Сонячна машина
Шрифт:
— Це… правда?!
— Я не маю нiяких пiдстав хвилювати вас неправдою, кузино.
Пальцi знову сильно клацають по долонi. Куточки очей рiзко загострюються.
— А результати?
— Результати будуть, напевне, якнайкращi. Вiдомостi прийшли тiльки сьогоднi. Коли Сукурамi буде далi наполягати на своїй тактицi, я не ручусь за цiлiсть армiї. I за його життя.
— Значить, ви гадаєте, що тут так само треба прикласти тi методи, що в Америцi й у Францiї?
— Ще лютiшi. По чотири сонцеїсти перед кожним будинком! Видушити газом два квартали!
— I солдати схочуть виконати такий
— Схочуть. Армiю прочистити. Всi зараженi елементи винищити. Розстрiляти прилюдно.
— I ви гадаєте, що сонцеїсти спинять саботаж?
Що спокiйнiший i жорстокiший голос принцеси Елiзи, то твердiший i непохитнiший голос принца Георга.
— Не маю нiякого сумнiву. Але всiх привiдцiв, коноводiв, усiх Рудольфiв Шторiв у першу чергу повiсити на площах. Усi друкарнi позаймати вiйськом; нiяких вiдозв, оповiсток, нiякого змiсту вiд недозволених органiзацiй до населення не допускати. Розбити їхню змову й органiзацiю.
Принцеса Елiза втомлено й нудно витягає й злегка заломлює руки.
— Ну, що ж? Тiльки чи не помиляєтесь ви, гадаючи, що солдати схочуть вiшати людей без видимої вини. А раптом це викличе бунт у самiй армiї?
— Чому ж у Францiї й Америцi не викликало?
— Може, там населення поводилось iнакше, вороже. А тут при цiй тактицi наших сонцеїстiв, менi здається, такi способи… рiч небезпечна. В кожному разi рискована.
— Iншого виходу немає, кузино! I чи хочемо ми з вами, чи нi, а Союз Схiдних Держав мусить iти на всякий риск. Або ж. загинути. Вибору немає Мирнi способи не дають нiяких результатiв. Або тiльки ще бiльшу шкоду.
Принцеса Елiза якийсь мент задумливо-жорстко мовчить.
— Ну, що ж?.. Як швидко може бути змiнена тактика?
— Цими днями. Кожний зайвий день — зрiст небезпеки. I без нiяких сантиментiв — рiшуче, блискавично, безмилосердно. При гангренi треба хiрургiчного ножа, а не гомеопатi!
Принцеса Елiза знову мовчить. Потiм стомлено простягає руку принцовi Георговi й просить їй вибачити — вона сьогоднi почуває себе трохи недужою. Принц Георг нехапливе, акуратно й точно замикає переносний телефонний апаратик, вiшає його через плече й прощається. А очi сталево й настiйно дошукуються чогось на блiдому схудлому лицi з загостреним костяним овалом.
Макс не що iнше, як старий жорстокий лицемiрний трупоїд. Це ясно. Поведiнка гiдна звичайнiсiнького рабовласника, чо ловiка старого режиму. Але коли вiн гадає, що Труда буде ганятися за ним, розшукувати його, благати прощення невiдо мо за яку провину, то прекрасний трупоїд трошечки помиляється. Коли ж вона щодня заїжджає додому й до Штабу Найвищої Ради, то з боку Макса було б просто смiшною самовпевненiстю думати, що це робиться ради його милої розвезе ної посмiшечки, якою вiн iнодi зводить привiтати свою «єди ну, нiде нiкому не повторну любов. Є досить багато важнiших за посмiшечки речей, ради яких треба не тiльки до Штабу заїжджати, але й у саме пекло поїхати, коли це треба. I в пекло, i до салону Iрми, i куди хоч! I нiякi трупоїдськi посмiшечки її не зупинять.
От i тепер вона їде додому Ну, i що ж з того? Зовсiм же глупо б
I дiйсно, Труда забiгає до мами, до панi Штор, нi слова не згадує про Макса й цiлком категорично запевняє батька, що ще кiлька днiв — i вiд милих жовто-чорних гостей i слiду не буде в Берлiнi. Розумiється, батьковi вуса, як звичайно, ворушаться усмiшкою: старi люди страшенно люблять бути скептиками. Але хiба ж вiн може справдi мiркувати як слiд, сидячи в кабiнетi й нiчого не бачачи?
Навiть до милої хорошої трупоїдки Елiзи встигає забiгти. Ну, цiй уже й її трупоїдський бог велiв скептично посмiхатися. I не тiльки ж скептично, а ще, подумайте собi, немовби з жалем якимсь, iз сумом, iз чудним гнiвом.
— Елiзо! Та ви, я бачу, нiчого не знаете й не розумiєте. Ну, запевняю вас, що ви нiчого не знаєте. Ви сидите тут, як у монастирi, i, як усi черницi, гадаєте, що свiт увесь страшними чортами засiяний. Але, хоч, може, вам цi чорти iприємнi, я все ж таки мушу вас розчарувати: нiякiсiньких чортiв! Ну, правда ж, правда! Посмiхається. Ну, їдьмо зi мною, я вам покажу, якi це чорти. Хочете? Нi, серйозно: подивiться ви хоч раз, що дiється в Берлiнi, гляньте на ваших чортiв, а тодi… хитайте головою.
Але трупоїдка все ж таки хитає головою — хоч що б їй Труда показала на вулицях Берлiна, вона однаково буде посмiхатися. I нема чого їй їхати дивитися на те, що тодi не має сутнього значення.
— А що ж має сутнє значення? Що? Нi, я не розумiю, Елiзо, що ж має сутнє значення? Ну, добре! I те, що навiть офiцери вашої армiї вже їдять сонячяий хлiо та днями й ночами сидять у наших салонах, i це не сутнє? Нi?
— Нi, Трудо, i це не сутнє.
Господи, яка страшна, запекла рiч трупоїдство! До чого слiпа, вперта й смiшна. Сил немає балакати.
— Ну, слухайте, Елiзо, знаєте що: нумо зараз поїдьмо до нашого салону. Ви подивитесь на ваших офiцерiв, послухаєте їх, розпитаєтесь i тодi скажете, чи сутнє це, чи нi? Хочете?
Нi, Елiза не хоче нi бачити, нi слухати нiяких офiцерiв.
— Ну, просто хоч iз цiкавостi. Невже ж вам не цiкаво подивитися на розпусту сонцеїстiв, на їхнi «цинiчнi й гидкi» способи боротьби з вами? Ну, подивились би хоч на колишнiх трупоїдок i побачили б, якими вони безнадiйно погиблими сонцеiстками поробились. Таки нi? Познайомила б я вас iз Iрмою, нареченою Рудi. Послухали б, як вона спiває. Сьогоднi й Рудi, здається, туди приїде. Вiн так хотiв би вам подякувати за вашу осторогу. Мертенс, мабуть, буде. Може, i Макс буде з Рудi. Але Макс, звичайно, нi для кого не має особливого iнтересу. Ну, Елiзо!