Руді сестри
Шрифт:
— А сестри Пелаес тут, Мануелю?
— Так. Щоб дістатись до нас, треба пройти коридором, а потім спуститися сходами, що й ведуть до цього підвалу.
— Вже йдемо!
— А донья Марія
— Звіялась. Потім розкажу. Але поспішіться, бо мені вже несила нидіти в цій тюрмі.
Сестри Пелаес сиділи випроставшись, поважні, з торбинками в руках. Раптом Алісія обережно дістала зі своєї торбинки інкрустований пістоль.
— Візьміть, Мануелю! Мій батько казав, що це чудова зброя. Якщо це не суперечить законові, я хотіла б подарувати його вам на знак нашої вдячності.
Пліній оглянув зброю і сховав до внутрішньої кишені піджака.
— Гарна штука. Не знаю, що на це скажуть у департаменті. В кожному разі дуже дякую.
Кроки чулися вже близько. Нарешті закопирсалися в дверях. Через кілька секунд замок клацнув.
Перший переступив поріг худий поліцейський з відмикачкою в руці. Потім Хіменес зі своїм черевом. За ними — дон Лотаріо, Луїс Торрес, Хасінто, Веласкете з телячими очима й Фараон, що встиг прихопити
— Носив вовк овець — понесли і вовка, — мовив він, плямкаючи. — Отак і покладайся на поліцію… Якби не ми, сидів би ти тут аж до перемоги лівих.
Сестри Пелаес вийшли з ними, взявшись за руки, запевне трохи збентежені таким великим чоловічим товариством, та ще й нічної доби.
Віллу доньї Марії де лос Ремедіос огортала пітьма. Десь далеко світилися вогники. Було холоднувато.
Худий інспектор накинув ланцюг і замкнув на колодку хвіртку вілли.
Троє приятелів і Руді сестри сіли в поліційну машину, й вона рушила в напрямку міста.
— Ще одну справу розплутано, Мануелю, — задоволено озвався Фараон.
Пліній запалив сигарету й подумав, що вранці треба зайти до кравця.
— Мені не хотілося б, щоб проти них порушували справу, Мануелю, — сказала Марія. — Чи не можна це якось залагодити?
— Спробуємо. Гадаю, щось придумаємо.
Відкинувшись вигідніше на спинку сидіння, він вперше за час перебування в Мадріді почувся задоволеним з життя.