"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
Засвітилась і швидко-швидко замиготіла сигнальна лампочка.
— Пішли! — крикнув Марков і махнув рукою зверху вниз.
Галя ступила в чорну дірку. За нею — Савушкін, Кравцов, Рудін, Добринін.
Марков трохи пізніше розкрив парашут, гадаючи, що це допоможе йому опинитися ближче до своїх людей, але, коли парашут розкрився і він оглянувся, виявилось, що він опускається значно правіше від вогнищ. Він знав, що в районі приземлення по передболоттю розкидано жердини і гілляки чагарника на той випадок, якщо парашутист спуститься в місці, де є небезпечна трясовина.
Ноги Маркова вище колін угрузли в м'яку землю.
Згідно з інструкцією він перевалився на бік, і це мало не спричинилося до лиха, він міг зламати обидві ноги — таким в'язким і чіпким було болото. Його врятувало тільки те, що водночас парашут протягло вперед поривом вітру і він висмикнув Маркова з болота.
Відчепивши парашут, Марков вийняв із кишені ліхтарика з зеленим склом, засвітив і почав розмахувати ним над головою. Перед ним, немов з-під землі, виріс невисокий кремезний чоловік у кепці, надітій козирком назад.
Це був Будницький — командир групи скинутих раніше бійців. Незабаром підбігло ще кілька чоловік. Як і учасники групи Маркова, всі вони були в цивільному одязі.
— Погасити вогнища! — наказав Марков. Будницький побіг виконувати наказ, а Марков, обережно намацуючи ногами землю, пішов за ним на голоси, що долинали з темряви. Скоро він наткнувся на Рудіна, який сидів під кущем і складав парашута.
— Як справи? — тихо спитав у нього Марков.
— Чудово! — весело обізвався Рудін.
— Де всі наші?
— Та десь тут. Кравцов був недалеко від мене.
Знову немов з-під землі виринув Будницький.
— Вогнища погашено, — доповів він. — Двоє ваших товаришів он там, з моїми людьми.
— А ще один?
— Шукаємо. Вантаж уже знайдено.
Будницький зник.
До Маркова підійшли Савушкін і Добринін. Хвилин через десять прибув і Кравцов. Не було тільки Галі Громової, її знайшли аж на світанку…
Стрибнувши першою, Галя вирішила зробити велику затяжку, щоб опинитися значно нижче від своїх товаришів і спостерігати, як вони спускатимуться. Через це вона приземлилась далеко від вогнищ і попала в глибоку ковбаню. Вода по груди, ноги зав'язли у мулистому дні. І невідомо, чим би це скінчилося, якби не передбачливий Будницький. Його люди і в цю ковбаню кинули жердину. За її допомогою Галя вилізла з ями, але сама йти на розшуки товаришів не зважилася: сиділа біля ями і чекала.
Її знайшли солдати Будницького. Але вони були в цивільному одязі і Галя їх не знала; почувши їхні голоси, вона сховалася в кущ вільшняка і довго звідти стежила за ними, поки не переконалася, що це свої.
Підійшовши до Маркова, Галя відрапортувала:
—
— Що трапилося? — суворо спитав Марков.
— Виявила непотрібну ініціативу, зробила велику затяжку, щоб краще бачити спуск товаришів; приземлилася далеко від наміченого місця та ще й попала в яму.
— Так… — тихо промовив Марков, не знаючи, лаяти чи хвалити дівчину. Але тут він помітив, що весь одяг на Галині мокрий, і заходився зовсім по-домашньому вичитувати їй: — Як же це ви, слово честі! Ви ж можете застудитися, злягти! Ворушіться, чи що, бігайте, щоб не змерзнути. Треба швидше йти.
Група йшла до острова ланцюжком. Попереду — Будницький, за ним — Марков. Замикали похід солдати, які тягли зроблений з ялинового гілля волок із покладеним на нього спорядженням.
— Ось і наш острів, — сказав Будницький.
Всі зупинились і здивовано побачили, що під ногами в них, хоч і не зовсім суха, але тверда земля.
— Взимку тут буде досить голо, — озирнувшись, сказав Марков.
— Ми теж думали про це, — погодився Будницький і, показавши рукою вперед, додав: — Ген далі, кілометрів за сім, є лісок. Грунт там, правда, вологий, але я думаю, що до зими, коли земля підмерзне, ми там підготуємо базу.
— Побачимо. Де землянки?
— Головна — перед вами, — відповів Будницький, лукаво поглядаючи на Маркова.
Лише придивившись, Марков помітив, що під густим чагарником в глиб землі ведуть східці.
Просто незрозуміло було, як Будницький і його люди за такий короткий час змогли побудувати цю підземну трикімнатну квартиру! У вузькому коридорі праворуч і ліворуч були входи в простору головну штабну землянку і в дві менші, обладнані під житло. Для радистки в головній землянці було зроблено спеціальний закуток, завішений плащ-палаткою. Крім загального виходу, кожне приміщення мало свій вихід нагору.
Оглядаючи добротне й міцно зроблене підземне житло, Марков розумів, чого коштувала людям Будницького ця робота, і хотів йому подякувати, але комендант острова вже зник. Вийшовши нагору, Марков побачив його — він самотньо стояв на галявині. Схиливши голову набік, складеним ножиком обстругував палицю. Ранкове сонце освітлювало його обличчя, сіре від утоми. Почувши кроки Маркова, Будницький здригнувся, швиргонув палицю і зробив звичний рух, щоб обсмикнути гімнастьорку, але замість військової форми на ньому був тісний піджачок і кепка козирком назад. Швидким рухом він повернув кепку і зніяковіло усміхнувся.
— Хочу сказати вам спасибі за вашу відмінну роботу, — сказав Марков. Потискуючи комендантові руку, він відчув, що його долоня в горбочках мозолів. — Я знаю, як нелегко було зробити ці землянки, та ще й так швидко. Спасибі.
— Та це ж мої бійці, товаришу підполковник. Орли!
— Всім їм передайте мою подяку.
— Єсть передати подяку! — Будницький підняв руку до козирка, але, згадавши, що на голові в нього кепка, зробив якийсь невиразний рух рукою і раптом сердито сказав: — Не можу, товаришу підполковник, до цієї форми звикнути.