Сивий Капітан
Шрифт:
Тільки цього й бракувало! Нанівець звелися всі хитромудрі приготування… проте, хто ж міг припустити таку можливість, хто передбачив би, що машина Сивого Капітана здатна ще й літати в повітрі?..
Так само, як він прямовисно спускався, так само «Люцифер», мабуть, і зніметься в чисте небо. Як? А чорти його знають як! І ніщо його не спинить, як не спинило й тоді, коли він летів сюди. Тому й спостережні пости нічого не сповістили. Зрозуміло, адже вони стежили за шляхами, за вулицями Кодуранци, за тим, що відбувалося на земній поверхні, а не на небі. Коли хтось і бачив «Люцифера» у польоті, то, напевно, і на думку йому не могло спасти, що летить дивна машина Сивого Капітана,
І ще одна думка прорізала мозок Мігеля Хуанеса: ось де ховалася загадка таємничого листа, який тоді так несподівано з’явився, наче з повітря, у кабінеті начальника поліції! Так, так, тепер можна, все пов’язати! І коли б він сам, уславлений детектив Мігель Хуанес, краще поміркував, він би додумався до всього ще тоді. Справді: він чув за вікном те дивне шипіння, але не зв’язав його з таким самим шипінням, яке вразило його вперше, в лісі Фонтіверос, коли він наближався до «Люцифера» на лісовій галявині. Але ж це своєрідне шипіння, мовби з парового казана, де тріснула якась труба, свідчило про дію механізмів, двигунів «Люцифера». Отож і тоді, коли з’явився таємничий лист, легко було догадатися, що його вкинуто у вікно кабінету начальника поліції з «Люцифера», який летів над столицею, ховаючись у нічній темряві. Дуже просто, коли знаєш, у чому справа…
Коли знаєш, у чому справа… Звичайно, коли б раніше знати про здатність «Люцифера» літати, то можна було б зовсім інакше підготуватися. Не витрачати сили й вигадки на всі ті вуличні застави і барикади, а зібрати поблизу Сан-Сальвадора добрі зенітні гармати та й зустріти Сивого Капітана по-справжньому. Коли б знати…
А тепер, ну що можна зробити тепер? Вжити ручні гранати з пластмаси? Цілком можливо, це могло б дати ефект. А втім, слушна хвилина давно минула, зараз Сивий Капітан господар становища. Висловлюючись образно, він тримає під прицілом увесь цей тюремний двір з усіма, хто тут є. Коли б пощастило відчинити ті трикляті автоматичні двері, о, тоді під захистом міцних кам’яних мурів в’язниці стали б у пригоді і ручні гранати. Але ж Сивий Капітан, мабуть, намагнітив двері й засуви. І якщо він кине сюди, в цю мишоловку, електричний снаряд, тоді… Е, не варт про це й думати!
Так гарячково міркував Мігель Хуанес, перебираючи в голові всі можливості, зважуючи їх, відкидаючи одну по одній, аж поки вичерпав усе.
Зовсім інший напрям мали думки в його помічника Хосе Френко. Ніде правди діти, спочатку й він перелякався не менше, ніж інші. І ні про які можливості він не думав, а робив те ж саме, що й усі. Власноручно Хосе Френко намагався будь-що відчинити залізні двері головного входу, прикладаючи до цього всю силу своїх довгих мускулястих, хоч зовні й незграбних рук. Ті намагання, певна річ, нічого не дали і не могли дати: на честь Хосе Френко слід віднести те, що він одним з перших зрозумів їх безнадійність і, вилаявшись, відступився від дверей.
Тут-таки йому майнула думка: а що, коли б підірвати прокляті двері ручною гранатою? Адже на його поясі й досі висіли аж дві з тих нових пластмасових гранат, призначених для подолання електромагнітного захисту «Люцифера». Та де там, до дверей не можна було й приступитися, не те щоб підірвати їх. А умовити ошаліле стадо збожеволілих жандармів і чиновників — про таке й думати не доводилося, бо хто ж з них був зараз здатний прислухатися навіть до найпереконливіших слів?..
Хосе Френко знайшов собі місце в кутку двору і звідти дивився на те, що відбувалося. Він бачив, як Валенто Клаудо допомагав Педро Дорільї
Хосе Френко зміряв поглядом відстань, яка відділяла його від наміченого місця. Озирнувся на сусідів… усі погляди були скеровані на "Люцифер"…
Останній з команди машини вже зник усередині. Двері в величезному сіро-зеленому корпусі мов самі втягнули до себе сходи і зачинилися за ними. Майже зразу посилилося шипіння, що линуло звідкись з нижньої частини «Люцифера». І звідти рвонув гарячий подув вітру, який пружною хвилею прокотився в усі боки, здіймаючи з землі порох і кидаючи його в обличчя й очі людей, що дивилися на "Люцифер".
Сіро-зелена довгаста машина гойднулася і повільно почала підійматися прямо вгору, як повітряна куля, яку поступово відпускали. Ось просвіт між колесами «Люцифера» і грунтом збільшився до двох метрів… до двох з половиною…
— Спиніть його! Спиніть! — хрипло гукнув Карло Кабанерос, хапаючи Мігеля Хуанеса за руку. Голос його увірвався від лякливого збудження. Що таке? Кого спинити? Чи не збожеволів начальник поліції, наказуючи спинити "Люцифер"?..
Ні, не про машину Сивого Капітана кричав Карло Кабане-рос. Його тремтяча рука вказувала на інше. Тепер бачив це і Хуанес.
З протилежного кутка двору вибіг Хосе Френко. Він прямував до ешафота. В руці він тримав одну з своїх пластмасових гранат і на ходу замахувався нею вгору. Він хоче кинути гранату? В «Люцифер»? Незважаючи на загрозливі попередження Сивого Капітана?..
З усіх боків залунали збуджені застережливі вигуки:
— Стій!
— Спиніть його!
— Він погубить нас усіх!
Але Хосе Френко не чув нічого. Він таки вирішив кинути свою гранату і наближався з нею до «Люцифера», користуючись тим, що зверху, з вікон машини його вже не можна було побачити.
Що сталося з помічником Мігеля Хуанеса? Несподіваний прояв сміливості й відваги? Раптове вирішення пожертвувати собою для того, щоб вразити, нарешті, "Люцифер"?
Ні те і ні інше.
Хосе Френко міркував просто, і на це наштовхнула його попередня думка про безпечне місце за ешафотом. Якщо він спроможеться жбурнути гранату знизу в носову частину «Люцифера», то вона, напевне, дуже пошкодить машину, можливо, і її керування. А тоді, жбурнувши гранату, він впаде за кам’яний ешафо. Хай тоді Сивий Капітан вживе свою зброю. Йому, Хосе Френко, вона буде не страшна, він лежатиме за кам’яною загорожею, наче в надійній тіні. А що станеться з іншими у дворі, то байдуже. Хай загинуть, чорт їх забирай, усі ті начальники. Він, Хосе Френко, залишиться в живих, це напевно. І тоді вже його, а не когось іншого щедро нагородить каудільйо!
— Стій!
— Спинися, Френко!
— Стій!
Пізно! Широко розмахнувшись, Хосе Френко жбурнув свою пластмасову гранату вгору, прямо під передні колеса «Люцифера», що не встиг ще піднятися більше як на три—три з половиною метри. Поки граната летіла вгору, Хосе Френко стрибнув убік, шукаючи захисту за ешафотом. І раптом він обімлів. Помилка, трапилася страшна помилка!
З того боку ешафота, де він розраховував сховатися за прямовисною кам’яною його стіною, були другі сходи, яких він не бачив з протилежного кінця двору. Місця для того, щоб сховатися, не було!