Сто років тому вперед
Шрифт:
Аліса зітхнула й підвелася.
Підводитися не хотілося, але треба було повертатися до табору кіношників. Вони ж, мабуть, збожеволіли від хвилювання.
Аліса, поплелася вгору, щоб зверху подивитися, з якого боку намети.
Тут, напівдорозі до табору, її й зустріли рятувальники спеціального загону водослужби.
Вони збиралися, як розвиднятиметься, почати прочісувати морське дно…
Удень, виспавшись, уся обклеєна пластирем і обмазана лікувальною маззю, Аліса вкупі з кіношниками вирушила на острів. Катер відчалював із бухти, на берег якої вже були повитягувані й лежали в ряд колодами потонулі роботи. Поряд з одним
Берта, що примчала з Москви на метро, була вдягнена у фіолетову перуку й живе плаття з венеріанських водоростей, яке міняло колір та малюнок щохвилини. Берта дріботіла поруч з Алісою і допитувала її так ревно, що Германові доводилося ввічливо відтісняти її.
Острів був запустілий, і вітер гудів у руїнах. На ящику в резиденції іржавого лейтенанта валялися великі ножиці й бляха, з якої він вирізав нагороди. У кутку купою деталей та одягу лежало те, що іще вчора було симпатичним дідусем-кінороботом.
Аліса показала журнАлістам і Германові яму, в якій вона сиділа. На одній із стінок її, тій, що була похилішою за інші, збереглися виїмки — сходинки, якими Аліса вибралася на волю.
На зворотному шляху заїхали на напівзатоплену баржу і взяли звідти сумку з мієлофоном.
Острів меншав і меншав, зникаючи в морі. Катер підходив до берега. Пригода скінчилася.
Зовсім недалеко від берега катер наздогнали дельфіни. Вони пливли якийсь час поряд, граючись і пірнаючи, як прості нерозумні риби.
Потім дельфіни повернули до моря, а один із них відстав, обернувся до катера й сказав тонким голосом:
— Добре, Алісо.
— До побачення! Дякую! — крикнула йому Аліса.
А Берта спочатку не повірила власним вухам, а коли повірила, зомліла.
ПОЛОНЕНІ АСТЕРОЇДА
1
“Арбат” був раніше розвідботом.
Два таких боти звичайно буває на борту корабля Далекої розвідки. Вони призначені для посадок на планети і для досліджень внутріпланетних систем. А оскільки ботам доводиться часом опинятися в складних ситуаціях, зроблені вони на совість, швидкісні, міцні, витривалі, довговічні.
Поліна Метелкіна, науковий співробітник Інституту часу, координатор Інопланетної секції, роздобула списаний розвідбот, бо їй часто доводилось літати на Марс і на Плутон, де були бази інституту. А позаяк розвідботи назв не мають, то
Коли в липні вона збиралася летіти на Плутон, їй зателефонував давній знайомий, директор Московського космічного зоопарку Селезньов і попрохав узяти з собою його доньку Алісу. Дружина Селезньов а, Алісина мама, архітектор, будувала на астероїді Паллада культурний центр, а в Аліси були канікули, і вона хотіла побачити маму. Пасажирського корабля на Палладу треба було чекати два тижні, а тут підвернулася така нагода.
Поліна залюбки згодилася взяти Алісу, тим паче, що летіти одній куди нудніше, аніж у компанії.
Щоправда, в подорож вони вирушили утрьох. Разом із розвідботом Поліна одержала від Далекої розвідки й старого робота на ім’я Посейдон. Посейдон відпрацював своє в експедиціях, тепер там працювали нові роботи, куди спритніші, кмітливіші й уміліші. Але для допомоги на борту в звичайних планетарних рейсах Посейдон іще годився.
За довге для робота життя у Посейдона вже виробився характер, життєвий досвід, химери і примхи, тобтц він олюднився. З Поліною він літав третій рік, вони здружилися, звикли миритися з вадами один одного. І все-таки робот — це робот.
Поліна своїх дітей не мала, хоч дітей вона любила. Отож із точки зору Аліси турбувалася вона про неї навіть більше, ніж треба. Та загалом жили вони дружно і просто шкода, що подорож була нетривалою.
2
Того дня Аліса сиділа в пілотському кріслі й дивилася, як на екрані переднього огляду з’являлись і гасли зорі, — “Арбат” увійшов у пояс астероїдів, автопілот знизив швидкість, бо навігаційна обстановка була складною.
По екрану навскіс пролетіла іскра, корабель здригнувся, міняючи курс, щоб не зіткнутися з метеоритом.
— Обережніше! — крикнула з камбуза Поліна. — Я суп розіллю.
Слова ці стосувалися автопілота, і той їх, звичайно, не почув.
Зате почув їх Посейдон, котрий сидів у кают-компанії, поклавши металеві ноги на низенький столик, і читав відеокнигу.
Кают-компанія на розвідботі — це маленьке приміщення, в якому вміщується лише обідній стіл, три чи чотири крісла, до того ж один куток її відгороджений півколом перегородки, що за нею стоять плита і мийка — камбуз.
— Нема сенсу винуватити автопілот, — озвався Посейдон, — у поясі астероїдів — підвищена метеоритна небезпека. Раджу тобі, Поліно, швидше готувати їжу, оскільки можливі ще різкіші флюктуації курсу.
— Посейдоне, ти песиміст, — відповідала Поліна. — Я літала цим маршрутом два десятки разів, і ніяких різких флюктуацій, користуючись твоєю термінологією, я не помічала.
— Ще б пак, — пробурчав Посейдон, який не міг терпіти, коли йому заперечували. — В тих рейсах ти харчувалася консервами, а зараз половину часу проводиш у камбузі. Я тебе не впізнаю.
— Алісі шкідливо харчуватися консервами, — сказала Поліна.
Корабель знову здригнувдя. У буфеті задзвеніли чашки.
— І все-таки я б не був таким легковажним на твоєму місці, — заперечив Посейдон, котрий полюбляв, щоб останнє слово лишалося за ним. — Пам’ятаєш, що трапилося з контейнеровозом “Далія” торік? Пам’ятаєш те жахливе зіткнення, через яке весь Юпітер і бази на Урані зосталися без полуниць?