Розколоте небо
Шрифт:
– Покохаєш Василя, – сказав батько. – Він добрий хлопець.
– А як же Андрій? – запитала крізь сльози Варя.
– За добрим чоловіком забудеш його.
– Забути? Як можна? – мовила схвильовано
Варя так благально, збентежено та розгублено дивилася на батька добрими очима, наповненими слізьми, що він не витримав того погляду, опустив очі.
– Тату, не губіть мене! – сказала Варя.
– Я турбуюся про твоє майбутнє, – промовив він глухо. – Чи я можу бажати тобі зла?
– Тоді ж навіщо хочете мене віддати за нелюбого?
– Щоб твоє майбутнє було добрим.
– Не може бути добра в мертвому майбутньому! – викрикнула Варя. – Я ж буду як пташка у клітці!
– Птахи вільні, але й вони звикають до клітки й продовжують жити.
– А я так не хочу! Мамо, – звернулася Варя до матері, яка мовчки витирала краєчком хустки сльози, – скажіть ви хоч що-небудь!
– Я не знаю, – тихо мовила жінка. – Твій батько – мудра людина. Напевно, йому видніше, як буде краще.
– Можливо, Василь і гарний хлопець, – сказала
– Так, Василь – добрий господар, – мовив батько. – Він буде про тебе дбати. До того ж він один у батьків, не багатий, але статок має. Ми дамо тобі гарне придане: корів, коней, птицю, землю, до того ж стільки полотна мати приготувала: і перина, і подушки, і вишивані рушники. Що вам ще потрібно?
– То дайте все це нам з Андрієм! Він непитущий, працьовитий, він вік мене носити на руках буде! – Варя з надією дивилася то на батька, то на матір.
– Моє слово: ні! – прозвучало як вирок.
– Але чому?! – з відчаєм скрикнула Варя.
– Андрій уже вступив до колгоспу, тож хай би що ми тобі дали – все піде в комуну. А я цього не допущу! – гримнув батько. – Кажеш, Андрій непитущий? А я добре пам’ятаю його батька-пияка. І дід його теж був любитель у чарку заглянути, тому й згорів від горілки. Варю, доню, я не бажаю тобі зла, але подумай сама: у нього на плечах брати і хвора мати. Тобі доведеться не своїх дітей глядіти, а тягти на собі цілу родину! А з Василем ти будеш як у Христа за пазухою.