Пульс всесвiту
Шрифт:
Головний лiкар провiв мене до операцiйного залу, де над трупом схилилося кiлька лiкарiв, i запитав, чи знаю я цю людину. Звичайно, я його впiзнала.
— Це — доктор Кржижек, який жартома називав себе Пегасом! — сказала я впевнено.
— Отже, лист правдивий! — промовив головний лiкар, звертаючись до колег, i тут же знову повернувся до мене. — А чи знаєте ви, що ця людина колись важко розладнала нервову систему вашого чоловiка.
— Пiдозрювала, — стримано вiдповiла я.
— Тож прочитайте! — вiн мовчки подав менi лист, про який
Єва пiдвелась i вийняла з письмового стола блокнот.
— Я переписала сповiдь Пегаса. Ось вона.
Точного тексту я вже не пам'ятаю. Вiн був надто плутаний, багатослiвний i тiльки про одне свiдчив безперечно: всi фантастичнi плани нещасного манiяка не справдились. У дослiдженнi гравiтацiї вiн анi на крок не випередив сучасну науку. А те, що вважав за таємничi променi, здатнi впливати на мислення людей, виявилося радiохвилями особливої форми.
У своєму листi Пегас вiдповiдав i на питання, навiщо та як вiдбулося втручання у мою нервову систему. Насамперед вiн злякався, що я зраджу його схованку. А потiм вирiшив дослiдити, чи справдi можливо за допомогою таємничих променiв стерти в мозку людини пам'ять про минуле. Це йому вдалось, але жорстоким, варварським способом: електричним струмом, яким користувались тодi при лiкуваннi шизофренiї, вiн майже паралiзував мiй мозок.
Коли всi плани Пегаса розвiялись, його охопив панiчний страх перед вiйною. Вирiшивши, що вiйнi не запобiгти нiякими фантастичними апаратами, вiн настiльки втратив глузд, що умертвив себе, аби переспати небезпеку, якої так панiчно боявся.
— Чи вдалося його оживити? — запитав я, дочитавши цей трагiчний документ.
— Нi, — похитала головою Єва.- I останнiй його дослiд закiнчився невдачею. На думку лiкарiв, вiн помер через кiлька годин пiсля того, як штучно приспав себе.
Ми довго мовчали. А потiм я сказав задумливо:
— Хто знає, можливо, завдяки Пегасовi я працюю тепер над величною проблемою антигравiтацiї.
— Треба тiльки, щоб усе скiнчилось благополучно… — сказала, зiтхнувши, Єва. Мене дивує, як вона завжди вiдчувала наближення небезпеки, коли ще не було й натяку на неї.
"Бумеранг" повертається
Близькi, яких ми тимчасово втрачаємо, а потiм знаходимо знову, стають нам дорожчими вдвiчi. Те саме можна сказати й про речi та про умови життя.
Скiльки незабутнiх, прекрасних днiв ми прожили з Євою та двома невгамовно допитливими хлопчиками пiсля мого приїзду з Букави! Ми лишились у Празi на час вiдпустки, щоб перед польотом у Всесвiт я мiг "набрати повнi груди рiдного повiтря", як висловилась Єва.
Тiльки в останнi днi вiдпустки наше ясне небо затягнуло хмарками: Єва почала умовляти, щоб я вiдмовився вiд участi в дослiдженнi антигравiплана. Вона доводила, що я вже й так попрацював на суспiльство i що тепер на мене мають право дружина та дiти.
Єва знала, що всякi умовляння — марнi: я був головним конструктором корабля i не мiг
В Африцi я застав своїх друзiв у розпалi приготування до польоту. Столяров, Греттi та Ханг старанно перевiряли апаратуру, поповнювали запаси антиречовини в батареях, випробовували корабель в короткочасних польотах.
— На скiльки днiв ви заготували продукти? — запитав я.
— Аж на п'ятдесят рокiв! — заспокiйливо сказав Орлов. — Нам все одно потрiбен баласт, а енергiї вистачить.
— Невже ви хочете мандрувати цiлих пiвстолiття? — жартував Ханг. — Ми повернемось через десять днiв.
За день до старту все було переглянуто i перевiрено. Лишився тiльки останнiй урочистий акт — хрестини антигравiплана. Це почесне завдання було доручено Євi.
— Хай ваш корабель називається «Бумеранг», бо бумеранг повертається! сказала вона тремтячим голосом. Хоч уста її посмiхались, в очах була туга.
Старт був такий простий, нiби вiд морського порту вiдчалював звичайний пасажирський лайнер. Тiльки репортерiв було трохи бiльше. Та це й не дивно: йшлося про генеральну репетицiю в дослiдженнях нового типу космiчного корабля.
Ми зайняли свої мiсця бiля апаратiв, i «Бумеранг» легко пiднявся у височiнь. Вiн був просто невагомим i спливав, як повiтряна куля.
Дослiдження запланували на десять днiв. Вiдвiдання супутника-обсерваторiї на стацiонарнiй орбiтi, зупинка на центральному космодромi Мiсяця та вивчення астероїда Ероса, який у цей час максимально наближався до Землi, — така була наша програма.
На супутник-обсерваторiю ми прибули вчасно. Подорож на Мiсяць теж почалася щасливо. Однак незабаром Манго зафiксував непередбачене наростання швидкостi i вiдхилення вiд заданого курсу. Спробували виправити помилку, та зрадило управлiння. А швидкiсть наростала так, що вже давалося взнаки перевантаження. Довелось лягти на антигравiтацiйнi лежаки.
Було ясно: сталася катастрофа. З Землi та Мiсяця стартували кiлька кораблiв, поспiшаючи нам на допомогу, але наша швидкiсть зросла настiльки, що наздогнати нас було неможливо. Апарати, що затiнювали гравiтацiю, ми вимкнули, маючи надiю, що нас затримає сила тяжiння Землi та Мiсяця, але корабель мчав дедалi швидше.
Ми з розпачем спостерiгали, як вiддалялась рiдна планета, як повiльно зменшувалось Сонце, аж доки не перетворилось на яскраву зорю. На довершення нещастя, ми втратили зв'язок з людьми.
Нас охопив жах. А мене до всього мучило ще й вiдчуття власної вини. Я намагався пригадати, що я поклав у отой проклятий портфель?!
I раптом закричав нестямно:
— В портфелi записка. Я знайшов помилку в наших розрахунках! Знаю: йшлося про щось дуже нескладне, майже елементарне… Будь навiки проклятий, Пегасе, за те, що ти потьмарив мою пам'ять!
Вибух мого розпачу змусив отямитись Орлова та Манго. Саме вони й порадили менi писати щоденник, аби я мiг вiдновити пам'ять.