— Гаразд, але від чого все-таки вони вмирали?

Всі принишкли. Марк подивився навколо і сказав:

— Від пилу.

Розлігся дружний регіт. Щоки в Марка запалали.

— Що ти хочеш цим сказати? — запитав Шеффілд.

— Від пилу! У повітрі повно пилу! А в ньому — берилій. Спитайте у доктора Вернадського.

Вернадський підвівся і проштовхався уперед.

— При чому тут я?

— Ну, як же, — наполягав Марк. — Там були цифри — в тих даних, які ви мені показували. Берилію дуже багато в корі, отже, він повинен бути з пилом і в повітрі.

— Ну й що, як там є берилій? — запитав Шеффілд. — Вернадський, прошу вас дозвольте мені ставити питання.

— Отруєння берилієм, — ось що. Коли ви дихаєте берилієвим пилом, у легенях утворюються незагойні грануломи. Я не знаю, що це таке, але у всякому разі, стає важко дихати, а потім ви помираєте.

До загального галасу приєднався ще один збуджений голос. То був Нові:

— Про що ти кажеш? Ти ж не лікар!

— Знаю, — поважно відповів Марк. — Але якось я прочитав стародавню книгу про отрути. Таку стародавню, що вона була надрукована на справжньому папері. В бібліотеці є лиш кілька таких, і я всі їх продивився — це ж така дивина.

— Гаразд, — сказав Нові. — І що ж ти прочитав? Ти можеш мені розповісти?

Марк гордовито підвів голову.

— Можу сказати напам’ять. Слово в слово. «Всі двовалентні іони металу, що мають однаковий радіус, можуть активувати в організмі разюче розмаїття ферментативних реакцій. Це можуть бути іони магнію, марганцю, цинку, заліза, кобальту, нікелю та інші. В усіх цих випадках іон берилію, що має такий самий розмір і заряд, діє як інгібітор. Тому він гальмує велику кількість реакцій, які каталізуються ферментами. Оскільки берилій, очевидно, ніяк не виводиться з легень, то вдихання пилу, що містить солі берилію, спричиняє різні метаболічні розлади, серйозні захворювання і смерть. Відомі випадки, коли одноразове

діяння берилію призводило до летального наслідку. Первинні симптоми непомітні, і ознаки захворювання з’являються інколи через три роки після діяння берилію. Прогноз тяжкий».

Капітан у крайньому збентеженні похилився вперед.

— Що він каже, Нові? Є в цьому якийсь сенс?

— Не знаю, має він рацію чи ні, — відповів Нові, — але в тому, що він каже, нема нічого неймовірного.

— Ви хочете сказати, що не знаєте, отруйний берилій чи ні? — різко сказав Шеффілд.

— Не знаю. Ніколи про це не читав. І мені не траплявся жодний випадок такого захворювання.

Шеффілд обернувся до Вернадського:

— А берилій де-небудь застосовується?

Не приховуючи здивування, Вернадський відповів:

— Ні, чорт забирай, не можу пригадати, щоб він де-небудь застосовувався. А втім, ось що. На початку атомної ери його використовували в примітивних атомних реакторах як уповільнювач нейтронів — разом із парафіном та графітом. У цьому я майже впевнений.

— Виходить, зараз його не використовують?

— Hi.

Раптом втрутився електронщик:

— По-моєму, в перших люмінесцентних лампах використовувалися цинк-берилієві покриття. Десь я про це чув.

— І все? — запитав Шеффілд.

— Все.

— Так от, слухайте. По-перше, Марк все процитував точно. Тобто, так і було написано в тій книжці. Я вважаю, що берилій — отруйна речовина. У звичайних умовах це не має значення, бо його вміст у грунті мізерний. Коли ж людина концентрує берилій для того, щоб використати його в ядерних реакторах, або люмінесцентних лампах, або навіть у складі сплавів, то вона стикається з його отруйними властивостями і шукає йому замінників. І знаходить їх, забуває про берилій, тоді забуває й про те, що берилій — отрута. А потім нам зустрічається планета, незвичайно багата на берилій, як-от Братусь, і ми не можемо зрозуміти, що з нами відбувається.

Саймон, здавалось, не слухав. Він тихенько спитав:

— А що означає: «Прогноз тяжкий»?

Нові відповів мимохідь, думаючи про щось інше:

— Це означає, що коли ви отруїлись берилієм, то вам не вилікуватися.

Саймон закусив губи й відкинувся у кріслі.

Нові звернувся до Марка:

— Я сподіваюсь, симптоми отруєння берилієм…

— Можу прочитати весь список. Я не розумію цих слів, але…

— Було серед них слово «ядуха»?

— Так.

— Пропоную повернутися на Землю якомога швидше і пройти медичне обстеження, — зітхнувши, сказав Нові.

— Але якщо ми все одно не вилікуємося, — кволим голосом промовив Саймон, — то який сенс?

— Медицина пішла далеко вперед відтоді, як книжки друкували на папері, – заперечив Нові. – Крім того, ми могли й не одержати смертельної дози. Перші поселенці прожили під постійним впливом берилію понад рік. Ми ж – тільки місяць. Завдяки швидким і рішучим діям Марка Аннунчіо.

— Заради Космосу, капітане, – скрикнув у відчаї Фоукс, – давайте вибиратися звідси! Швидше на Землю!

Схоже було на те, що суд закінчився. Шеффілд і Марк вийшли одними з перших.