Історія України-Руси. Том 2

Грушевський Михайло Сергійович

Зібрані були руські полки і прибрані варязькі. Скілїца, очевидно побільшуючи, рахує всього руського війська аж на 100 тис.; правдоподібнїйше число знаходимо у Аталїоти — 400 човнїв, значить коло 20 тисяч мужа. Безперечно в усякім разї, що похід був сильний. Головний провід Ярослав віддав сину Володимиру, а властиву управу мав Вишата, оден з визначнїйших київських бояр. Військо посаджено на кораблї, і руська фльота рушила просто на Царгород. Руське джерело каже, що інїціаторами такого сьміливого руху на самий Царгород були Варяги, тим часом як Русь радила Володимиру вийти на берег близше, коло Дунаю, значить — пустошити придунайські землї.

Як то бувало звичайно з руськими походами, і сей вибрав ся зовсїм несподївано та захопив Візантию неприготованою. Потайки прокрали ся руські кораблї в царгородську протоку

й стали в сусїдстві Царгорода, а імператор не мав під рукою нїякої фльоти, Він посилав до Руси, взиваючи їх до згоди й обіцюючи сатисфакцію, але Русини не хотїли згоди й зажадали на глум неможливої контрибуції: в однім джерелї — до 1000 статерів на човно, в другому ще по більше — по 3 лїтри (фунти) золота на вояка. Імператор мусїв ладити ся до війни; зібравши що міг кораблїв, він виїхав сам з ескадрою і стрів руську фльоту недалеко Боспорської протоки; та стояла спокійно в портї, чекаючи нападу. Щоб зачепити її, імператор вислав кілька трієр з „штучним огнем”. Сей огонь наробив такої шкоди руським кораблям, що вони після сього не відважили ся стати до бою з грецькою ескадрою, подали ся назад, але дуже нещасливо — спіткала їх буря, дуже богато кораблїв пропало, а тим часом над берег насьпіло сухопутне грецьке військо і звідси почало нищити Русь. Скілїца каже, що нарахували 15 тис. трупів на побережу. Після сеї невдачі Русь помандрувада до дому морем і суходолом, бо кораблїв зістало ся за мало в порівнянню з військом. За кораблями наздогін пішла грецька ескадра з 24 кораблїв; вона напала на руську фльоту, але та перемогла і грецьку ескадру знищено зовсїм; після сього руські кораблї з Володимиром вернули ся, видно, до дому щасливо. Натомість гірка доля спіткала сухопутне військо. Руська лїтопись рахує його на 6000; проводу взяв Вишата: лїтопись каже, що нїхто з бояр не хотїв узяти проводу над ними, видко — становище їх було дуже небезпечне, тодї пішов Вишата, не хотячи лишити його без проводу: „аще живъ буду, то с ними, аще ли погибну — с дружиною”. Дїйсно, се військо перестрів недалеко Варни намістник подунайської области Катакальон Вест і роспудив їх. Богато невільників (по Скілїцї 800), разом з Вишатою відіслано до Царгорода, і богато з них ослїплено по тодїшнїй візантийській моді.

Так закінчив ся сей останнїй руський похід на Царгород. По словам лїтописи, русько-візантийські відносини упорядкувались три роки після походу — „миру бывшу”, але на жаль про умови й обставини сїєї згоди не знаємо нїчого окрім того, що руських невільників пущено на Русь. Кілька років пізнїйше (не пізнїйше 1052 р.) сї відносини зміцнені були шлюбом: за Всеволода Ярославича висватано візантийську царівну ²⁵). Мусїла то бута якась дївчина з родини Константина Мономаха, і по його імени старший її син названий був Мономахом, але близших подробиць про неї нїяких не маємо.

Примітки

¹) Приймаючи, що в Смоленську не було вже Станислава.

²) Іпат. с. 109.

³) Іпат. с. 105.

⁴) Соф. с. 134, Воскр. І. с. 328, Нїкон. І. с. 77; датуєть ся ceй факт тут 1019 або 1020 р., але катальоґ новгородських князїв (l Новг. с. 68), що в своїх звістках часом буває зовсїм незалежним від лїтописи, говорить так, як би Константина заслано пізнїйше.

⁵) 1 Новг. с. 66.

⁶) Іпат. с. 102.

⁷) Се все — що Ізяслав дістав був Туров і заховав його й далї, виникає з звістки, що в момент смерти батька він мав Туров (Іпат. с. 114). В кодексах верзій суздальської й новгородської імя Турова пропущено, і в збірниках (Соф., Воскр.) доповнено: „в Новгородї”. Се доповненє само по собі не конче авторитетне, але що Ізяслав дїйсно дістав Новгород по смерти Володимира, ще за житя батька, виникає з записки Остромирового євангелия 1056-7р.: „Изяславу кънязу... тогда прЂдрьжащу обЂ власти: и отьця своего Ярослава и брата своего Владимира” (Срезневскій Древніе памятники рус. письма). Се означеннє для Новгорода — ”волость Володимира” промовляє за тим, що по смерти Володимира Новгородська волость безпосередно перейшла до Ізяслава,

не вертаючи ся під управу Ярослава.

⁸) Іпат. с. 105; як показують кінцеві слова, се писалось перед новим спустїннєм Порося, що стало ся в 90-х рр. XI в.

⁹) Т. зв. Саксонського аналїста — Man. Germ. h. Ser. VI p. 684; про авторитетність його звістки див. вище с. 23.

¹⁰) Monum. Germ. hist. Script. V p. 153; з яких джерел черпав відомости для сих часів Лямберт (писав він в останнїй чверти столїтя), зістаєть ся невиясненим (див. Watienbach II c. 104); крім нього Annales Altahenses — XX. 198.

¹¹) Лямберт 1. с. р. 153.

¹²) Annalista Saxo p. 693 i 737.

¹³) Ся звістка іде з джерела меньше певного, з хронїки Альберта Штадського, XIII в. (Monumenta Germ. h. Scr. XVI p. 319), в своїх ґенеальоґічних звістках часто баламутного (див. Wattenbach II. 440); але самого факту відкинути не можна. З сею звісткою звязують иньшу — в ґенеальоґії Вельфів XII в. (Monum. G. h. Sсr. XIII p. 734, порівняти Historia Welforum в XXI p. 460) — про доньку ґрафа Куна, тестя Рудольфа Вельфа, видану за руського короля (regi Rugorum), уважаючи се перекрученнєм поданої в текстї звістки про Оду — див. розвідку Вайца "Uber eine alte Genealogie der Welfen — Abhandl. der Berliner Akademie, 1882.

¹⁴) Такий здогад виставив ще Карамзін І. 20, він догадував ся, що Вартеслав може означати Бориса Вячеславича (імя батька, мовляв, помішано з іменем сина). Але сї звістки про шлюби можна прикладати не тільки до Ярославичів, але й до старших Ярославових унуків, нпр. можна думати про Ростислава Володимировича, про Романа або Глїба Сьвятославича і т. и.

¹⁵) Див. про се мою статю: Київські мінятюри при Трірській псалтирі в Записках наук. тов. ім. Ш. т. XLIX; з молитов виходило б, в такім разї, що Ізяслав” потім розвів ся з сею Гертрудою. Иньші думають, що мова тут про польську прінцесу, сестру Казимира. Тексти й мінятюри видані 1901 р. в Трірі п. т. Der Psalter Erzbischofs Egberts von Trier (Festschrift der Ges. f"ur n"utzliche Forschungen zu Trier). Про неї ще статї Бобрінского в Записках имп. археол. общ. т. XII, Абрагама в Kwart, hist. 1902.

¹⁶) Про Ярославову жінку Інґіґерду каже Еймундова саґа і ґльоса Адама Бременського (старші рукописи її маємо вже з XIII в.) — Monum. G. hist. Scr. VII p. 319 (Ingrad, Ingred); в найважнїйшім кодексї Адама — віденськім, сього нема. Ярославову жінку Ірину згадує

Іларіон у своїм Слові (котрого часу близше не знаємо, особливо коли мати на увазї, що воно могло бути сказане ним і перед посьвященнєм на митрополита). Під 1050 р. записана в лїтописи смерть „Ярославлеї княгинї”, в місяцї лютім — значить в 1051 р., але на імя вона не названа. Окрім того є новгородська традиція, але пізнїйша, XV в., про Ярославову жінку Анну, поховану в новгородській катедрі св. Софії — див. 1 Софійську і 3 Новгородську під 1439 р.; лїтописна записка при тім називає її матірю Володимира Ярославича, що родив ся, як сказано, 1020 р. Вона могла бути першою жінкою Ярослава, але цїкаво, що Еймундова саґа говорить про Інґіґерду в історії боротьби Ярослава з Буріслейфом і Вратилавом, значить у 1017-8 рр. Сушити голову над розвязаннєм сього питання одначе не оплатить ся, бо все се відомости непевні, окрім імени Ірини і смерти Ярославової княгинї 1051 р. (може сїєїж Ірини. Про скандинавських династів на Руси,, див. нпр. Antiquit'es russes I. 345, 459, II. 19.

¹⁷) Впорядчик сеї саґи, — котру маємо в рукописях XIV в., каже, що під час тих подорожей Гарадьд зложив пісню про (Єлисавету з 16 строф, з однаковим закінченнєм; він сам наводить з них шість:

Кораболь наш обминув Сицилїю; ми були гарно убрані, як належить ся, швидкий корабель, з високою кормою, сунув ся скорим бігом, несучи на собі вояків; думаю, що непроворний ледви чи б заїхав туди; але руська дївчина в золотій гривнї мною помітує.

Стали ми до бою з Трандами; їх було більше; була то справдї завзята й страшна битва; мене молодого відтягнули від їх молодого короля, забитого (мною) в бою; але руська дівчина в золотій гривнї мною помітуьє.