Рукавичка, Забіла Наталя - читать онлайн бесплатно

Рукавичка

5.00 + -

рейтинг книги

Шрифт:

Рукавичка

По ялинку внучка з дідом йшли по лісі навмання. А за ними бігло слідом довговухе цуценя. Задивилась, мабуть, внучка на ялинку, на сосну і зронила якось з ручки рукавичку хутряну. Рукавичка невеличка на снігу собі лежить. Раптом

мишка тишком-нишком з нірки вилізла й біжить. — Ну й хатинка! Ну й дивинка! Відгукнися — хто тут є? — Тільки голосу з хатинки щось ніхто не подає. Влізла мишка в рукавичку і сама в ній стала жить. Раптом зайчик- побігайчик з-під ялиночки біжить. — Ну й хатинка! Ну й дивинка! Відгукнися — хто тут є? — Чує зайчик: із хатинки хтось там голос подає: — Є тут мишка-гострозубка. Ну, а ти хто? Що за гість? — А я зайчик-побігайчик, довгі вуха, куций хвіст! Вліз і зайчик в рукавичку, стали вдвох у хатці жить. Раптом білка — стриб із гілки! Та по стежечці біжить. — Ну й хатинка! Ну й дивинка! Відгукнися — хто тут є? — Чує білочка: з хатинки хтось там голос подає: — Є тут мишка-гострозубка, є тут зайчик — куций хвіст! — А я білка — тепла шубка, невеличка я на зріст! Влізла й білка в рукавичку, стали втрьох у хатці жить. Глядь, поглядь, аж ось лисичка, попід соснами біжить. — Ну й хатинка! Ну й дивинка! Відгукнися — хто тут є? — Чує лиска: із хатинки хтось там голос подає: — Є тут мишка-гострозубка, є тут зайчик — куций хвіст, є тут білка — тепла шубка. Ну, а ти хто? Що за гість? — Хто ж не зна мене, лисичку, і вигадливу, й метку? — Влізла й лиска в рукавичку, примостилась у кутку. Ще й кабан прибіг ікластий, і куниця, й їжачок. Тут і голці ніде впасти! Скільки сміху й балачок! Рукавичка невеличка на

снігу собі лежить. А з барлогу на дорогу вийшов заспаний ведмідь. — Що за зборище зібралось? Що за хата? Хто тут є? Хто здіймає сміх та галас, зовсім спати не дає? — Є тут мишка-гострозубка, є тут зайчик — куций хвіст, є тут білка — тепла шубка, що малесенька на зріст. Ще й лисиця є, сестриця, і вигадлива, й метка, є кабан, їжак, куниця. Ну, а хто це нас ляка? — Я ведмідь, я хочу спати, сміху-жартів не люблю! Сяду я на вашу хату, всіх вас разом роздавлю! Злий ведмідь гарчить, лютує, ломить всі кущі підряд. Що робити?! Хто врятує переляканих звірят?! А тим часом дід та внучка вже ялинку принесли. Так у внучки змерзла ручка, що аж зашпори зайшли. — Рукавичка де ж поділась? Загубила!.. Ай-ай-ай! Побіжи, мій песик милий, рукавичку відшукай! Песик дівчинку послухав, хвіст — угору, в землю — ніс, і примчався скільки духу на те саме місце в ліс. Рукавичка, як живая, ходить ходором, тремтить. А до неї підступає розлютований ведмідь. Як загавкав пес на нього — аж ведмідь оторопів, зразу втік і до барлога причвалав і захропів. Тут звірята всі зраділи, стали песика хвалить, що прогнав ведмедя сміло, не злякався ні на мить. Каже песик: — Дуже прошу інше мешкання знайти. Треба дівчинці хорошій рукавичку віднести. — А хіба ж це рукавичка?! — загукали всі. — Невже?! В нас нема такої звички забирать собі чуже! Всі ми підемо з тобою рукавичку повернуть! — І веселою юрбою звірі вирушили в путь. До дівчатка за хвилинку рукавичку віднесли, і всі разом круг ялинки танцювати почали.