І що воно таке — кохання?
Шрифт:
Плескатий, мов лопаточка, палець потягся до застібки на спині в жінки.
Мардж розпачливо засіпалась.
— Не торкайте мене! Не торкайте! Обмажете своїм слизом! Ця сукня в Орбаха коштує двадцять чотири долари й дев’яносто п’ять центів. Не підходь, потворо! Дивіться, які в нього очі! — Вона аж засапалась, ухиляючись від незграбної руки інопланетянина. — Слизька, баньката потвора! Я краще сама скину, чуєш? Тільки не торкайся своїм слизом, ради бога.
Вона розстебнула блискавку й злісно шепнула до
— А ви не дивіться!
Чарлі покірливо знизав плечима й заплющив очі.
Сукня впала додолу.
— Ну, що? Ви задоволені? Капітан Гарм із досади зціпив пальці.
— Оце ті «груди»? А чого друга істота відвернула голову?
— Це опір. Нехіть, — пояснив Ботакс. — Крім того, груди ще прикриті. Треба зняти й інші оболонки. Оголені груди — дуже сильний збудник. Їх завжди змальовують як «кулі з слонової кістки», «білі чаші» тощо. У мене тут є малюнки — візуальні зображення — з обкладинок фантастичних журналів. Перегляньте їх — і самі побачите, що на кожному є така істота з більш або менш оголеними грудьми.
Капітан замислено поглядав то на Мардж, то на ілюстрації.
— А що таке «слонова кістка»?
— Це матеріал, з якого складаються ікла одного виду великих напіврозумних істот на цій планеті.
— А… — Кольорова цятка над капітановими очима забарвилась у пастельну зелень задоволення. — Тепер розумію. Ця менша істота належить до войовничого племені, а це в неї ікла, щоб завдавати ударів ворогам.
— Ні, ні. Вони, скільки я знаю, зовсім м’які. — Маленька брунатна рука Ботакса простяглася до того, про що мовилось, і Мардж вереснула й відсахнулась.
— То яке ж їхнє призначення?
— По-моєму, — помітно вагаючись, сказав Ботакс, — для вигодовування дитинчат.
— То дитинчата їдять їх? — спитав уражено капітан.
— Та ні. В них виділяється рідина, яку споживають дитинчата.
— Споживають рідину з живого тіла? Тьху! — капітан прикрив голову всіма трьома руками, вихопивши третю, середню, так рвучко, що мало не збив Ботакса з ніг.
— Трирука потвора, слизька й баньката, — сказала Мардж.
— Еге ж, — погодився Чарлі.
— А ви не дивіться на мене!
— Та я ж не дивлюся.
Ботакс знову підійшов ближче.
— Скиньте, будь ласка, й решту.
Мардж сахнулась, притиснувшись до силового поля.
— Нізащо в світі!
— Ну то я сам скину.
— Не торкайтесь! Ради бога, не торкайтесь! Весь у слизу!… Ну гаразд, я скину, — прошепотіла вона й ненависно глянула на Чарлі, роздягаючись.
— Нічого не сталося, — сказав капітан глибоко невдоволено. — І екземпляр, видно, неповноцінний.
Ботакса вразив цей докір.
— Я привіз два повноцінні екземпляри. Що вам не подобається?
— Груди — не кулі й не чаші. Я знаю, що таке куля й чаша, та й на малюнках, що ви мені показували, вони зображені не такими.
— Пусте, — заперечив Ботакс. — Це можна пояснити як природний варіант. Ось я її саму спитаю.
Він обернувся до Мардж:
— Пані, ваші груди неповноцінні?
Мардж широко розплющила очі і якусь хвильку не могла здобутися на слово — так їй перехопило дух.
— Отакої! — нарешті промовила вона. — Що ж, може, я й не Джіна Лоллобріджіда й не Аніта Екберг, але взагалі у мене все гаразд. Якби мій Ед був тут, він би вам сказав! — Тоді звернулась до Чарлі. — Слухайте, скажіть цій банькатій почварі, що в мене фігура нормальна.
— Та я ж не дивлюся на вас, — лагідно відказав Чарлі.
— Аякже, не дивитесь. Тільки нишком підглядаєте, то можете розплющити свої очиська та заступитись за жінку, коли ви хоч трошечки джентльмен. Та який там із вас джентльмен!
— Ну гаразд, — сказав Чарлі, скоса глянувши на Мардж, яка при тій нагоді розправила плечі й випнула груди, — не хочеться мені встрявати в таке делікатне діло, але фігура у вас, здається, хоч куди.
— Вам здається? Може, ви сліпий? Я колись трохи не стала «міс Бруклін», щоб ви знали, і як не стала, то через талію, а не…
Чарлі заспокоїв її.
— Та гаразд, гаразд. Все у вас як слід. Чесно. — І закивав головою до Ботакса. — Груди в неї хоч куди. Розумієте, з мене невеликий знавець, але, як на мене, вони гарні.
Мардж повеселішала.
Ботакс теж підбадьорився, Він обернувся до Гарма:
— Більша форма вже виявляє інтерес, капітане. Збудник діє. Тепер останній крок.
— Який же це?
— Нашою кольоровою мовою його нема як назвати, капітане. Він полягає в тому, що одна форма притулює свій отвір для їжі та мовлення до відповідного отвору другої форми. По-їхньому він називається «поцілунок»
— Невже цій гидоті кінця не буде? — застогнав капітан.
— Це завершальна фаза. В усіх оповіданнях, коли шкіру здерто силоміць, вони стискають одне одного в обіймах і зливаються в палкому поцілунку — так можна приблизно перекласти дуже часто вживаний у тих оповіданнях вислів. Ось один приклад, вибраний навмання: «Він обхопив дівчину руками й жадібно припав устами до її уст».
— Може, одне пожирало друге? — спитав капітан.
— Зовсім ні, — нетерпляче заперечив Ботакс. — То були палкі поцілунки.
— Як це — палкі? Вони обпалюють?
— Навряд чи це треба розуміти буквально. По-моєму, в такий спосіб констатується підвищення температури. Мабуть, що вища температура, то успішніше народжуються дитинчата. Коли більша форма збуджена як слід, їй тільки треба притулити уста до уст меншої, а без цього дитинчата не народжуються. Ось про цю взаємодію я й говорив.