Приречені на щастя.
Шрифт:
– Тільки б вони не виявились якими-небудь монстрами, - бідкалася Єва.
– А якщо вони такі ж білкові, як і ми, то якось знайдемо з ними спільну мову. Особливо, якщо у них є чоловіки. Бо чоловіки, на якій би планеті не з’явилися, у якій би вони Галактиці не виникли, завжди охоче підуть на контакт із жінками.
За тривожними думками Адам не стулив до ранку очей. Єва ж, трохи заспокоївшись, перед світанком прилягла й задрімала. І вві сні з кимось встановлювала контакти, мило посміхаючись до когось...
Прокинулась,
Адам уже хазяйнував: стулкою великого молюска саме виносив із печери попіл від багаття, бо за неспокійну ніч його нагоріло чимало.
– Доброго ранку, чоловіченьку!
– Єва чмокнула його в щоку. Від того дзвінкого і милого: “Доброго ранку, чоловіченьку!”, від поцілунку, від її гарних променистих очей та ніжної посмішки, зрештою, від її бадьорого настрою в Адама випогодилося на душі, і всі нічні роздуми-страхи відсунулись на другий план.
– Ну як, Чорний привид, доки я спала, не приходив у гості? Як казали колись на Землі: якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори. Тож підемо і ми.
– Зараз, чи як?
Єва нічого не відповіла, натомість загадково підморгнула, зробила кілька енергійних вправ і, вловивши на собі його захоплений погляд, показала кінчик язичка. А закінчивши міні-фіззарядку, подалася в бухту вмиватися.
Адам знизав плечима і, посміхаючись сам до себе, виніс за скелі попіл, висипав його. А коли повернувся до печери і глянув униз, то побачив, що Єва забрела по коліна у воду і, нахилившись, щось пильно розглядала. Зрештою, здогадався, що за відсутністю дзеркала вона розглядає у воді себе.
“Щось треба придумати на зразок люстерка, бо жінці без нього як без очей”, - вирішив Адам.
Згодом Адам збігав у бухту, підібрав кілька горіхів і, повернувшись до печери, розколов один. Вони випили його на сніданок, а з волокнистої маси Єва виготовила собі маску. Намазавшись кокосовим молоком, зайнялася зачіскою, заявивши, що зачіска для жінки - це все при встановленні контактів з чужою цивілізацією. Замалим не до обіду вона була зайнята своїм волоссям: викладала його і так, і сяк, заколювала шпильками з акації і знову, невдоволена своїм витвором на голові, розсипала по плечах.
Затим, глянувши на Адама, сплеснула руками.
– Ти чого досі не поголився, чоловіченьку? Чи думаєш, мені буде приємно, коли мій чоловік не матиме елегантного і респектабельного вигляду?
Не кажучи й слова, Адам розпалив вогнище і заходився “голитися” - себто старанно випікати кожну волосинку жариною.
Після “гоління” Єва оглянула його критично і лишилася задоволеною.
Вирушили ополудні.
Та тільки вийшли з бухти, одразу ж зупинилися.
– Мусимо скласти план дій, - запропонувала Єва.
– Уявімо таку, цілком реальну, ситуацію: раптом той тип у чорному... закохається у мене?
– І дивилась на Адама не то серйозно, не то насмішкувато.
– Що будемо робити?.. Тобто що діятимеш ти?
– Дам йому по фізіономії. По його позаземній цивілізованій фізіономії!
– уточнив він.
– Як колись у подібних ситуаціях діяли чоловіки Землі.
– По-перше, дуже похвально,
– По-друге, ти ж сам казав, що обличчя його, себто фізіономії, не бачив. А раптом у того типа взагалі немає фізіономії?
– Тоді... дрючком бабахну по. голові!
– похмуро пообіцяв Адам, не придумавши, звісно, нічого кращого.
– Приємно і те, що заради мене ти готовий стати на герць навіть із представником іншої цивілізації, але... Бійка відкладається... до кращих часів. Тому, що цей тип може виявитися сильнішим за тебе. І потім вони можуть сприйняти твій вибрик зовсім по-іншому, подумають, що ми, земляни, люди Сонця, занадто агресивні.
– А чому ти думаєш, що той тип обов’язково у тебе закохається?
– Тому, що іншого виходу в нього просто не буде. У тебе ж не було?
– Не було, - згодився Адам.
– Тож-бо й воно!
Вони рушили далі, але не зробили й кількох кроків, як Єва, помітивши спис у руках Адама, рішуче заявила:
– Ніякої зброї. Ми йдемо з місією миру!
І так грайливо посміхнулася, так стрімко повела бровою, що не погодитись із нею Адам просто не міг. Але списа однаково не кинув.
“Мало що може трапитись, - міркував він дорогою.
– Вискочить десь печерний ведмідь чи ще яка звірюка...”
Єва ж захопила з собою два кокосові горіхи.
– Пригостимо того типа. Як кажуть, чим багаті, тим і раді. Щоб не подумав, що ми, земляни, не гостинні,
Вийшли з бухти, й Адам відразу ж повернув на схід. З одного боку розкинулося підніжжя Мідних гір, а з другого - річка Єва. Адам повів Єву густою травою, у якій уже встиг протоптати стежку - то на полювання ходив, то за мідною та олов’яною рудами. Йшли вони довго, бо Єва раз у раз бігала до річки з її іменням і вдивлялась у воду - яка вона з вигляду?
– Тепер сам бачиш, як мені потрібне дзеркальце, - зітхала Єва, й Адам запевняв її, що, як тільки втрясеться веремія із Чорним привидом, неодмінно займеться “проблемою дзеркала”.
По якомусь часі Адам звернув ліворуч і пірнув у розпадок, посередині якого, ховаючись у травах чи у кам’яних брилах, гомінливо поспішав кудись веселий струмок. Час од часу з-під ніг у них випурхували гірські перепілки (чи щось схоже на гірських кекликів) і з глухим фур-фур падали каменем в іншому місці. На неприступних скелях хребтів, іноді з усіх боків прямовисних, стояли невеликі, але дорідні гірські козли з химерно закрученими рогами. Над ними вгорі кружляли якісь птахи.
Зрештою, Єва почала приставати й пхикати.
– Я вже вся мокра від такої шаленої ходи. Можна подумати, що ти біжиш на зустріч із своїм найкращим другом. Хіба я можу в такому вигляді, та ще й пропахчена потом, встановлювати контакт із чоловіком чужої цивілізації?
– Чоловік тут я!
– зрештою, не втримавшись, грізно зауважив Адам.
– Невже?!
– проспівала Єва й аж сплеснула руками, закоханими очима дивлячись на нього.
– А хто той тип - ще невідомо. Може, у них взагалі немає статі.