Самостійна дірка
Шрифт:
— А для мене місце знайдеться?
— Та як-небудь! А ти звідки?
— Од батька!
— Ну, як воно там? Чи скоро вже Київ візьмемо?
— Київ?! Який там Київ, коли й самого батька взяли!
— Як? Хто взяв?!
— Німці!
— Кого? Бандеру?! Батька нашого?!
— Та його ж!
— Куди?
— У в'язницю взяли!
— Та ну?
— От тобі й «ну»! Ось листа мені дав, щоб дружині його як-небудь передав!
— От тобі й маєш! Ну, лізь у дірку, поговоримо.
Купа костриці зникла в дірці, а за нею, крекчучи, поліз туди державно-самостійний дипломатичний кур'єр від самого верховного фюрера українсько-німецької самостійної й ні від кого не залежної держави.
— Хлопці! — промовила костриця. — Гість у нас! Візьми котрий лопату та підгорни гори до стінки, бо нема куди людині й ноги простягти. Та канал би од моря прокопали, отам, поза південним кордоном, бо, бачите, уже по всій території море пішло.
— Копали вже…
— Копай, я тобі кажу! Це справа не проста, а справа державна — канали копати!
— Казали, що міністром буду, а воно тільки те й робиш, що гори підгортаєш та канали копаєш!
— Не базікай! Копай! Більшу дірку викопаєм, то й тебе міністром на лівий закуток призначимо! Ну, сідай, кур'єре. Так як же ж воно так? То казали, що гетьманом усієї самостійної України буде, а то взяли та в тюрму? Що ж воно це таке?
— А я знаю?!
— А хто ж знає?
— Вони знають!
— А нам хіба не цікаво знати? А що ж він там у листі до дружини пише? Не читав?
— Не читав, бо запечатаний! Хлібом заклеєний і державним пальцем припечатаний!
— А, може, як-небудь можна? Прочитаємо, хлібом заклеїмо й пальцем припечатаємо! Га?
— Пальці ж у нас не державні!
— Як не державні?
— Та воно-то державні, так не верховні!
— Та хто додивиться?!
Умовила костриця державного дипломатичного кур'єра, і листа вони розпечатали…
Самостійний український фюрер самостійної українсько-німецької держави пише до своєї самостійної фюрерихи:
«Гутен таг, майне лібер Химіє Калистратівно!
Во первих рядках мого до вас листа, хайль Гітлер!
Во других рядках мого до вас листа, хайль Гіммлер!
Во третіх рядках мого до вас листа, хайль Герінг!
Во четвертих рядках мого до вас листа, хайль Кох!
Теперички, після всіх «хайль», майн лібер Химіє Калистратівно, сповіщаю я вас, що я, — слава тобі, майн гот! — сиджу в тюрмі. Покликали мене сам гер Гіммлер (хайль!) і дали спочатку ручку поцілувати. Я поцілував та й кажу: «Дозвольте ще й нижче поперека!» А вони кажуть: «Ніззя, бо в мене, — кажуть, — там після Франкфурта-на-Одері чиряк сів!» Вони з Одера на самохідному доті їхали й нижчепопереком в амбразуру вгрузли та й перестудилися. «Поцілуєш, — кажуть, — після Франкфурта-на-Майні, а тепер, — кажуть, — у тюрму сідай, бо треба, — кажуть, — так зробити, що ми вроді з тобою посварилися і що ніби ти проти нас! Ферштейн?» [5] — питають. «Ферштейнаю, — кажу, — ласкавий пане!» І знову їх у ручку! «А своїм, — кажуть, — бандерівцям перекажи, щоб по схронах ховалися. Ферштейн?» — питають. «Ферштейнаю, — кажу, — ласкавий пане!» І знову їх у ручку. «А ти, — кажуть, — у тюрмі сидітимеш. Радянська влада й увесь народ думатимуть, що ти й усі твої дер банди проти нас! А раз проти нас, то, значить, за них! Ферштейн?» — питають. «Ферштейнаю», — кажу, і знову їх у ручку. «А про тюрму не турбуйся, буде непогано! Годуватимуть! Афідерзейн!» Уклонився я їм низенько, ще раз ручку поцілував, і вони пішли… Отже, майне лібер Химіє Калистратівно, все гаразд! Їсти дають. Ранком кава, на обід вурст [6] з пшоняної каші, а ввечері вурстхен [7] з свинячого кізяка, — в них, кажуть, найбільше вітамінів «Г». Живу, одне слово, непогано (хайль Гіммлер!), сидітиму, доки скрізь дізнаються, що мене заарештовано, — а потім випустять. Полатай підштанки, та латки клади краще з ковдри, бо скоро на гетьманський престол сяду, так щоб не муляло.
Обнімаю тебе, майн лібер фюрериха, майбутня фюреро-гетьманова, Химіє Калистратівно!
5
Verstehen — розуміти (нім.).
6
Die Wurst — ковбаса (нім.).
7
Das Wurstchen — сосиска (нім.).
Подивилася костриця на дипломатичного кур'єра, а кур'єр — на кострицю.
Костриця й каже:
— Так он воно як! Хитрий, падлюка!
— Як ти сказав? — кур'єр до нього.
— Хитрий, — кажу, — наш пан фюреро-гетьман!
— То ж бо й є.
— Ну, підгортай, підгортай, хлопці, гори! Та канал
«Прем'єр-міністр»
На оті самі три дні, на які гестапо дозволило Степанові Бандері заснувати українсько-німецьку самостійну і ні від кого не залежну державу, — Степан Бандера призначив на прем'єр-міністра своєї триденної держави відомого (ой, та ще й як відомого) самостійного політично-громадського діяча Стецька.
По смерті славнозвісного українського письменника Грицька Квітки-Основ'яненка, що сватав був свого Стецька в Харкові на Гончарівці, Стецько, діставши гарбуза від Уляни Шкуратової, пішов із Слобожанщини аж на Львівські землі, там оселився й став за родоначальника всіх теперішніх Стецьків, до роду яких належить і триденний прем'єр триденної самостійної українсько-німецької держави — пан Стецько.
Прем'єр дістав у спадщину, за відомим законом атавізму, всі властивості й таланти свого, уславленого Г. І. Квіткою-Основ'яненком, прапрапрадіда.
Властивості ті і ті таланти Стецькові прекрасно охарактеризувала Одарка Шкуратова, Улянина мати, що до її дочки сватався Стецько:
«Одарка.
Усяк зна,Що в вашого синаТа клепки нема…Стецьків батько.
Тобто як?Одарка.
Та так:Прибитий на цвіту!»На таку характеристику Стецьків батько нічого більше не міг одказати, як тільки:
«Тю-тю!Та ще — фіть, фіть!»«Нема клепки», «прибитий на цвіту» — якого ж іще треба прем'єр-міністра для самостійної й ні від кого не залежної українсько-німецької держави?!
Бандера зразу ж ударив маніфеста про призначення Стецька на голову ні від кого не залежного уряду.
Прибіг до Стецька дипкур'єр:
— Вас на прем'єра призначено!
— А що у вас сьогодні варили? — питає Стецько.
— Кашу!
— Ги-ги-ги-ги! Каші хочу, каші, каші! — гаркнув прем'єр та зразу в танець, з радості, що і прем'єр, і каша є.
Так підтанцьовуючи та співаючи:
Ішов Стецько льодом,Свинка огородом,Подай мені, моя мила,Свою білу ручку! —і прибув Стецько до пивної «Гальба», де мав резиденцію верховний уряд самостійної українсько-німецької держави.
— Катай, — каже Бандера, — прем'єре, урядову декларацію!
— Ги-ги-ги! Кататиму! — каже прем'єр.
— Катай!
— Панове! — почав прем'єр. — Напечемо коржів, зомнемо маку та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо (оплески). Це основне завдання! А щодо державної промисловості й фінансів, то тут я вже не зумів пальців перелічити. Та й до біса ж їх на руках! Станеш їх лічити, то так один одного й попереджа. На якого гаспида так багацько пальців? Еге! А я знаю! Ось бач, Бандеро! Як би ти з одним пальцем та зложив собі дулю? Еге! Не можна, бо хоч як, то не можна! О! Та підемо до гестапо… (Бандера: — Правильно!), а там і надають: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку (оплески). Та свого батька, Бандеру, поважатимемо, бо він же ж таки батько, «хоч і поганенький, мов ликами шитий, а все-таки батько» (оплески). Щодо освіти, то таке собі хай буде, ми світ увесь узнали:
Отсей світ,Такий світ,Який собі довгий!Цілий день проходиш,Кінця не знаходиш.Коли б він,Коли б вінТа був коротенький,Щоб тут поле,А тут ліс,Недалеко б дідько ніс.Щоб не довго до них швендять,А швидш дочухрати,А то швендяй,Швендяй, швендяй…Я кінчив. (Бурхливі оплески всього українсько-німецького самостійного уряду).