Снігуронька
Шрифт:
— Я хочу діткнутися тебе, — сказала Снігуронька. — Це несправедливо, що не можна доторкнутися до тебе і не обпектися при цьому.
— Мені легше, — сказав я безглуздо. — Я лише обморожуся.
— Ми скоро прилетимо? — запитала Снігуронька.
— Так, — сказав я. — Через чотири дні.
— Я не хочу прилітати додому, — сказала Снігуронька. — Тому що поки я тут, то можу уявити, що торкаюся до тебе. А там тебе не буде. Поклади долоню на скло.
Я послухався.
Снігуронька притиснулася до скла чолом, і я уявив, що мої пальці проникають крізь прозору масу
— Ти не обморозився?
Снігуронька підвела голову і постаралася посміхнутися.
— Нам потрібно знайти нейтральну планету, — сказав я.
— Яку?
— Нейтральну. Посередині. Щоб там завжди було мінус сорок.
— Це дуже жарко.
— Мінус сорок п’ять. Ти потерпиш?
— Звичайно, — сказала Снігуронька. — Але хіба ми зможемо жити, якщо завжди доведеться лише терпіти?
— Я пожартував.
— Я знаю, що ти пожартував.
— Я не зможу писати тобі листів. Для них потрібен спеціальний папір, щоб він не випаровувався. І потім, цей запах…
— А чим пахне вода? Вона для тебе нічим не пахне? — запитала Снігуронька.
— Нічим.
— Ти дивовижно несприйнятливий.
— Ну ось ти і розвеселилася.
— А я б полюбила тебе, якби ми були з тобою однієї крові?
— Не знаю. Я спочатку полюбив тебе, а потім дізнався, що ніколи не зможу бути з тобою разом.
— Спасибі.
У останній день Снігуронька була збуджена, і, хоча казала мені, що не уявляє, як розлучиться з нами, зі мною, думки її металися, не втримувалися на одному, і вже потім, коли я запаковував у лабораторії речі, які Снігуронька мала узяти з собою, вона зізналася, що найбільше боїться не долетіти до дому. Вона була вже там і розривалася поміж мною, який залишався тут, і всім світом, який чекав її.
Поряд з нами вже півгодини летів їх патрульний корабель, і транслятор на капітанському містку безперервно тріщав, насилу даючи раду з перекладом. Бауер прийшов до лабораторії і сказав, що ми спускаємося в космопорт. Він постарався прочитати записану назву. Снігуронька поправила його, немов мимохідь, і тут-таки запитала, чи добре він перевірив її скафандр.
— Зараз перевірю, — сказав Гліб. — Чого ти боїшся? Тобі ж пройти всього тридцять кроків.
— І я хочу їх пройти, — сказала Снігуронька, не зрозумівши, що образила Гліба. — Перевір ще раз, — попросила вона мене.
— Гаразд, — сказав я.
Гліб знизав плечима і вийшов. Через три хвилини повернувся і розклав скафандр на столі. Балони глухо стукнулися об пластик, і Снігуронька поморщилася, немов її вдарили. Затим поковтала по дверцятах передньої камери.
— Передай мені скафандр. Я сама перевірю.
Відчуття відчуження, що виникло між нами, фізично здавлювало мені скроні: я знав, що ми розлучаємося, але ми мали розлучитися не так.
Ми сіли м’яко. Снігуронька була вже у скафандрі. Я гадав, що вона вийде в лабораторію раніше, але вона не ризикнула цього зробити доти, поки не почула по интеркому голос капітана:
— Наземній команді вдягнути скафандри. Температура за бортом
Люк був відчинений, і ті, хто хотів ще раз попрощатися з Снігуронькою, стояли там.
Поки Снігуронька говорила з доктором, я обігнав її і вийшов на майданчик, до трапу.
Над цим дуже чужим світом повзли низькі хмари. Метрів за тридцять зупинилася приземкувата жовта машина, і кілька чоловік стояли біля неї на кам’яних плитах. Вони були без скафандрів, зрозуміло, вони були без скафандрів — хто ж удома одягає цей тельбух? Маленька група зустрічальників загубилася на нескінченному полі космодрому.
Під’їхала ще одна машина, і з неї теж вилізли люди. Я почув, що Снігуронька підійшла до мене. Я обернувся. Решта відступили назад, залишивши нас удвох.
Снігуронька не дивилася на мене. Вона намагалася вгадати, хто зустрічає її. І раптом упізнала.
Вона підняла руку і замахала. І від гурту зустрічальників відокремилася жінка, яка побігла по плитах до трапа. І Снігуронька кинулася вниз, до цієї жінки.
А я стояв, тому що я був єдиним на кораблі, хто не попрощався з Снігуронькою. Крім того, в руці у мене був великий згорток з Снігуроччиним добром. Нарешті, я був включений за судновою роллю в наземну команду і повинен був працювати внизу й супроводжувати Бауера у переговорах з космодромними властями. Ми не могли тут довго затримуватися й за годину відлітали. Жінка сказала щось Снігуроньці, та засміялася і відкинула шолом. Шолом упав і покотився по плитах. Снігуронька провела рукою по волоссю. Жінка притиснулася щокою до її щоки, а я подумав, що обом тепло. Я дивився на них, і вони були далеко. А Снігуронька сказала щось жінці і раптом побігла назад, до корабля. Вона піднімалася трапом, дивлячись на мене і зриваючи рукавички.
— Пробач, — сказала вона. — Я не попрощалася з тобою.
Це був не її голос — говорив транслятор над люком, передбачливо увімкнений кимось з наших. Але я чув і її голос.
— Зніми рукавичку, — сказала вона. — Тут тільки мінус п’ятдесят.
Я відстебнув рукавичку, і ніхто не зупинив мене, хоча і капітан і доктор чули і зрозуміли її слова.
Я не відчув холоду. Ні відразу, ні потім, коли вона узяла мою руку і на мить притиснула до свого обличчя. Я відсмикнув долоню, але було пізно. На обпаленій щоці залишився багровий слід моєї долоні.
— Дарма, — сказала Снігуронька, трясучи руками, щоб було не так боляче. — Це мине. А якщо не мине, тим краще.
— Ти з глузду з’їхала, — сказав я.
— Натягни рукавичку, обморозишся, — сказала Снігуронька.
Знизу жінка кричала щось Снігуроньці.
Снігуронька дивилася на мене, і її темно-сині, майже чорні очі були зовсім сухими…
Коли вони вже підійшли до машини, Снігуронька зупинилася й підняла руку, прощаючись зі мною та з усіма нами.
— Зайди потім до мене, — сказав доктор. — Я тобі руку змащу й перев’яжу.
— Мені не боляче, — сказав я.
— Потім буде боляче, — сказав доктор.