Розумний і дурень
Шрифт:
Входить Мар'яна, одягнена по-празниковому.
Михайло. Куди це ти налагодилася?
Мар'яна. Піду до писарші.
Михайло. Іди ж ти до писарші, та не моргай, зділай милость, на писаря.
Мар'яна. На таку халеру й глянуть бридко.
Михайло. Еге, халера! Він дума, що ти моргаєш. А на покрову [10]
10
– Покрова - релігійне свято покрови пресвятої богородиці, що відзначається православною церквою 1 жовтня за ст. ст.
Обоє регочуть.
Мар'яна. Давно такий він роздодора. На тій неділі, як була у них, цигарку в рот вогнем поклав, геть чисто спік язик! Все про щось дума.
Сміються.
Михайло. Мар'яно! Поморгай на нього гарненько! Єй-богу, він, замість чорнила, перо вмочатиме в горілку.
Мар'яна (регоче і б'є шуткома Михайла в спину). Тебе послухай, то ще справді чоловіка на той світ зажену. (Виходить.)
Михайло (один). Їй хоч і не наказуй, то моргати буде. А мені байдуже!.. Зате у мене писар у руках. Як треба що, - пошлю Мар'яну, і писар, мов навісний, висолопивши язика, летить, куди пошлю. Помага мені багато Мар'яна. З такою жінкою не пропадеш.
Входить Каленик.
Каленик. Там Янкель овес купує. Я казав, як дасть по п'ятдесят копійок за пуд, то продамо.
Михайло. Скілько я вас просив, тату, щоб не мішалися не в своє діло.
Каленик. Та я ж нічого...
Михайло. Нічого! Тепер овес п'ятдесят сім копійок за пуд, а ви он п'ятдесят просили! Де ж Янкель?
Каленик. На току.
Михайло. Не мішайтесь! Сидіть собі та їжте готовеньке! (Виходить.)
Каленик. Та я ж нічого... І слухать не хоче. Ні за віщо мене має... І жінку підібрав таку, як сам. Ох, ох, ох!... Отак на старість вскоч!
Входить Горпина.
Горпина. Ключі позабирала і десь повіялась! їсти хочеться, хоч би кислого молока попоїсти, усе заперто! (Сіда.) Ох!
Каленик. І я їсти хочу...
Мовчать.
Чи нема тут хоч хліба? (Іде до шкапа.) Заперто. (Сіда.) Охо-хо-хо!
Мовчать.
Горпина. Оце тебе господь наказує за Данила!
Каленик. Та хоч мовчи
Мовчать.
Постой, стара, ти не сумуй: нехай Данило вернеться, ми знов захазяїнуємо.
Горпина. Чим же ти будеш хазяїнувать?
Каленик. Як чим?.. Тим...
Входить старшина.
Каленик. А, Митрофан Іванович! Здрастуйте! Чи ще живенькі?
Старшина (хрипло). Та до якого часу...
Каленик. Давно вас я не бачив!.. Зовсім постарів, то вже нікуди й не виходжу, а ви й не провідаєте нас. Стара, чи нема там чого закусити?
Горпина здвигує плечика.
Еге!.. Я й забув, що невістка ключі занесла... Та вона скоро прийде... Сідайте, що нового?
Старшина. Нема доброго нічого! Там прислали бумагу, щоб з вас зискать за шинки штрапу двісті п'ятдесят карбованців.
Каленик. Отака ловись! За віщо?
Старшина. А ви хіба не знаєте? Це діло тягнеться давно.
Каленик. Уперше чую. Тепер Михайло всі діла веде, то вже до нього й це належить.
Старшина. А він мене послав до вас, казав: шинки ті ваші.
Каленик. Що він, здурів? Я ж усе йому віддав, нема нічого в мене... Оце увесь, як бачите.
Старшина. І в бумазі стоїть іменно з вас штрап.
Каленик. Це диво! Мабуть, помилка.
Старшина. Не знаю.
Каленик. Підождіть, нехай Михайло прийде. Що він вигадує?
Старшина. У бумазі стоїть, що, каже, як не заплате, так у острог на три місяці посадить.
Горпина. Боже ж мій милосердний! То це тебе, старий, ще і в острог засадять! Діждалися честі на старість!.. (Плаче.)
Каленик. Стривай! Не плач! Як-таки можна, щоб я в острог пішов! Коли вже присудили, то заплатимо. Є, слава богу, чим заплатить і більше!
Входить Михайло.
Каленик. Бач, що твої шинки наробили!
Михайло. Що ж робить? Тепер уже не поможе - усі станції пройшло, скрізь присудили...
Каленик. А звісно, нічого більш не зробиш, треба платить! Любиш, каже, кататься - люби і санки возить! Так-то...
Михайло. Де ж його, тату, таку суму візьмеш? Я й так здержався: то на аблаката - тощо!
Каленик. Як де візьмеш? Слава богу, є чим заплатить.
Михайло. Послухайте, тату, мене, що я вам скажу
Каленик. Кажи, ти хазяїн і всьому голова...
Михайло. Будемо так говорить: двісті п'ятдесят карбованців - великі гроші?