Прощавай, кохана!
Шрифт:
— Так. Тоді все. Запам'ятали, що я вам сказав учора? Викиньте цю справу з голови. Єдине, що від вас вимагається, — мовчати. Бо…
Він зробив красномовну паузу. Я смачно позіхнув у трубку.
— Ви вважаєте, що газети нічого не дізнаються? — спитав я по паузі.
— Тільки про вбивство. Про те, що за ним стоїть, — ні.
— Ви теж, — ствердив я.
— Вас попереджено двічі. Третього попередження не буде.
— Ви забагато розмовляєте, як для людини, в руках котрої всі козирі.
У відповідь він поклав трубку. Хай йому грець! Хай сам попрацює.
Я походив кімнатою, щоб заспокоїтися, трохи випив, але на годинника
Жюль Амтор — психіатр-консультант. Консультації тільки згідно з записом. Якщо йому дати багато часу і грошей, він вилікує вас од будь-чого, починаючи від розпусти, кінчаючи лихоманкою. Він може бути експертом у всіляких справах: нещасливому коханні; у психології жінок, що лягають у ліжко самі, хоч це їм гидко; порадником хлопців та дівчат, які блукають країною і не пишуть додому; він може порадити, чи продавати майно зараз, чи почекати до наступного року; що принесе запропонована роль — успіх чи невдачу. До нього звертаються і чоловіки: міцні та кремезні, вони рикають, як леви, у своїх офісах. Тільки це — ззовні. Всередині вони схожі на холодних та слизьких медуз. Але переважна більшість його клієнтів — жінки. Товсті, із задишкою… худі, з таємними пристрастями; старі, що мріють, молоді, які підозрюють у себе комплекс Електри [6] . До нього звертаються жінки різного зросту, форм та віку. Об'єднує їх лише одне — гроші. Ні, містер Амтор не приймає по четвергах у лікарні штату. Він працює тільки за гроші. Багаті повії, які не сплачують рахунки за молоко, викладають йому гроші не вагаючись.
6
У психоаналізі комплекс Електри — це комплекс занадто сильної любові дівчаток до батька.
Мастак замилювати очі, віртуоз у поширенні пліток, людина, чиї візитки знайдено разом із марихуаною у кишені вбитого Маріотта, — ось що то за тип.
Здається, все буде гаразд. Я підняв трубку і попросив телефоністку з'єднати мене з номером у Стілвуд-Хейтсі.
Розділ 15
У трубці почувся різкий неприємний жіночий голос з іноземним акцентом.
— Хелло.
— Можна побалакати з містером Амтором?
— О, ні, на жаль. Мені дуже, дуже шкода. Амтор ніколи не розмовляє по телефону. Я його секретар. Хочете щось передати йому? — повільно, розтягуючи слова, спитала жінка.
— Яка ваша адреса? Мені треба побачити містера Амтора.
— А-а, ви хочете проконсультуватися у нього. Він буде дуже радий. Але містер Амтор дуже, дуже зайнятий. Коли ви хочете побачитися з ним?
— Будь-коли сьогодні.
— А-а, це неможливо, — співчутливо відповіла вона. — Може, на тому тижні. Я подивлюся записи.
— Послухайте, — перервав я її, — облиште записи. У вас є олівець?
— Звісно, в мене є олівець. Але…
— Записуйте. Моє ім'я — Філіпп Марлоу. Адреса: шістсот п'ятнадцять Кагуена-білдінг, Голлівуд. Це на бульварі Голлівуд, поблизу Івара. Номер телефону: Гленв'ю сім тисяч п'ятсот тридцять сім.
Я ще раз по літерах повторив усе.
— Так, містере Марлоу, я записала.
— Мені треба зустрітися з містером Амтором з приводу людини, яку звуть Маріотт. — Я повторив прізвище по літерах. — Це питання життя або смерті.
— Ви дивно розмовляєте, — відповів голос з іноземним акцентом.
— Не дивуйтесь, я завжди так розмовляю. Це дуже неприємна справа, думаю, містер Амтор захоче зустрітися зі мною. Я — приватний детектив. Але не хочу йти у поліцію, поки не зустрінуся з ним.
— А-а, отже, ви з поліції, ні? — Голос став такий холодний, як обід у їдальні.
— Послухайте, — сказав я, — я не з поліції. Ні. Я приватний детектив. Конфіденційна особа. Справа — невідкладна. Передзвоніть мені. У вас є мій номер телефону? Так?
— Сер, у мене є ваш номер телефону. Містер Маріотт… Він захворів?
— Не зовсім. Ви знайомі з ним?
— Ні. Ви сказали, питання життя або смерті. Містер Амтор… він вилікував багатьох…
— Цього разу йому не пощастило, — перервав я її. — Я чекаю на ваш дзвінок.
Поклав трубку і дістав пляшку. В мене було таке відчуття, ніби мене пропустили крізь м'ясорубку. Минуло десять хвилин, коли задзеленчав телефон.
— Амтор зустрінеться з вами о шостій, — сказав той самий голос.
— Чудово. Яка ваша адреса?
— Він надішле по вас машину.
— У мене є своя. Скажіть адресу.
— Він надішле машину, — холодно відказав голос.
У трубці почулися короткі гудки.
Я знову глянув на годинника. Час ще був, принаймні для того, щоб поїсти. Від останньої порції віскі всередині все палало, хоч голоду я не відчував. Запалив сигарету, але присмак у неї був такий, ніби я смалю якусь ганчірку. На протилежній стіні висів автопортрет Рембрандта. Я вклонився йому, взяв капелюха і вийшов з кабінету. На півдорозі до ліфта мене раптом осяяло. Думка звалилася на мене, як цеглина з даху, майже безпричинно. Від несподіванки я змушений був навіть спертися об стіну. Трохи постояв, смикаючи капелюха, і зареготав.
Дівчина, що вийшла з ліфта і прямувала до своєї контори, обпекла мене таким поглядом, що я враз відчув свій хребет, як спущену стрілку на колготках. Я помахав їй, повернувся до контори і зателефонував одному хлопцю, який працював у юридичній конторі, що займалася правами власності на земельні ділянки.
— Чи не можете ви назвати власника тільки за адресою? — спитав я його.
— Звичайно, у нас є спеціальний каталог. Давайте адресу.
— Одна тисяча шістсот сорок чотири, П'ятдесят четверта Західна вулиця. І ще — мені б хотілося знати умови оренди.
— Тоді краще я перетелефоную. Ваш номер?
Він передзвонив хвилин за п'ять.
— Записуйте, — сказав він. — Ділянка номер вісім, квартал два і таке інше. Я не втомлюватиму вас нашими подробицями. Власниця, але за деяких умов, Джессі Пірс Флоріан, вдова.
— Давайте умови, — попросив я.
— В неї не сплачено половину податків, дві заборгованості десятирічної давності за ремонт вулиці, є також боргова заставка на суму дві тисячі шістсот доларів.
— Годі, — перепинив я, — ви хочете сказати, що цього досить, щоб викинути людину через десять хвилин після повідомлення, так?
— Не так скоро, але значно швидше, ніж коли ми маємо справу із заставним будинком. Тут немає нічого дивного, крім суми. Вона завелика порівняно з вартістю сусідніх будівель. Але, може, це новий будинок.
— Навпаки — дуже старий і занедбаний, — відповів я. — Як на мене, п'ятнадцяти тисяч з лишком вистачить, аби купити ділянку разом із ним.