Сны мёртвого человека. Истории из жизни репортёра
Шрифт:
Люди моєї пам'яті.
Все-таки ви — неповторні.
Ні. У мені не вичахне
Кожен ваш крок і слід,
люди моєї пам'яті.
Всі ми потроху минаємо.
Всім буде трішки пам'яті.
Може, й непам'ять комусь.
Радість єдина наша —
Щось таки та залишаємо.
Я не боюсь залишати.
Я не залишить боюсь.
*****
Наснись мені
Наснись мені, коли спадуть тумани,
Які зіп'ють цей березневий сніг,
Струмками птиць весна тектиме в ранок,
Тоді й, прошу, наснись мені, наснись.
Прийди тоді, тривожна і травнева,
І
І запали світанок у півнеба,
Щоб я збагнув народження краси.
Щоб я знайшов і втрачене, і давнє,
Щоб я навчився радість берегти,
Щоб розчинилась туга, за слідами,
Бо краще просто зберігать сліди.
Все, що було, ніколи вже не буде,
Хоч, знаю, будуть птиць ключі пливти.
Наснись мені, чи в березні, чи в грудні,
Наснитися ж бо легше, ніж прийти.
*****
Я тобою
Колись таки
Перецвіту.
Пересліпну.
І знов стану зрячим.
Чорно-біло світитиму
В нашім саду,
Як обпалене вітром
Гілляччя.
Яка стигла підробка —
Твоя красота,
Як істотна твоя
Позолоченість.
Навіть просто дивитись
На стиглі вуста.
Навіть поряд стояти —
Злочин.
О, скарати б тебе.
Це навчити «б тебе
Почувать
Те, що я почуваю,
Як ламається
Знаку рівняння щабель
Поміж слів:
Ненавиджу,
Кохаю.
*****
А сніг присів на деревах спочити…
І казка тихо лісом проплива.
Та вже не спить, не спить під снігом літо,
И навшпиньки піднімається трава.
Та навкруги ще хазяйнує тиша,
її оркестр на весь регістр звучить.
То сумно так, то трішки (веселіше,
То так прекрасно знову замовчить.
І раптом — звук. Тихесенький, не довгий,
Чи звір, чи птиця там, серед дерев,
І вже на серці виника тривога:
Невже хтось тишу в мене забере?!
Мені й самому теж весна миліша,
У дзвоні весен так відчутно час, Т
а поки що нехай лунає тиша,
Вона прощає щось, мені проща…
*****
Метеорит
В якому далекому світі
Народжено цей мінерал,
Яку далеч зміг підкорити,
Допоки на Землю не впав?
Які у тобі таємниці,
Чиїх ти торкався небес,
Якій дивній силі скорився,
Що в космос послала тебе?
Та Всесвіту вічну загадку
Приховує вічна пітьма,
Де ані кінця, ні початку,
Народження й смерті нема.
А ти скрізь космічні морози,
Долаючи відстань і час,
Туди, де народжено розум,
Усе-таки вірно примчавсь.
А зорі так холодно світять,
А зорі нас кличуть увись,
І наші життєві орбіти
З твоєю сьогодні сплелись.
Нема ні кінця, ні початку,
Немає ні ночі, ні дня.
О, Всесвіту вічна загадко,
На вічнім шляху пізнання.
*****
Обличчя юне між пожухлих трав —
Печальна доля квітки степової —
Підтверджується істина стара,
Що молодість і старість — у двобої.
А поки що
гулкий бджолиний вир
Із різьблених бокалів-дивоквітів
Збирає колір й запахи блакиті,
А ми
Є таки на світі
Бджолиний спокій
І бджолиний мир.
І коли ж мороз обпалить листолет,
Нам будуть дивні спогади світити,
Так пахнутиме бджолами і літом,
І молодістю квітів дикий мед.
Анатолий Рекубрацкий у себя в кабинете — в редакции газеты «Запорізька правда»
История 21-я. Синельниковская аномальная зона
Часть 1-я. Подземная база инопланетян находится между Запорожьем и Днепропетровском
ТАК утверждает исследователь аномальных явлений Виктор Царыннык, который и обнаружил зону повышенной активности НЛО, расположенную между двумя областными центрами.
Приблизившись, объект лучом осветил землю
Наблюдает за зоной Виктор Иванович с середины 90-х годов прошлого века. А, начиная с 2003 года, все свои наблюдения фиксирует на видеокамеру.
По уверению исследователя, НЛО в аномальной зоне появляются с завидной регулярностью. Как правило, в одиннадцать вечера. И активность их может продолжаться до утра.
Помнит ли Виктор Иванович свое самое первое наблюдение? Конечно!
— В тот день я работал на даче, — рассказывает он. — Поливал огород. А вечером, примерно в одиннадцать часов, вышел во двор, чтобы переставить поливочные шланги. Ну и на небо взглянул: будет ли, думаю, дождь. Небо было сплошь в тучах, но среди них я заметил одинокую звезду. Значит, думаю, дождя не будет, раз разрывы среди туч имеются. Ну, переставил шланги и собрался было в дом возвращаться. А когда вновь поднял голову к небу, увидел, что звезда начала движение. Да и не звезда она уже, а движущийся светящийся объект. Причем двигался он в мою сторону. И в какой-то момент вроде как прожектор включился на нем. Даже не прожектор, а словно электросварка заработала. По сторонам свет разбрасывался. А когда объект приблизился ко мне, свет сконцентрировался в луч, который осветил землю. До мелочей! Даже капуста моя различима стала — та, которую я поливал. Но звука от объекта никакого: полная тишина.
— Вы тоже в луч попали?
— Попал! И тут же выбежал из него — испугался.
— А объект как себя дальше повел?
— Посветил какое-то время на мой огород, а потом, не разворачиваясь, стал уходить. И свет от него снова стал рассеянным. Как от электросварки. А я стою, наблюдаю. Жду, когда он за горизонтом скроется. Но дождался совсем другого: момента, когда объект стал опускаться на землю.
— И опустился-таки?
— В балке приземлился. И вспышки света пошли от него. Приблизительно через полгода я снова работал на даче. И, как и прошлый раз, на улицу вышел ближе к одиннадцати вечера. И снова вижу: летит по небу объект. В мою сторону.