Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
З ножем у руці Дженнсен рвонулася до смертоносної старої. Себастян кинувся за нею, але не встиг зробити й кількох кроків, як відьма повернулася і направила на нього мерехтливий промінь. Дженнсен кинулася під промінь, і тільки це врятувало Себастяна від прямого удару. Промінь розбився об неї снопом іскор, а Себастян з криком упав.
— Себастян! Ні! — Дівчина кинулася до свого коханого.
Той тримався руками за ребра і корчився від болю. Але принаймні, він був живий.
Дженнсен повернулася до старої. Та стояла нерухомо, з високо піднятою головою і прислухаючись.
Відьма не дивилася на дівчину — вона повернулася до неї вухом. І тільки тепер Дженнсен побачила, що обидвоє очей у баби зовсім білі. Спочатку дівчина здивувалася, але раптово до неї прийшло розуміння.
— Еді?! — Видихнула вона.
Здригнувшись, стара повернула голову, прислухаючись іншим вухом.
— Хто тут бути? — Скрипуче і вимогливо запитала вона. — Хто тут бути?
Дженнсен не відповіла: вона боялася видати себе. У кімнаті повисла моторошна тиша. На обвітреному лиці відьми лежала печать неспокою. Потім стара підняла руку, зрозумівши, мабуть, що відбувається.
Дженнсен стискала ніж у руці, не знаючи, що робити. Якщо це дійсно Еді — чаклунка, про яку розповідала Алтея, — то для неї Дженнсен повинна бути невидимою. Так говорила Алтея… Але Себастян для неї невидимим не був. Дженнсен зробила крок вперед.
Стара обернулася на звук кроків:
— Дитинко? Ти сестра Річарда? Тоді чому ти з Орденом?
— Напевно, тому що я хочу жити!
— Ні! — Стара похитала головою, виражаючи тверде незгоду. — Якщо ти з Орденом, то ти вибрала смерть, а не життя.
— Це у вас мета — вбивати!
— Брехня! — Сказала Еді. — Ви прийти до мене із зброєю щоб вбивати, я до вас не приходила.
— Ну звичайно! — Викрикнув Себастян. — Але тільки тому, що ви знівечили життя заразою магії! Ви задушите людство, поневолити весь світ вашими аморальними древніми методами.
— Ось! — Вимовила Еді, киваючи. — Ось хто звабив дитинку.
— Він врятував моє життя! Без Себастяна я б нічого не добилася! Я була б ніким! Я б просто померла! Як моя мати!
— Дитинко, і це брехня, — тихо проскрипіла Еді. — Тікай від них, іди за мною.
— Тобі подобається одне, а мені інше, — відрізала Дженнсен. — Моя мама померла в мене на руках, тому що так наказав лорд Рал. Я знаю правду. Правда в тому, що ти хочеш принести лорду Ралу мою голову.
Еді махнула рукою:
— Дитинко, не знаю, що за брехня бігає в твоїй голові, але я не маю часу. Ходи зі мною, інакше я тобі не зможу допомогти. Я не можу чекати і хвилини. Я мала мало часу, і тепер його і зовсім немає.
Поки вона говорила, Дженнсен нечутно просунулася на кілька кроків вперед. Вона повинна була використовувати можливість і виконати задумане.
Дівчина прекрасна розуміла, що перед нею стара безпорадна. Усього кілька рухів тіла і навик поводження з ножем, і бажаного буде досягнуто. Чарівництво відьми марно для того, хто невразливий, — для стовпа Творіння.
— Джен, дай їй! Ти можеш! Відомсти за матір!
Дженнсен вже подолала чверть відстані між Еді і Себастяном. Міцно стискаючи ніж, вона зробила крок вперед.
— Якщо
Відьма простягнула руки в напрямку до Себастяна, і дівчина з жахом зрозуміла, що мала на увазі чаклунка: за свій вибір Дженнсен заплатить дорогою ціною — життям Себастяна.
50
Себастян лежав, спершись на руку. Мармурова підлога під ним була залита кров'ю. Вид свого коханого, що корчився від болю, і жах від розуміння, що його ось-ось вб'ють, вразив дівчину в саме серце. Еді не могла зупинити Дженнсен, але цілком могла позбавити життя Себастяна.
А Себастян був усім, що у Дженнсен залишилося.
Відьма напевно збиралася вдарити його смертельним чарівним променем. Дженнсен була набагато ближче до Себастяна, ніж до старої. Вона знала, що не встигне добігти до відьми і зупинити її, але, можливо, зможе повернутися і захистити Себастяна. Ось такий вибір надала їй зробити Еді.
І Дженнсен голубкою понеслася до Себастяна, прагнучи триматися між ним і чаклункою.
Вона створила діру в світі саме там, куди відьма намагалася направити свій жахливий чарівний вогонь. І магічний промінь обминув Себастяна, обсипавши блискучими іскрами мармур за його спиною. У повітря злетіла хмара уламків.
Впавши поруч з Себастяном, Дженнсен обхопила його руками:
— Себастян! Ти можеш рухатися? Бігти можеш? Ми повинні вибратися звідси.
Він кивнув:
— Допоможи мені піднятися. — Слова він вимовляв з труднощами, подих його переривався.
Підсунувши голову під його руку, дівчина зуміла підняти коханого і допомогти йому встати на ноги. Тепер треба було рухатися до дверей. А позаду Еді знову підняла руки, стежачи за рухами Себастяна, раз вже Дженнсен залишалася для неї невидимою. Тому дівчина весь час намагалася загороджувати коханого. Мерехтливий промінь пролетів в якомусь дюймі від них, збив з петель оббиті залізом двері, і вони з гуркотом понеслися по коридору.
Дженнсен і Себастян вискочили в ще димлячий дверний проріз і кинулися геть. Важкі двері з гуркотом билися об стіни, відколюючи величезні шматки каменю, і дівчина з жахом уявила, що стане з нею, якщо що-небудь подібне зачепить її. Рука вже кровоточила від гострих осколків. Рани були нанесені не магією, хоча осколки і летіли, підкоряючись чарівному заклинанню.
Для магії вона була дійсно невразлива, але якщо величезна кам'яна колона впаде на неї, підкоряючись силі магії, то Дженнсен загине точно так само, як якщо б цю колону зрушила звичайна груба сила. Смерть — завжди смерть.
І Дженнсен несподівано зрозуміла, що не так вже вона і невразлива.
Вони звернули за перший же кут, щоб Себастян зник з поля чарівного зору Еді. Дівчина відчувала, як по руці Себастяна, що лежала на її плечі, тече гаряча кров. Незважаючи на рану, Себастян не просив її сповільнити рух, і вони поспішили туди, де Дженнсен залишила імператора.