Щит і меч
Шрифт:
— Можливо, за мною стежили агенти англійської розвідки, — парирував Вайс.
Лансдорф наче не почув, вів далі замислено:
— Даллес раніше часто приїздив до Берліна, і я колись був з ним знайомий, а в тисяча дев'ятсот тридцять третьому році навіть мав з ним тривалу інтимну розмову, коли фюрер запросив його на обід. Юридична контора Даллеса представляла в США інтереси найбільших німецьких монополій, і не виключено, що він і тепер, як і раніше, захищає їхні інтереси. — Пожував губами. — Після цієї війни Великобританії вже не пощастить повернути колишню
— Можливо, — погодився Вайс, міркуючи, до чого хилить Лансдорф, друг та однодумець Канаріса. Безперечно, така раптова і явна переорієнтировка на США пояснювалася страхом: Лансдорф боявся попасти в число воєнних злочинців.
Голос Лансдорфа зазвучав строго, навіть загрозливо:
— Дітріх повідомив мені, що ви скористались його необачністю і виявили досить підозрілий інтерес до деяких секретних документів. За інструкцією я мушу повідомити про це.
— Можете не турбуватися, — усміхнувся Вайс. — Я вже доповів про це своєму начальству.
— З якою метою?
— Та я також знаю цю інструкцію і тому діяв за інструкцією.
Лансдорф глянув на нього з інтересом.
— Однак ви дечого навчилися, Вайсе.
— Під вашим керівництвом, — скромно признав Йоганн і додав докірливо: — Тільки даремно ви хотіли силоміць зобов'язати мене до чого-небудь. Я ніколи не забуду, чим завдячую вам. І готовий до послуг.
— Ви масте рацію, Вайсе, — зітхнув Лансдорф. — Ви людина пряма. І в поводженні з вами слід додержувати того ж принципу.
Вайс підвівся, схилив голову, приклав руку до серця.
— Так от, — сказав Лансдорф. — Є одне особливе завдання серед тих загальних, що покладаються надалі на наші терористичні групи. До речі, ми хотіли б за юрисдикцією вважати ці групи партизанськими. Може статись, що при підході противника адміністрація концентраційних таборів через якісь виключні причини не зможе евакуювати або знищити в'язнів. У таких випадках на терористичні групи покладається завдання ліквідувати всіх до одного в'язнів і спалити, висадити в повітря із зрозумілих вам міркувань все специфічне устаткування таборів.
Вайс присвиснув:
— Здасться, я починаю дещо розуміти. Таким чином, з вашої «партизанської» діяльності будуть зняті всякі прикрашальні покрови патріотизму, героїзму та іншого. І кожного терориста, спіймавши, стратить як найвульгарнішого вбивцю беззахисних людей. І всі німці, навіть ті, які перше співчували вам, з обуренням зречуться вас.
— Так, — погодився Лансдорф, — ви мене правильно зрозуміли. — Заявив гордо: — Я ладен загинути з честю, як борець німецького Опору. Але в мене є дошкульне місце: я хотів би, щоб моє ім'я збереглося для історії.
— То чим я мушу бути корисний вам? — діловито запитав Вайс.
Лансдорф знову мовчки пройшовся по кімнаті, потім відкрив вогнетривку шафу, вийняв запечатаний конверт, подав Вайсові. На конверті було написано: «Мюнхен, Альберту фон Лансдорфові». Йоганн здивовано глянув.
— Лист адресований моєму братові, — пояснив Лансдорф. — У ньому
— Але я не знаю, чи доведеться мені побувати в Мюнхені.
— Я сподіваюсь, — перебив його Лансдорф, — що ви знову будете в Берні. І якщо яким-небудь способом цей мій лист випадково потрапить до Даллеса, я не буду докоряти вам. Все для вас ясно?
— Так, — сказав Вайс. — Але, перш ніж узяти на себе таке делікатне доручення, я повинен хоч би в зовсім загальних рисах ознайомитися із змістом листа.
— О, не турбуйтесь! — запевнив Лансдорф. — Там немає ніяких військових або державних секретів. Дещо схоже на щоденникові записи, в яких я висловлююсь проти знищення в'язнів у концтаборах, бо вважаю це нелюдським.
— Ви благородна людина! — вигукнув Вайс. — І яка передбачливість!
— У всякому разі, американці можуть бути впевнені: я вживу всіх заходів, щоб підлеглі мені групи не чинили подібних актів у концтаборах, розміщених на західній території Німеччини.
— А на східній?
— Досить того, — поморщився Лансдорф, — що я врятую тих, кого перед західними державами вважаю доцільним врятувати.
— Значить, на східних територіях рейху в'язні будуть знищені?
— Гадаю, — ухильно відповів Лансдорф, — з цим справиться сама табірна адміністрація, звичайно, за допомогою частин вермахту або спеціально для того виділених підрозділів СС. До речі, оскільки у нас тепер спільне керівництво, вам і майорові Дітріху доручається невелика — усього на два дні, — але дуже копітка канцелярська робота. Треба перевірити, як оформлено документи тих, кого, за зрозумілими нам мотивами, ми відправляємо тепер до концтаборів. Робиться це під виглядом переміщення з одного табору в інший, щоб зберегти, так би мовити, тривалий стаж ув'язнення. Ви маєте досвід роботи в абвері, знаєте всі тонкощі цієї справи. Приступити можна хоч зараз.
Дітріх, як добре було відомо Вайсові з минулих часів, звик скидати всю роботу на інших, а собі приписував чужі заслуги. До того ж він не мав навіть найелементарнішого знання табірного діловодства, хоч і видавав себе за спеціаліста в цій галузі. Тому його дуже порадував прихід Вайса.
Особливих «справ» на новоспечених «в'язнів» не заводили. Обмежилися тільки тим, що у «справах» убитих змінили фотографії: замість попередніх приклеїли нові, спершу штучно обробивши їх хімічно, щоб надати їм давнішнього вигляду. На всіх цих «справах» був гриф, який означав, що ув'язнені підлягають «особливому режимові», тобто мають бути умертвлені.
До кожної «справи» слід було прикласти копію з гестапівської картотеки, а в ній відзначено, за який «злочин» в'язня приречено до страти.
Підпис рейхсфюрера ставився штампом. І також за допомогою штампа наносився на картки гриф; він означав, що цей в'язень не може бути страчений без особливого на те розпорядження гестапо.
Намальована тушшю на зворотному боці картки в нижньому лівому розі тонка стрілка з роздвоєним оперенням вістрям догори підтверджувала, що цей гриф дійсний.