Сліди СС
Шрифт:
їх намочило одразу, та Генрієтта не помічала цього. Анрі й поготів. Він не помітив би й справжньої бурі, аби було гарно Генрієтті. Та раптом вона схаменулася, схопила його за руку і потягла до будинків, де у під'їздах тулилися поодинокі, захоплені зливою перехожі.
Товста жінка, яка і в під'їзді, куди не потрапляла жодна крапля, не складала парасольку, пропустила їх, глянувши невдоволено і навіть осудливо. Можливо, вона мала рацію: з погляду пересічної людини їхня поведінка була нерозсудливою, та сьогодні Анрі плював би на думку всього Парижа: стояли і сміялися, дивлячись, як ллється з них, як крапає з
Потім Генрієтта опустила очі і зашарілась: прозора блузка прилипла до тіла, підкресливши все, що повинна була ховати. Дівчина зсунула поли піджака Анрі, та це не допомогло: спідниця обліпила її стегна, і Анрі здавалось, що чоловіки, які ховалися від дощу в брамі, тільки й роблять, що зиркають на них. Він заступив дівчину, Генрієтта одразу зрозуміла все і глянула вдячно.
А дощ лив і лив, і не було видно йому кінця.
Генрієтта витерла обличчя хусточкою, котра одразу намокла, витиснула воду із сукні. Потім їй стало холодно — Анрі побачив, як у неї вкрилася гусячою шкірою шия. Через три будинки світилися вікна бістро, Анрі вже хотів запропонувати перебігти туди, та згадав, що за рогом, зовсім недалеко, мешкає Серж Дубровський. Він гостював у Дубровського кілька разів; взагалі вони не те щоб товаришували, а симпатизували один одному. Сергій був кореспондентом Московського агентства преси, часто заходив до їхньої редакції — вони не тільки перемовлялися двома-трьома словами чи ділилися новинами, а й не одну годину просиділи за пляшкою вина чи чашкою кави в сусідньому ресторанчику.
Спочатку Генрієтта завагалась: чи зручно заходити о такій порі, та Анрі швидко переконав її, і вони побігли під зливою. Власне, можна було й не бігти, все одно промокли до кісток, — і через кілька хвилин уже дзвонили в квартиру Дубровського.
Господар відчинив одразу, буцімто стояв за дверима й чекав на когось. Дивився на Генрієтту з цікавістю і трохи здивовано і, лише роздивившись, із жалем, як здалося Анрі, перевів погляд на нього. Осміхнувся широко й щиро:
— Боже мій! Що ж ви стоїте? Проходьте…
Генрієтта глянула на калюжу біля ніг, та Сергій уже підштовхував їх до передпокою. Він дав Генрієтті свій халат, а Анрі піжаму, мокрі речі розвісили у ванній. Дубровський поставив на стіл пляшку коньяку — Генрієтта відмовлялась, та він примусив її випити мало не повний келих. Увімкнув електричний камін і запропонував дівчині з ногами залізти на широку і м'яку тахту.
Від коньяку та тепла у Генрієтти трохи запаморочилася голова, та все одно почувала себе гарно. Сергій сподобався їй: високий, певно, сильний і добродушний, але не простий, як бувають надто добрі люди; вона вгадувала в ньому за силою енергію, а за лагідністю проникливість. Спочатку це примусило Генрієтту трохи наїжачитись, та Сергій повівся з нею як з доброю знайомою, вона одразу зуміла настроїтись на його, так би мовити, хвилю, і в кімнаті встановилася атмосфера доброзичливості, яка буває поміж друзями.
Дубровський присунув до тахти столик із пляшкою вина і сигаретами. Вони задимили всі одразу і говорили мало не всі одразу, і все ж слухали і розуміли одне одного: говорили про погоду і де Голля, про політичний курс Франції і знов про погоду — дощ і дощ. І вже ніхто не пам'ятав, як від дощу перескочили на прем'єру «Камеді Франсез» і так же, мимохідь, облаяли модний
Раптом без усякого приводу Анрі згадав, що вчора головний редактор їхнього журналу одержав на нього донос. Шеф викликав Савіля, тицьнув йому аркуш, надрукований на машинці, і сказав:
«Я не бажаю розбиратися у цьому. І взагалі найкраще було б викинути його в кошик, та почитайте для загальної освіти…»
Анрі все це розповідав, сміючись, та Генрієтта одразу захвилювалась; він відчув це, хоч не вимовила жодного слова.
— Я поклав листа собі в шухляду на згадку. Ми прочитали його в редакції вголос, і всі сміялися, хоч я знаю, ще написав хтось із наших.
— Чому? — поцікавилася Генрієтта.
— Йдеться про те, що я продаю редакційні таємниці іншим виданням. Наводяться факти, про які сторонній особі дізнатися важко.
— Але ж це може заплямувати тебе!
— Наш головний надто розумний. Крім того, там є нюанси, які зводять весь донос нанівець.
— А коли б їх не було? — запитав Дубровський.
Анрі знизав плечима.
— Анонімка?.. — сказав Сергій, буцімто згадав щось, і посміхнувся. — Слово яке! Ніби щось ласкаве, кругленьке, таке пустотливе, а б'є сильніше за батіг…
Колись на мене також зводили наклеп. І знаєте, вивчили мою біографію краще, ніж я сам її знаю. — Помахав у повітрі сигаретою, буцімто відхрещувався від усього того, старого. — А головне, точно знаю, що могли написати лише двоє. І обидва — мої друзі…
— Та які ж це друзі? — рішуче втрутилась Генрієтта.
— Писав врешті один, — мовив задумливо Сергій. — Один з двох…
— Та-ак, ситуація… — зрозумів усе Анрі.
— І як ви дивитесь їм у вічі? — поцікавилась Генрієтта.
— Не маю права ображати підозрою жодного.
— Ідіотське становище, — пробуркотів Анрі. — І нема способу виявити винного?
— Можна плюнути в душу другові.
— І що ж ти вирішив?
— Намагаюсь забути…
— І вдається?
— Не зовсім.
— Ви або дуже добра людина, або тюхтій… — відрубала Генрієтта.
— А ви вважаєте, що добряк — завжди тюхтій? — засміявся Дубровський.
— Ну що ви, доброта і слюнтяйство — зовсім різне.
— Всепрощенець, — штрикнув Анрі.
— Над цим не жартують, — зупинила його Генрієтта. — У чому ж вас звинувачували, коли не секрет?
— Звичайно, не секрет, — охоче відповів. — Під час війни я попав до концентраційного табору в Польщі… Брав там участь у русі опору. Були дуже складні умови, і наша діяльність іноді не те щоб припинялась, а завмирала. Одного разу до крематорію відправили половину нашого барака, і ми втратили зв'язки з керівництвом. Тільки через кілька тижнів мене розшукав новий зв'язковий. Повідомив, що товаришів знищили за доносом, але виявити провокатора не вдалося. Цю історію з деякою деталізацією я і розповів моїм друзям.
— Ну? — не витримала Генрієтта.
Сергій зім'яв сигарету в попільниці.
— Удар був розрахований точно. Книгу моїх нарисів висунули на премію, в газетах її почали хвалити, але хто дасть премію провокатору?
— Тебе звинуватили?.. — перебив Анрі.
— У провокаторстві! — ствердив Дубровський. — Слава богу, знайшлися свідки: пізніше я сам входив до складу керівництва, і ніхто, зв'язаний зі мною, не загинув. Але ж свідків могло і не бути.