Серед дикунів Нової Гвінеї

Миклухо-Маклай Микола Миколайович

Обід і вечеря, які мені подали, складалися знову з вареного бау, бананів та нашкрябаного кокосового горіха.

Своєю охайністю тутешні папуаси не можуть похвалитися перед береговими. Це частково пояснюється нестачею води, яку їм доводиться носити з річки незручною гірською лісовою стежкою. Коли я спитав води, мені вилили з бамбука, після довгої наради, таку каламутну бурду, що я відмовився навіть покуштувати.

Близько шостої години хмари спустилися й заступили призахідне сонце; стало вогко й холодно, а незабаром зовсім смерклося. Як і вчора в Бонгу, ми лишилися в темряві; при вугіллі, що тліло, можна було ледь-ледь розглянути постаті, які сиділи за два кроки. Я спитав вогню, мій провідник збагнув, мабуть, що я не хочу сидіти в темряві, і, принісши цілий оберемок сухого пальмового листя, запалив його. Яскраве полум'я освітило групу тубільців насупроти мене, що сиділи мовчки, курили й жували бетель. Серед них коло вогню сидів тубілець, якого я вже помітив раніш; він кричав і командував більше

від усіх, і його слухалися; він також переважно розмовляв з жителями Бонгу й клопотався коло страви. Дарма що ніякими зовнішніми прикрасами він не відрізнявся від інших, та його манера командувати й кричати змусили мене припустити, що він є головна особа в Теньгум-мана, і я не помилився. Такі суб'єкти, своєрідні начальники, які, проте, оскільки мені відомо, не мають особливої назви, трапляються в усіх селищах: їм часто належать великі буамбрамри, і коло них звичайно гуртується певне число тубільців, що виконують їхні накази.

Мені захотілося послухати тубільних співів, щоб порівняти зі співом берегових жителів, та ніхто не наважувався затягнути «мун» [41] Теньгум-мана, і я через це зважив за найдоцільніше лягти спати.

9 квітня

Юрба перед хатиною, де я лежав, ще не розходилась; тубільці Довго про щось міркували. Особливо багато говорив Мінем, якого я прийняв за начальника. З першим сонячним промінням я встав і знову обійшов усе селище, щоб зібрати черепи, кускус та все, що могло трапитися цікавого. Проте я придбав тільки два людські черепи без нижніх щелеп і телум, який тубільці називали «Карія». Цей телум я дістав після довгих розмов, крику Мінема та обіцянок з мого боку надіслати, крім цвяхів, кілька пляшок.

41

Мун — пісня, особлива в кожному тубільному селищі, яку виконують під час свят. Миклухо-Маклай називає муном і саме свято та ті танці, що виконують на святі. Буває ай-мун, коли в бенкеті беруть участь самі чоловіки, а також сель-мун, коли в ньому беруть участь і жінки. Часом мун переходить із селища в селище.

Після сніданку, що складався знову з вареного таро й кокоса, я дав нести свої речі трьом тубільцям і вийшов з хатини. На майданчику сиділа й стояла вся людність селища, утворюючи півколо, посередині стояло двоє тубільців, тримаючи на плечах довгий бамбук з причепленою до нього свинею. Тільки-но я вийшов, Мінем, тримаючи в руках зелену галузку, підійшов урочисто до свині й виголосив при загальному мовчанні промову, з якої я збагнув, що цю свиню жителі Теньгум-мана дають на подарунок Маклаєві, що люди цього селища віднесуть її в Маклаїв дім, що там Маклай заколе її списом, що свиня буде кричати, а потім умре, що Маклай розв'яже її, обсмалить волосся, розріже і з'їсть.

Кінчивши промову, Мінем застромив зелену галузку за ліани, якими свиня була прив'язана до ціпка. Всі мовчали й чекали чогось. Я зрозумів, що всі ждуть моєї відповіді. Я підійшов тоді до свині й, зібравши все моє знання діалекту Бонгу, відповів Мінемові, причому мав задоволення бачити, що мене розуміють і лишаються задоволені з моїх слів. Я сказав, що прийшов до Теньгум-мана не по свиню, а щоб побачити людей, їхні хатини й гору Теньгум-мана, що хочу дістати по екземпляру маба та юга, за які я ладен дати по доброму ножу (тут пролунали схвальні вигуки з додаванням слова «есі»), що за свиню я також дам у Гарагасі те, що давав іншим, цебто «канун» — дзеркало (загальне схвалення), що коли я їстиму свиню, то скажу, що люди з Теньгум-мана добрі люди, що коли хто з людей Теньгум-мана прийде в таль Маклай, то дістане тютюну, маль (червоні ганчірки), цвяхи й пляшки; що коли люди Теньгум-мана добрі, то й Маклай буде добрий (загальне задоволення й крики: «Маклай добрий, і тамо Теньгум-мана добрі»). Після ручкання та криків «Еме-ме» я поспішив вийти з селища, бо сонце вже піднялося високо.

Проходячи повз останню хатину, я побачив невелику дівчинку, яка крутила в руках зв'язаний кінцями шнурок. Спинившись, я подивився, що вона робить; вона, самовдоволено усміхаючись, повторила свої фокуси з шнурком, які були ті ж самі, що ними бавляться іноді діти в Європі.

Сходячи з одної височини, я здивувався з численності провідників, які всі були озброєні списами, луками й стрілами. Деякі з них несли з собою тліючу головешку, щоб закурювати, не відкривши, видимо, досі способу швидко добувати вогонь. Вони повели мене іншою дорогою, а не тою, якою я прийшов. Знаючи свої стежки краще, ніж люди Бонгу, вони хотіли скоротити путь, яка виявилася не зручнішою, ніж та, де ми йшли вчора. В одному місці, коло плантації, вздовж стежки лежав грубий стовбур дерева, принаймні з метр діаметром. На боці, обернутому до селища, були вирубані кілька ієрогліфічних фігур, подібних до тих, які я бачив у річищі на саговому стовбурі, але набагато давніші за ті. Ці фігури на деревах, як і зображення в Бонгу (про які я вже казав) та на пірогах Білі-Білі, варті уваги, бо вони являють собою не що інше, як перші прояви

письменності, перші спроби зображати так зване ідеографічне письмо [42] . Людина, що малювала вугіллям або фарбою чи вирубувала сокирою свої фігури, хотіла висловити певну думку, зобразити який-небудь факт. Ці фігури вже не являють собою звичайний орнамент, а мають абстрактне значення; наприклад, у Білі-Білі зображення святкової процесії було зроблено на згадку про закінчення будування піроги. Знаки на деревах мають дуже грубі форми, складаються з кількох ліній; їх значення, мабуть, зрозуміле тільки тому, хто вирубував їх, та ще тим, яким він пояснив зміст своїх ієрогліфів.

42

Ідеографічне письмо — певний ступінь розвитку письменності, коли зображення набувають переносного значення.

Ми підійшли до того самого місця, де вчора почали підійматися до Теньгум-мана. Коло останньої приступки, на кілька десятків футів заввишки, трапилася прогалина, і тут краєвид на річку був дуже мальовничий.

Я спинився, щоб перепочити та зарисувати ескіз місцевості, сказавши людям, щоб вони зійшли вниз до річки й там дожидали мене. Папуаси, які зійшли вниз, пожвавили цю картину, і через це вона набула тубільного колориту. Я налічив вісімнадцять чоловік. Вони розташувалися спочатку різноманітними групами. Одні лежали на теплому піску, інші, склавши принесені головешки, сиділи коло багаття й курили, треті жували бетель. Деякі, нахилившись до річки, пили каламутну воду. Багато хто, не розлучаючись з своєю зброєю, стояв на великих каменях, спираючись на списи. Вони пильно оглядали протилежний берег. Я дізнався потім, що жителі Теньгум-мана ворогують і воюють з жителями Гадабі-мана; через те вони всі були озброєні й кілька чоловік стояли на варті, коли спочивали їхні товариші.

Я так задивився на картину довкола мене, що забув рисувати, до того ж мій немайстерний олівець міг би відтворити лиш неповну, бліду копію з цієї своєрідної місцевості та її жителів. Я зійшов до річки, роздягнувся, як учора, і ми рушили вниз її річищем. Сонце дуже пекло, і каміння, по якому довелося йти, поранило мені ноги аж до крові. Дві сцени пожвавили переправу. Один тубілець, помітивши ящірку, яка грілася на сонці, й знаючи, що я збираю різні тварини, підліз до неї, потім з криком метнувся, та вона вислизнула. Чоловік десять кинулося переслідувати її, вона гасала між камінням, тубільці переслідували її напрочуд спритно й жваво, незважаючи на всі перешкоди, ношу та зброю. Кінець кінцем ящірка зникла між камінням під очеретом, але й тут тубільці знайшли її. В одну мить очерет було висмикнуто, каміння розкидано й землю швидко розкопано руками. Один тубілець схопив ящірку за шию й подав мені. Крім хустки, в мене не було нічого, щоб сховати її; поки ящірку зав'язували, вона встигла вкусити одного тубільця аж-до крові, та вислизнути не могла.

Переходячи через один рукав ріки, тубільці помітили силу дрібненьких рибок, які швидко сновигали між камінням; мої супутники схопили камені, і в одну мить десятки їх полетіли у воду, часто влучаючи в ціль. Забиті й поранені рибки зібрано, загорнуто в листя й збережено на вечерю. Сьогодні довелося йти вниз річкою довше, ніж учора, бо я хотів потрапити просто додому, а не до Бонгу або Горенду. Прийшовши, нарешті, додому десь о четвертій годині, я застав Улсона блідого й кволого внаслідок двох приступів, бо він не прийняв вчасно хіни. Я дізнався, що під час моєї відсутності Туй ночував у Гарагасі (мабуть, запрошений Улсоном), чим я був дуже невдоволений. Прийшли ще жителі Горенду й їхні гості з Білі-Білі. Коло моєї хатини розташувалося, гуторячи, чоловік сорок тубільців. Роздавши тютюн та по шматку червоної матерії своїм провідникам, я дав, згідно обіцянки, дзеркало одному з них за свиню, дві пляшки та кілька великих цвяхів за телум і пустив їх, дуже задоволених, назад до Теньгум-мана. А сам, не ївши протягом десятьох годин, з насолодою випив чаю без цукру з вареним аяном.

10 квітня

Вночі я відчув біль у нозі, і, коли встав ранком, виявилося, що вона дуже спухла, має три ранки, наповнені рідиною. Це був наслідок учорашнього переходу через ріку. Неможливість узути черевики й біль під час руху змусили мене сидіти вдома. Я доручив жителям Бонгу прив'язати на свій лад принесену мені вчора свиню, бо мені не хотілося одразу різати її.

ЕНГЛАМ-МАНА ТАМО

12 квітня

Два дні, які я просидів удома, мали добрий наслідок для моєї ноги; я міг уже віднести порцію свинячого м'яса на подарунок жителям Горенду, бо сьогодні Улсон, нарешті, зарізав свиню з Теньгум-мана. Вона була надто велика для двох, і я надумав віддати половину знайомим Горенду та Бонгу. Принесені шматки м'яса справили великий ефект у Бонгу, і хоч я приніс свинини тільки трьом жителям, проте зараз же скликано жінок з трьох майданчиків, щоб чистити та готувати аян і бау.