Собор Паризької Богоматері
Шрифт:
Стор. 17…що це венеційський дож, який їде на заручини з морем. — Дож — виборний довічний правитель купецької республіки Венеції у VIII–XVIII століттях. З кінця X ст. у Венеції було установлено церемонію заручин дожа з морем — символ тісної залежності від моря всього життя Республіки. У день церковного свята вознесіння пишна процесія вельможних осіб та духівництва випливала на гондолах у відкрите море, де дож кидав у воду обручку.
Стор. 21. Корнель П'єр (1606–1684) — видатний французький драматург, основоположник драматургії класицизму XVII
Стор. 26…за часів облоги Парижа, у неділю 29 вересня 1465 року. — Мається на увазі боротьба між Людовіком XI та бургундським герцогом Карлом Сміливим (див. прим. до стор. 28).
Сюр. 27. Лафонтен Жан (1621–1695) — відомий французький байкар і поет, писав також і комедії.
Стор. 28. Карл Сміливий був найнебезпечнішим політичним суперником Людовіка XI. Володіючи Бургундією та Нідерландами, він прагнув об'єднати ці роз'єднані області, захопив багато прирейнських земель і мріяв про імператорську корону. Перебуваючи у васальній залежності від Людовіка XI, брав участь у всіх феодальних змовах та коалі-ціях проти нього; 1464 року почав проти Людовіка XI відкриту війну. У вирішальній битві при Нансі 1477 року Карла Сміливого було вбито; більша частина його земель увійшла до складу французької держави.
…які вже поглинули герцога Немурського і конетабля Сен-Поля. — Під час феодальної міжусобиці середини XV століття герцог Немурський зрадив Людовіка XI і пристав до «Ліги суспільного блага», що її організували 1465 року вороги короля, герцоги Орлеанські (партія «арманьяків»). Король захопив його, посадив у залізну клітку в Бастілії, а згодом обезглавив. Конетабль Сен-Поль теж брав участь у «Лізі суспільного блага»; неодноразово перебігав від короля до Карла Сміливого та назад, прагнучи виграти на їхньому суперництві. Схоплений Карлом і переданий ним Людовікові XI, Сен-Поль був обезглавлений як державний зрадник.
…додав до тіари третю корону. — Тіара — парадний головний убір папи римського, оточений трьома коронами, що символізують собою судові, законодавчі та культові права папства.
Стор. 31. Герцог Сен-Сімон Луї (1675–1755) — французький мемуарист і політичний діяч. У своїх «Мемуарах» Сен-Сімон дає гостро викривальну картину життя дворянської монархії часів Людовіка XIV.
Стор. 32. Філіпп де Комін (1445–1509) — французький історик середньовіччя, автор мемуарів про царювання Людовіка XI та Карла VIII.
Стор. 37…зробив Агамемнон Тіманта. — На картині старогрецького художника IV сторіччя до н. е. Тіманта «Жертвопринесення Іфігенії» батько Іфігенії Агамемнон зображений у момент, коли він, жахаючись, закриває своє обличчя плащем.
Стор. 39. Пілон Жермен— французький придворний скульптор (XVI ст.). Статуями його роботи прикрашено гробницю короля Генріха II в Сен-Дені та Новий міст у Парижі.
Навіть Тенірс… — Давид Тенірс-Молодший (1610–1690) — фламандський художник доби Відродження. Його картини відображають сцени з фламандського народного побуту, особливо народні свята (кермесси).
Сальватор Poзa (1615–1673) — італійський
Совер Жозеф (1653–1716) — французький фізик, який багато працював у галузі акустики. — Біо Жан Батіст (1774–1862) — французький учений, фізик та астроном.
Стор. 44…й Гомер жебракував по грецьких селищах, а Назон помер у вигнанні серед московитів. — Згідно з легендою, сліпий Гомер заробляв собі на прожиток виконанням своїх пісень. — Публій Овідій Назон, римський поет І ст. до н. е., на схилі віку був засланий імператором Октавіаном Августом на берег Чорного моря, у містечко Томи (нині територія Молдавії).
Стор. 55. Конклав — рада кардиналів, що обирає папу; тут — збори.
Стор. 56..Пірричний танець — військовий танець у стародавній Греції.
Стор. 61. Метр Ніколи Фламель (близько 1330–1418) — алхімік, автор численних творів. У середні віки його ім'я було оточене легендами.
Герметика — поширене в середньовіччі теофілософське вчення вигаданого автора Гер-меса Трисмегіста, — один з розділів алхімії.
Стор. 64. Вулкан — староримський бог вогню, якому приносилися криваві жертви, що спалювалися на триніжку.
Стор. 66. Пандемоніум — царство сатани, вертеп (грец); столиця пекла в поемі англійського письменника XVII ст. Джона Мільтона «Втрачений рай».
Стор. 67. Мікеланджело Буонаротті (1475–1564) — славнозвісний італійський скульптор, живописець, архітектор і поет часів Ренесансу, монументальні образи якого відзначаються драматизмом і величавістю.
Калло Жак (1592–1635) — французький гравер, офортист, його гравюри й офорти відображали народний і військовий побут: «Історія блудного сина», «Цигани», «Тягар війни» та ін.
Стор. 68. Бенсерад Ісаак (1613–1691) — придворний поет Людовіка XIV, відомий своїми салонними віршами.
Стор. 72. Марціал — римський поет І ст. н. е., автор сатиричних епіграм.
Стор. 75. Берінгтон Джозеф (близько 1743–1827) — англійський учений, автор численних творів з історії середніх віків.
Стор. 79. Депрео Ніколя (1636–1711) — теоретик французького класицизму, поет і критик, відомий під псевдонімом Буало.
Стор. 84. Мікромегас — велетень, герой однойменної філософської повісті Воль-тера
Стор. 88. «Романсеро» — збірка італійських народних пісень («романсів») та поем, що склалися в XIII–XIV ст. ст. і видані у XVI ст.
Стор. 89. Палац Пті-Бурбон — резиденція французьких королів династії Бурбонів до 1527 р.
…роз'їдати лице мистецтва ще в каплиці Катерини Медічі… сконати в будуарі Дю-баррі.— Мається на увазі виродження французького аристократичного мистецтва, яке, на думку Гюго, почалося вже в другій половині XVI ст., у період регентства Катерини Медічі, і стало цілком очевидним у XVIII ст… напередодні Першої буржуазної революції.— Дюбаррі — одна з фавориток Людовіка XV, що правив до 1774 р.