Сповідь відьом
Шрифт:
Але однією таємницею він так і не поділився: не розповів, куди саме в минуле збирається вирушити з її небогою.
Коли Сара йшла знайомими темними кімнатами, дерев’яна долівка будинку озвалася скрипами та жалісними зітханнями. Зачинивши двері до гостьової кімнати, вона обернулася, щоб сказати «Прощавай» єдиній домівці, яку знала.
Та раптом двері кімнати розчахнулися настіж. Одна з дощок біля каміна підскочила, видавши на-гора невеличку книжку в чорній палітурці та кремовий конверт. Цей конверт був найяскравішим предметом у темному домі, й аж блиснув у місячному сяйві.
Сара скрикнула і простягнула руку. Кремовий прямокутник пурхнув до неї, впав їй у долоню
Вона злегка торкнулася літер і побачила довгі білі пальці Метью. З серцем, що мало не вискакувало з грудей, вона смикнула папірець.
«Саро, — було написано на ньому. — Не хвилюйся. У нас все вийшло».
Її пульс уповільнився.
Поклавши аркуш на крісло-гойдалку своєї матері, вона жестом поманила до себе книжку. Коли вона опинилася у неї в руці, будинок визнав свою роботу виконаною: дошка повернулася на місце, стогнучи старою деревиною і скриплячи іржавими гвіздками.
Вона розкрила обкладинку і поглянула на першу сторінку. «Привид ночі. Дві поетичні оди, складені паном Дж. Ч. 1594 року». Книга пахла стариною, але не відразливо, а як ладан у запиленому соборі.
«Або як Метью», — з усмішкою подумала Сара.
Зверху в книзі стирчала смужка паперу, закладена на сторінці з присвятою. «Моєму дорогому і найдостойнішому другу Метью Ройдону». Сара придивилася ретельніше — і побачила крихітний вицвілий малюнок руки в пожмаканому манжеті, яка владним жестом показувала на ім’я, під яким збляклими коричневими чорнилами була написана цифра «29».
Сара слухняно перегорнула книжку на двадцять дев’яту сторінку і, раз по раз витираючи сльози, прочитала підкреслений уривок.
Вона творить мисливців, а з мисливців — гончаків,
Чиї крики глухі до милосердя,
А гострі пазури лишають на землі глибокі рани.
Красотою жодній німфі з нею не зрівнятись,
І лютій зграї гончаків за нею не угнатись,
Бо з легкістю набуде вона форми
Усякої найшвидшої істоти на землі — коли захоче.
Ці слова створили в її уяві образ Діани — чистої, красивої, свавільної — з обличчям в обрамленні напівпрозорих крил та численними срібними та діамантовими прикрасами на шиї. А на заглибленні між грудьми палахкотів великий рубін, схожий на краплину крові.
Коли вони сиділи з Метью в комірчині, він пообіцяв їй на світанку, що якимось чином дасть знати, що з Діаною все гаразд.
— Дякую тобі, Метью. — Сара поцілувала книжку й послання, кинула її в просторий, як печера, камін і кількома словами викликала в ньому сильний вогонь. Папір швидко зайнявся, і краї книги скрутилися.
Сара кілька секунд мовчки дивилася на вогонь, а потім вийшла у парадні двері, не замкнувши їх. І не озирнувшись пішла геть.
Коли двері зачинилися, срібна домовинка злетіла димарем вниз і впала на палаючий папір. Крапелька крові та крапелька ртуті, вивільнені жаром вогню з пляшечки, ганялися одна за одною по поверхні книги, потім впали на колосники. А звідти потрапили на старий розм’яклий розчин між каменями каміна, всоталися в нього і попрямували аж до серця будинку. Коли вони туди добралися, будинок полегшено зітхнув і випустив давно забутий заповітний аромат.
Сідаючи до автофургона, Сара упивалася прохолодним нічним повітрям. Її чуття не були такими гострими, щоб уловити запахи кориці, терену, жимолості та ромашки, що затанцювали в повітрі.
— Усе нормально? — безтурботно спитала Ем.
Сара перехилилася через скриню з Табітою і стиснула їй коліно.
— Просто прекрасно.
Невимушено базікаючи про те, де б їм було краще поснідати, Фей повернула ключ у замку запалення і виїхала
Чотири відьми були надто далеко, щоб помітити зрушення в атмосфері біля будинку, коли сотні нічних створінь відчули незвичний аромат злитих воєдино тіл вампіра та відьми. Не могли вони бачити і розмитих блідо-зелених силуетів двох привидів у вікні кімнати для гостей.
Бріджет Бішоп та Діанина бабуся проводжали поглядами автофургон.
— І що нам тепер робити? — спитала Діанина бабуся.
— Те, що ми робили завжди, Джоанно, — відповіла Бріджет. — Пам’ятати минуле і чекати на майбутнє.
Подяка
Мій найбільший борг вдячності — друзям та рідним, які читали цю книгу розділ за розділом під час її написання: Карі, Карен, Лізі, Маргарет і моїй мамі Олів. Пег і Лін, як і завжди, готували прекрасні страви, створювали добру товариську атмосферу і допомагали порадами. Хотілося б особливо відзначити редакторську роботу, яку виконала Ліза Гальттунен, готуючи рукопис до друку.
Колеги щедро ділилися зі мною своїми знаннями, коли мені доводилося далеко відхилятися від моєї власної царини спеціалізації. Філіпа Левін, Андрес Резендес, Ванесса Шварц і Патрік Вейман спрямовували мене щоразу, коли я ступала хибний крок. Усі хиби, що залишилися, є, звичайно ж, моїми власними.
Я завжди буду вдячна Сему Столоффу з літературної агенції Франса Гольдена за те, що він із доброзичливим гумором відгукнувся на новину про те, що я написала не ще одну історичну працю, а художній твір. Саме він проглянув своїм гострим оком перші чернетки. Додатково хотілося б подякувати Елен Гайгер із тієї ж агенції за вдалий вибір компаньйонів для обідніх походів до ресторанів та кафе!
Працівники видавництва «Вікінг» стали для мене другою родиною. Мій редактор, Карола Де Санті, — уособлення того, про що мріє кожен автор, що пише книгу. А мріє він про редактора, який не лише доброзичливо сприйме все, що ти виклав на папір, а й правильно вгадає, яку історію ти розказав, і допоможе подати її належним чином. Морін Саджен, просто геніальний коректор, «відполірувала» книгу за рекордно стислий термін. Я вдячна Клер Ферраро, Крістоферу Расселу, Лі Батлер, Галу Фессендену, Маніші Чакраварті, Кароліні Коулберн, Ненсі Шепард і Рашель Андужар, а також усім тим, хто допоміг перетворити цю працю зі стосу паперів на книгу.
Ця книга про книги, тож я звіряла її, поки писала з чималенькою кількістю текстів. Допитливі читачі можуть знайти декотрі з них в Дуе-Реймському перекладі Біблії, у передмові та перекладі альбому Aurora Consurgens (Panteon Books, 1966), що їх виконала Марі-Луїза фон Франц, та в перекладі «Героїчного шаленства» Джордано Бруно, здійсненому Полом Юджином Меммо (University of North Carolina Press, 1964). Читачам, які не поліняться шукати, слід знати, що переклади в цій книзі є моїми власними і тому мають певні особливості. Тим, хто бажає дізнатися більше про генія Чарльза Дарвіна, рекомендую для початку працю Джанет Браун Charles Darwin: A Biography (2 томи, видавництво Alfred Knopf, 1995 та 2002). А щоб отримати чітку і ясну початкову інформацію про мітохондріальні ДНК та їх застосування для вивчення проблем історії людства, можна зазирнути в працю Браяна Сайкса (Brian Sykes), що має назву «Сім дочок Єви» (The Seven Daughter of Eve, видавництво W.W. Norton, 2001).