Шалено багаті азійці
Шрифт:
Частина перша
Ніде у світі ви не знайдете людей,
багатших за китайців.
1
Ніколас Янг і Рейчел Чу
– Ти впевнений? – запитала знову Рейчел, легенько дмухаючи на чай, що парував у неї в чашці. Вони сиділи за своїм улюбленим столиком біля вікна в ресторанчику «Чай & Симпатія» [19] ,
19
Британський ресторан у Нью-Йорку.– Прим. пер.
– Рейчел, я був би в захваті, якби ти поїхала,– запевнив її Нік.– Ти ж не планувала викладати влітку, то через що перейматися? Ти думаєш, що не впораєшся зі спекою та вологістю?
– Та ні, річ не в цьому,– відповіла Рейчел.– Я ж знаю, що ти будеш дуже зайнятий обов’язками шафера, тому не хотіла б тебе відволікати.
– Яке ще відволікання? Весілля Коліна займе лише перший тиждень у Сінгапурі, а потім ми решту літа можемо просто вештатися Азією. Поїхали, дозволь показати тобі місця, де я виріс. І я візьму тебе у свої улюблені схованки.
– А покажеш мені ту священну печеру, де втратив незайманість? – піддражнила його Рейчел, грайливо піднявши брови.
– Авжеж! Ми навіть зможемо відновити події,– розсміявся Нік, розмазуючи джем та вершки по ще теплій, щойно з печі, булочці.– А ще в Сінгапурі, здається, живе твоя подружка?
– Так, Пейк Лін, моя найкраща подруга з коледжу,– відповіла Рейчел.– Вона вже кілька років запрошує мене приїхати.
– Ну от, ще одна причина. Рейчел, тобі там сподобається, і я вже зараз знаю, що від їжі ти будеш у захваті! Тобі відомо, що Сінгапур – це найодержиміша їжею країна на планеті?
– Варто лише подивитися, із яким обожнюванням ти дивишся на все, що їси, і можна здогадатися, що їжа у вас – щось на кшталт національного спорту.
– Пам’ятаєш нарис Келвіна Трілліна [20] в «Нью-Йоркері» про вуличну їжу в Сінгапурі? Я поведу тебе всіма місцинками, навіть такими, про які він і не здогадується.– Нік ще раз відкусив шмат від пухкої булочки і продовжив із набитим ротом: – Я знаю, як ти любиш ці булочки. От зачекай, доки скуштуєш ті, що робить моя А-Ма…
20
Американський журналіст, гуморист і письменник.– Прим. пер.
– Твоя А-Ма пече булочки? – Рейчел спробувала уявити звичайну китайську бабусю, яка готує такі чисто англійські ласощі.
– Ну, не те щоб вона пекла їх сама, але її булочки – найкращі у світі… от побачиш,– сказав Нік, рефлективно озираючись навколо, щоб упевнитися, що жодна людина в жодному куту ресторанчика його не підслуховує. Йому не хотілося ставати персоною нон-грата у своєму улюбленому кафе лише через те, що він легковажно присягнув на вірність іншим булочкам, нехай навіть бабусиним.
За сусіднім столиком, за триярусною стійкою, догори уставленою чайними сандвічами, притулилася, намагаючись залишитися непоміченою, якась дівчина. Розмова, яку вона наразі підслуховувала, дедалі більше її захоплювала. У неї й виникли підозри, що це, ймовірно, він – і зараз
21
Найпрестижніший у Сінгапурі заміський клуб (стати його членом чи не важче, ніж отримати звання лицаря).
– Це один із братів Леонг? – запитала їхня мати.
– Ні, це Ніколас Янг, кузен Леонгів,– відповіла Шарлотта.
– Хлопчисько Філіпа Янга? Ая, коли ж він встиг так витягтися? Яким же ж він став гарнюсиком! – здивувалася місіс Лім.
– Щойно повернувся з Оксфорду. Подвійна спеціалізація: історія та право,– додала Шарлотта, передбачивши наступне запитання матері.
– Чому б тобі не підвестися й не потеревенити з ним? – нетерпляче підказала місіс Лім.
– Навіщо мені перейматися цим, коли ти відштовхуєш будь-якого хлопця, який насмілюється підійти до мене? – відрізала Шарлотта.
– Аламак, дурне дівчисько! Я просто намагаюся захистити тебе від альфонсів, яким потрібні лише твої гроші. А цього було б добре мати. Його можеш брати!
Селін не могла повірити: її мати фактично заохочувала її старшу сестру захапати цього хлопця. Вона прискіпливо подивилася на Ніколаса. Він саме сидів із друзями під блакитно-білою парасолькою за столиком біля самого басейну й весело сміявся. Навіть здаля він виділявся з-поміж інших. Інші хлопці були підстрижені звичайно, у тій чи іншій індійській перукарні; чорне ж волосся Ніколаса було найчудовішим чином скуйовджене, він мав виточені риси обличчя, немов якийсь кантонський поп-ідол, та неймовірно довгі вії. Він був найгарнішим, найприголомшливішим хлопцем, якого Селін доводилося бачити.
– Шарлотто, чому б тобі не підійти до нього та не запросити на твою вечірку зі збору коштів, що в суботу? – не здавалася мати.
– Припини, мамо,– зціпивши зуби, усміхнулася Шарлотта.– Я знаю, що роблю.
Як згодом виявилося, Шарлотта не знала, що робила, адже Ніколас, до неосяжного розчарування їхньої матері, так і не з’явився на влаштованій нею вечірці. Але той день у клубі «Пулау» залишив таке невимовне враження в підлітковій пам’яті Селін, що шість років по тому й на іншому боці планети вона все-таки впізнала його.
– Ханно, дай-но я сфотографую тебе з цим смачнючим карамелевим пудингом,– сказала Селін, виймаючи телефон. Вона навела його на подружку, але непомітно для тієї упіймала в кадр Ніколаса. Знявши фото, вона негайно відправила його електронною поштою сестрі, яка наразі мешкала в Атертоні, Каліфорнія. За кілька хвилин її телефон задзижчав.
Ст. сест.: ОМГ! Це ж Ніколас Янг! Де це ти?
Селін Лім: «Ч & С»
Ст. сест.: Що то за дівчина з ним?
Селін Лім: Гадаю, його дівчина. Здається, КНА [22] .
22
Китаянка, народжена в Америці.