Сонячна машина
Шрифт:
— Я знаю ходи. Всi. Можу провести.
На Марту Пожежу вiн не дивиться, але бачить її швидко повернене до нього палаюче волосся.
Iндус дуже повiльно, поштиво вклоняється й серйозно дивиться прекрасними задумливими очима у важке, iржавого кольору лице.
— Велика небезпека, пане президенте. Ваше життя..
— Небезпека скрiзь. Не в небезпецi рiч Маєте досить вiрних людей?
— Я хочу думати, що маю.
– Їдьмо!
Мертенс рiшуче повертається й прямує до виходу, важко й твердо пересгавляючи короткi ноги.
— Радий, принцесо, побачитись. Приємно вражений. Сподiваюсь iще побачитись.
Принцеса Елiза сильно, мiцно стискає руку, шарпнувши її так само, як колись Марта Вона ясно, з викликом якимсь дивиться на нього, хоче щось сказати, але не встигає: японцi, негр, якiсь iншi темнi обличчя пропихаються мiж ними, оточують Мертенса й iндуса й сердито, схвильовано вимагають сказати, що ж їм робити. Не можуть же всi до пiдземних ходiв I взагалi треба розробити детальнiше план. А коли через пiдземнi ходи неможливо? Що тодi?
— Стягати всi, якi є, сили до палацу! Взяти центр! Робити над палацом демонстрацiї, притягати до себе увагу, постягати з палацу в повiтря й лоза палац усю варту. Зайняти в повiтрi всi пiдступи до палацу.
— Але нашi вогнi? Якi нашi вогнi?
— Жовто-зеленi. Вогнi Сонячної машини!
— Панове! Нема часу на деталi! По дорозi обговоримо
— Панове! Не робити в мiстi зайвої тривоги Не викликати настороженостi противника.
— Але треба попередити iншi салони!
— Швидше, швидше!
Метання тiл, судорожнi стиски рук, одвертi болючi доцiлунки, чогось шукання, скрики, здоровенний чорний кулак у iповiтрi.
— Всi невiйськовi — попереджати салони, попереджати всякого вiйськового на вулицях, в будинках Швидше, панове, швидше!
Елiза хапає за одну руку доктора Рудольфа, за другу — Труду, що, нарештi, протискається до неї, й тягне обох до виходу швидше, швидше попереджати
— Елiзо! Елiзо!.. Ради бога, як це, Елiзо?
— Потiм, потiм, Трудонько! Там, по дорозi! Швидше! В нас є авто?
– Є.
— Вiддайте iншим i їдьте з нами! Швидше!
В саду в пiтьмi чути бурхливий, змiшаний iз рiзнотонних голосiв гомiн — то вiйськовi радяться Ах, що та Труда там так довго! Зелено-жовтою смугою розрiзується тьма над садом, i смуга прожогом летить угору, гягнучи за собою темну масу лiтака Друга ракета свiтла, з темною довгастою гулею лiтака За ними третя
Отак би звитися в небо! Ах, що ж та Труда!
А вiн сидигь на старому мiсцi, все такий самий затихлий, все так само несмiло плечем шукаючи вiдповiдi її тiла. I її плече м'яко й сильно вiдповiдає. I бiльше нiчого не треба, нiяких слiв, мов, навiть мови очей.
Аж ось нарештi летить миле Страховище. Прожогом вилiтає на авто, обнiмає за шию Елiзу, бурно цiлує в лице, чоло, волосся.
— Елiзо?! Це ж… Це ж… Значить, це Рудi?! Рудi?!
Елiза
— Та ви не Елiза! Я дивилась i не могла пiзнати. Рудi, в мене голова крутиться!
Рудi ж теж мовчить, i його очi теж чудно й вогко блищать пiд свiтлом лiхтарiв.
Авто злегка шарпається, i Труда падає на сидiння.
— Трудо, ви показуйте дорогу. Просто? Назад?
— Просто, просто!
Труда не може сама сидiти ззаду. Вона схоплюється й примощується збоку, тримаючись за плече Рудi — так їй видно принаймнi хоч профiль Елiзи. Але не встигає вмоститись, як iзнову схоплюється й хапає Елiзу за руку.
— Стоп, стоп! Макс! Максе! Максе!
На тротуарi помалу розвезеними кроками посувається висока постать. Зачувши крик, вона здивовано зупиняється й придивляється до авто
— Ну, Максе! Що ж ви стоїте? Швидше!
Але, пiдiйшовши вже до самого авто, Макс iзнову зупиняється — поруч iз Рудi при стернi сидить простоволоса, розкудовчена принцеса Елiза! Дивиться при цьому на нього й чудно, не то збентежено, не то лукаво, посмiхається. I Рудi мовчить I Труда трiумфуюче стоїть i жде. Невже?!
Але Труда перехиляється до нього, хапає обома руками за плечi й тягне до авто:
— Швидше, швидше, нема часу.
В авто ж хапає за голову й несамовито, збожеволiло цiлує. Авто знову шарпається, здiймає вiтер i летить вулицею, ковтаючи все, що жене назустрiч.
Макс ошелешено напiвлежить i дивиться в нахилене над ним лице Труди. Воно труситься вiд гону авто, киває кучерями, хилитається то сюди, то туди й хапливо, гарячкове сипле на нього такими словами, вiд яких ошелешенiсть iще дужче налягає на тiло Цiлий вулкан подiй за кiлька годин.
— А тепер ми мусимо попередити всi салони, всiх вiйськових, яких зустрiнемо. А Мертенс, Максе, Мертенс! Вiн — герой! Максе, а Елiза?! Я нiчого не розумiю Абсолютно нiчого! Максе, як це могло?! Якби ти бачив її! А Рудi, Рудi?! Максе! Ти що-небудь розумiєш?!
Макс раптом бурно скидається, хапає голову Труди, переломлює назад i надушує довгим поцiлунком — вiн розумiє.
Труда вигинається, вiдштовхується руками, крутить головою й нарештi затихає I як затихає, Макс випускає її й вiдкидається назад. А авто жене, цмокає, вищить шинами; вiтер, як кiнським волосом, тягне по лицi; гривасто витяглось пасмо волосся з голови Елiзи.
— Максе, ви збожеволiли?!
— Може, i збожеволiв. I що тут дивного було б?
— Максе, але що буде? Що буде?
— Чорт його знає!
— Ти думаєш, вони вiзьмуть палац? Я не вiрю. Вони всi такi розхристанi, ошелешенi I в тi пiдземнi ходи я не вiрю. Максе, треба закопуватися глибоко в землю, пiд льохи навiть. Тодi свiтло й газ не дiстануть Китаєць казав. Але куди ж ми заїхали?! Елiзо, Елiзо! Праворуч! Назад!
Елiза злякано зупиняє машину и озирається до Труди.
— Назад! Ми проїхали.