Серце Всесвіту

Радянський письменник

Київ — 1962

У2

Б 48

Друже читачу!

В чудовий час ми живемо. Міцна рука Людини владно зриває запони з віковічних тайн землі і неба. Відсуваються у безвість кордони Всесвіту, розкриваються глибини Атома. Могутні космічні кораблі вже крають міжпланетні простори, а неймовірна казкова сила, захована Природою в матерії, починає вірно служити людству. А що ж далі?..

Далі — невпинний, безконечний політ у царство відкриттів, шукань, творчої праці, натхнення і звершення. Все для Людини здійсненне. Немає для неї жодних перепон. Що не зробимо ми — те обов’язково зроблять наступні покоління.

Та все ж таки хочеться, як страшенно хочеться поглянути, що виросте з того сім’я, яке ми сіємо сьогодні! Чи не так, друже читачу?!

То сідаймо ж в блискавичну ракету Мрії та помчимо а світ дивовижних пригод, неймовірних таємниць. Ми ч тобою пролинемо серед пустелі Космосу, побудемо на далеких планетах, зустрінемося з людьми чужих світів, відкриємо такі дива, перед якими побліднуть вигадки древніх казок.

Наша Мрія — це осяйне Завтра, плід нашого натхнення, крилата Праця нашого покоління…

Отож сідаймо в казковий корабель Фантастики. Небо засіяне зорями. Красуня Венера в срібному ореолі опускається за обрій. Таємниче підморгує яскравий Юпітер. Блимає криваве око Марса, обіцяє щось незвичайне. Герої вийшли з стін школи, зросли, ідуть широкими дорогами життя, підіймають погляд в безодню неба…

Це не вигадані герої. Це ти, друже читачу, твої товариші, наші допитливі, натхненні, мужні ровесники, які, не задумуючись, ідуть назустріч Таємниці.

Небезпека? Смерть?

Нам і смерть не страшна! Навіть вона покірно служитиме торжеству життя в новому суспільстві — де Людина, її Розум, її Серце і її Майбуття будуть найбільшою цінністю Всесвіту…

Дівчина повернула обличчя до хлопця, лукаво поглянула з-під примружених вій.

— …А ще… що б ви ще зробили заради мене?

Він кумедно приклав руки до вузьких грудей, захоплено вигукнув:

— Все, що завгодно! Піду на край світу! Полечу на Марс… Аби тільки з вами, Шурочко…

Дівчина

дзвінко засміялася, підхопилася з піску, скочила в воду Радісно підставила обличчя, груди, всю себе набігаючій морській хвилі. Хлопець опасливо відсунувся назад, оберігаючи модні штани і вузьконосі черевики від бризок.

Шура іронічно гукнула:

— Еге! Далеко вам до Марса! Занадто шануєте свої штани!..

Хлопець розгубився. Простягнувши руки, подався вперед.

— Шурочко! Та я готовий позбутися не тільки штанів, а й…

Нова хвиля пустотливо і сильно хлюпнула на нещасливого кавалера, змочивши його з голови до ніг, забивши подих Він закашлявся, одскочив назад. Дівчата, що лежали неподалік, засміялися, Шура вибігла з води, ледве стримуючись, щоб не пирхнути від реготу.

— Ну от бачите! Непідходяща я супутниця!..

Хлопець, ставши під грибком, роздягся, ніяково викручував мокру одежу. Шурочка ж вилізла на великий камінь, випросталася, закинувши руки за голову. Всім єством своїм вбираючи сонячні промені, теплий морський вітер, неосяжну манливу далину, — завмерла, ніби богиня древніх міфів.

Хлопець щось знову хотів сказати, та чомусь завмер прислухаючись. Замовкло і веселе щебетання сусідніх дівчат. Шурочка теж здивовано підвела обличчя вгору.

З-за хмар долинало потужне ревіння. Воно блискавично наростало, перетворювалося в оглушливий грім. Весь пляж схвилювався, зарухався. Потім в небі спалахнула яскрава цятка, стрімко понеслася до землі. За нею волочився довгий димовий шлейф.

— Метеорит! — закричали сотні голосів.

Небесний гість промчав над пляжем, війнувши гарячим подихом. Жінки злякано закричали. Оглушливо гримлячи, болід врізався в морську гладь за півкілометра од берега. Височенний стовп води і пари піднявся вгору.

Шурочка радісно заплескала в долоні. Сяючи захопленим поглядом, підбігла до хлопця.

— Чого ж ви стоїте, мов статуя? Така подія!

— А що… треба робити? — розгубився хлопець.

— Як то що? — сердито гукнула Шура. — Пливти туди… шукати метеорит. Доки вчені приїдуть, може, ми його самі знайдемо!

— Я не думав… що це можна!

— Ех ви, тютя! А ще на Марс збираєтесь! Ану бігом за шлюпкою. Бачите, там пункт видачі. Підженіть сюди. А я — принесу акваланг.

Хлопець хотів щось заперечити, але Шура вистрибом помчала до будинку відпочинку. Нічого не поробиш, доведеться йти.

Пляж вирував, на всі лади обговорюючи подію. З-за обрію летіли до місця падіння вертольоти. Коли Шура повернулася на берег з аквалангом в руках, хлопець уже сидів у шлюпці, яка вперто крутилася на одному місці метрів за двадцять од пункту видачі.

— Пливіть сюди! — крикнула Шура.

— Так вона не слухається, — розгублено відповів хлопець. — Крутиться і все…

Дівчина засміялася, махнула рукою і кинулася в воду. За хвилину вона вже сиділа в шлюпці. Поклавши акваланг, схопилася за кермо.

— Гребіть. Скоріше.

Над місцем падіння здіймався туман. Вода злегка вирувала. Хлопець злякано озирнувся, заглянув у морську глибінь.

— І ви… хочете стрибати, Шурочко?

— Аякже! З човна метеорита не знайдеш!