"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
Другий перебуває в Ясній Поляні. Працює на відновленні музею. Кличка — Циклоп, він з одним оком. Нині пробує завербувати виконроба ремонтно-відбудовного поїзда. Привіт. Рудін».
Об одинадцятій тридцять ранку ця шифровка була в Бабакіна. О дванадцятій десять її вже читав Марков. О дванадцятій п'ятдесят її поклали на стіл Старкову в Москві. О тринадцятій тридцять дві бригади оперативних працівників уже шукали Марата і Циклопа. Треба було взяти їх під нагляд.
Весь день у Рудіна був піднесений, веселий настрій. Навіть морока з полоненими не здалась йому обтяжливою, хоч перед ним,
Уже пізненько Рудін пішов вечеряти. І як тільки вийшов на вулицю, до нього з доброго дива причепилася смішна і досить безглузда мелодія на слова «…що без води і туди і ні сюди». Втім, не так уже з доброго дива: вони з дружиною виспівували цю пісеньку минулого року на дачі. Це була їхня перша дача. Не маючи досвіду, вони найняли тісний і жаркий верх. По воду доводилось ходити до колонки майже за кілометр. Його дружина заспівувала: «Без води і ні туди і ні сюди», — це означало, що Рудіну треба брати відра і йти по воду. Але все це вони сприймали легко. Життя здавалось таким чудовим і безтурботним.
Так минуло близько тижня.
В ніч на ту чорну неділю на дачу примчав мотоцикліст. Через п'ять хвилин Рудін уже трусився в його колясці, і вже не було нічого: ні літа, ні дачі, ні веселої пісеньки про воду. Нічого. Була тільки війна.
«Нічого, Оленко, потерпи, — думав Рудін, ідучи похмурою безлюдною вулицею, — справимося з цією бандою і заживемо спокійно. Буде і дача, і Чорне море, все, що ти захочеш».
Він спробував уявити собі дружину — саму, десь у далеких чужих місцях — і не міг. Вона ввижалася йому такою, як була завжди — веселою, усміхненою, з ямочками на щоках. Звіситься з верхньої веранди і кричить: «Сюди, товаришу, сюди…» Рудін легко крокував у ритм цієї смішної пісеньки.
В їдальню він мало не спізнився. Усі вже повечеряли, і черговий курсант збирався замикати двері. Верхнє світло було погашене, і кімнату освітлювала тільки лампочка, що висіла біля вікна в кухню. Рудін сів за перший, що трапився, столик і раптом помітив, що в найдальшому кутку вечеряє ще один запізнілий. Це був Щукін. Рішення визріло миттю. Рудін підвівся і підійшов до його столу.
— Дозволите?
Щукін мовчки кивнув головою.
— Сумно вечеряти в півтемряві, та ще самотнім.
Щукін мовчки їв суп.
— Учора ходив у місто. Пройшов по вулицях, заглянув у парк, — почав розповідати Рудін, щоб зав'язати розмову. — І за всю прогулянку зустрів лише одну людину. Так дивно: ідеш великим містом — і ніде жодної живої душі. Вікна в будинках темні, сліпі. А тиша, як у селі. Був якийсь момент, коли я мимоволі спинився й запитав себе: «Невже я бачу все це не у сні?» У вас ніколи не було такого чудного почуття?
— Ні,— ледь затримавши перед ротом ложку, не дивлячись на Рудіна, буркнув Щукін.
Рудін усміхнувся.
— Якось у дитинстві, в місті Енгельсі,
Щукін підвів на Рудіна очі й одразу ж опустив.
— Не розумію, — сказав він, не перестаючи їсти. — А що ви хотіли побачити? Натовпи гуляючих? Духовий оркестр? Феєрверк? І дам, що кидають у повітря капелюшки? А коли ні, то який сенс розпочатої вами розмови?
Не чекаючи відповіді, Щукін підвівся і, не прощаючись, попрямував до виходу. Грюкнули двері. Тиша. Лише на кухні хтось по-домашньому побрязкував посудом.
На лобі у Рудіна виступив холодний піт. «Чорт! Зрадів удачі й повівся, як хлопчак. Впав у дитинство, ідіот! Знаючи, що собою являє Щукін, поліз до нього з розмовою, яка, звичайно ж, викликала в нього підозру. Зробив помилку!» Ця думка ставала дедалі тривожнішою. Хорошого настрою як не було.
Розділ 35
Кажучи Савушкіну про нове своє призначення, Хорман трохи хвастався — він не став головним технічним керівником будівництва оборонних споруд, об'єднаних умовною назвою «Сірий пояс». Він відповідав за всі бетонні роботи. Але й це було великою справою, якщо врахувати, що «Сірий пояс» включав у себе кілька десятків об’єктів і всіх їх мали будувати під землею і бетонувати, «Сірий пояс» був наглухо засекречений навіть від самих німців, особливо від людей армії. Ще б пак! Не вистачало, щоб армія, яку тримають в упевненості, що найближчим часом почнеться запланований фюрером генеральний переможний наступ, дізналася, що далеко за її спиною будується смуга довгочасних потужних укріплень!
Хорман сказав Савушкіну:
— Ні одна людина ні один слово не скажи про мій робота. Тоді — смерть.
— Ваша робота цікавить мене як торішній сніг, — недбало відповів Савушкін.
Хорман зрозумів цей вислів не одразу, а коли зрозумів, реготав.
— Чудовий формул! Дуже чудовий!
Хорман дотримав своєї обіцянки. Савушкіна бло офіціально призначено до нього другим шофером і перекладачем для зв'язку із зайнятими на роботах російськими військовополоненими. Савушкін уже давно говорив, що хоче навчитися розмовляти по-німецькому. Хорман спочатку сміявся, слухаючи, як він калічить німецьку мову, але незабаром йому довелося здивуватися з швидких успіхів свого шофера. А Савушкіну, який добре знав німецьку мову, нелегко було її калічити й розігрувати початківця.
На цей час Савушкін вручив Хорману ще одну партію коштовностей, які той негайно переправив дружині в Німеччину і потім одержав від неї листа, в якому вона сповіщала, що його «посилки мали грандіозний успіх» і що «будинок Гаузнерів скоро стане нашим». Хорман пояснив, що їхня давня родинна мрія купити будинок у генеральської вдови Гаузнер.
— Я тебе прошу… дуже прошу, — сказав благально Хорман. — Давай ще. Більше давай. Твій робота шофер — тьху!
— Це нелегко, — зітхнув Савушкін. — Товар треба шукати по всіх околишніх містах.