Історія України-Руси. Том 3
Шрифт:
Окрім тих писань, що признають ся всїма за Кирилові, часто уважають за Кирилові й мають деяку правдоподібність його авторства ще отсї: 1) Притча про слїпого й кривого (инакше Притча о душ Ђ челов Ђ честей и о т Ђ леси) — інтересна перерібка притчі, що є в Прологах, а туди зайшла з ориєнтальних переказів: її стрічаємо і в Талмудї і в і в Тисячи й одній ночи (Сухомлиновъ — Два семитическихъ сказанія встр Ђ чающихся въ памятникахъ рус. литературы, Сборникъ II отд. Акад. Н.,Х); в збірнику „Статьи по славянов Ђ д Ђ нію” має вийти про неї розвідка дра Франка. 2) Слово къ Василію игумену печерськоиу ”о б Ђ лоризц Ђ челов Ђ ц Ђ и о мнишьств Ђ ”, що містить в собі притчу з повісти про Варлаама й Йоаспфа (Ґолубінский думає, що імя Василия і Печерського монастиря — се інтерполяції). Натомість такі слова як Слово на пятдесятницю або про ходженнє
Про його писання окрім вичислених статей при виданнях див. іще: Срезневскій Новые списки поученій Кирила Т. — Истор. чтеніе II отд. 1854 і 1855, Баратынскій Кириллъ Туровскій какъ пропов Ђ дникъ — Духовный в Ђ стникъ 1863, Макарія Исторія церкви т. III, Ґолубінского 1. с., П Ђ туховъ Къ вопросу о Кириллахъ-авторахъ въ древне-рус. литератур Ђ — Сборникъ II отд. Акад. Н. т. XLII. До біоґрафії самого Кирила одиноким джерелом служать досить шабльонове оповіданнє прологів під 28 цьвітня — у Сухомлїнова ор. c. Найстарші кодекси його писань маємо з XIII в.
36. Памятки староруської аґіоґрафії (до c. 484 і далї).
Повість про Печерський монастир — в складї Найдавнїйшої лїтописи; нею богато займали ся, але майже виключно тільки зі становища питання про авторство Нестора що до Найдавнїйшої лїтописи; найлїпша аналїза її (з сього становища) в статї Щепкіна Zur Nestorfrage (Archiv fur slavische Phil. т. XIX); з рештою див. лїтературу Найдавнїйшої лїтописи. Проба оборонити авторство Нестора для сеї повісти — у Шахматова Н Ђ сколько словъ о Несторовомъ житіи Теодосія (Изв Ђ стія II отд. академіи наукъ 1896, І); на сїм же становищу стоять Владіміров і Абрамович (як низше).
Память і похвала Володимиру в новійших виданнях (з ріжних кодексів): Чтенія київ. істор. товариства т. II, Мусинъ-Пушкинский Сборникъ 1414 г. (Записки академіи наукъ т. LXXII), Записки академіи наукъ по историко-филол. отд. т. I. Против датовання Памяти XI віком замітка Соболєвского в Чтеніях київ. істор. тов. II. 2 с. 8.
Жития Бориса і Глїба — анонїмне і Нестерове — див. Сказанія о св. Борис Ђ и Гл Ђ б Ђ , з Сильвестровського кодекса XIV в., вид. Срезневского, 1860 (лїтоґрафічне факсімілє і текст, про довільности його див. замітки Лопарьова в Памятниках др. письменности вип. LXXXIV c. 5-6). Видання з старших кодексів: анонїмного — Чтенія московські 1870, І і знову 1899, II (XII в.), Несторового — тамже 1859, І (XII в.). Питаннє про Якова Мнїха не заступлене відповідною лїтературою; давнїйші замітки в Историч. чтеніяхь о язык Ђ и словесн., 1854 (Поґодїна, Тюріна, Макарія), Изв Ђ стія акад. наукъ Х (Буткова) новійше вказане в т. І пр. 55. Язикова аналїза Билярского Зам Ђ чаніе о язык Ђ Сказанія о Борис Ђ и Гл Ђ б Ђ сравнительно съ языкомъ л Ђ тописи — Записки акад. наукъ, т. II. Про відносини житий Бориса і Глїба між собою з історичного погляду див. ще: Андрієвського: Давыдова Боженка, К. Старина 1885, VI, і у Ґолубінского 742. Про джерела лїтописного оповідання: Голубовскій Служба Борису и Гл Ђ бу въ Иваничской мине Ђ (Чтенія київські XIV), пор. т. II c. 4.
Житиє Теодосия видане раз Бодянським в Чтеніях москов. 1858 III, вдруге Поповим (поправнїйше) ibid. 1879, І. Про залежність його від жития Сави — Шахматова Н Ђ сколько словъ о Несторовомъ житіи Теодосія. Іменем Нестора надписуєть ся в Печерськім Патерику ”Слово о перенесеніи мощемъ св. Феодосія”, і пок. арх. Леонид доводив автентичність сього авторства (Чтенія московські 1890, II — там і текст), се авторство дуже неправдоподібне: се риторична банальна амплїфікація лїтописного оповідання про віднайденнє мощей Теодосия, зроблена мабуть якимсь київським ритором XIII-XV в. від імени Нестора, тому що його уважали автором того лїтописного оповідання.
Про житиє Антонїя маємо згадки тільки в посланиях Симона й Полїкарпа, з котрих дуже трудно щось близше сказати про нього; о скільки воно зістаєть ся загадковим, видко нпр. з того, що новійші дослїдники зовсїм росходять ся в поглядах на нього: Шахматов здогадуєть ся, що воно було написане в останнїй чверти XI в., противно Щепкін кладе на другу половину XII в., при тім справедливо вказує на ріжні апокріфічні річи, що мали бути в сїм житию (се зауважив уже Ґолубінский — I. 1 c. 756), див. Щепкинъ — Zur Nestorfrage (Archiv т. XIX), Шахматовъ
З циклю св. Миколая Слово про перенесеннє мощей св. Миколая найлїпше видане в Памятниках древней письменности вип. X (1881) Шляпкіним, з розвідкою про нього і крім того про се ще статя Красовского Установленіе въ русской церкви праздника 9 мая (Труды Кіев. дух. акад., 1874). Слово се має той інтерес, що належить до сьвята в грецькій церкві незвістного й уставленого наслїдком безпосереднїх зносин Руси з Італїєю (через паломників). (Инакшу гадку висловив Соболєвский Труды X съ Ђ зда III с. 64 — він уважає його написаним в Царгородї, але доказ, який він дає, — що Міри лежать по тій сторонї моря, нїчого не доводить — се міг сказати і Русин і Італїянин). Чуда видані два рази арх. Леонїдом в Памятниках древней письменности: раз в 1881 — Житіе і чудеса св. Николая мирликійскаго и похвала ему, в друге в 1888 — Посмертныя чудеса св. Николая (в останнїм всї чотири чуда, в першім тільки три), з вступними розвідками. Нове виданнє в Макарієвих Міней; Житіе и чудеса святителя и чудотворца Николая, Мва, 1901. Велика книга про св. Миколая — А. Вознесенскій і Гусевъ — Житіе и чудеса св. Николая чудотворца и слава его въ Россіи, Спб., 1899, не має наукового характеру.
Арх. Леонид в першій розвідцї довів неориґінальність жития, в другій виставив здогад, що всї 14 посмертних чуд (не тільки руські) написані Єфремом митрополитом переяславським, що він же переклав грецьке житиє св. Миколая й написав слово про перенесеннє мощей, уставляючи сьвято 9 мая в 1090 р.; але докази на се слабі, властиво тільки оден — що Єфрем був у Царгородї, а уставляти сьвято він не міг, бувши тільки титулярним, а не дїйсним митрополитом, як приймає видавець. Київські чуда св. Миколая дуже легко могли бути написані і в XII в., і ріжними авторами. Про чудо з дитиною висловлений був здогад, що се лише дублєт чуда св. Климента — Владиміровъ Др. рус. лит. c. 57, Франко Св. Климент с. 280-1; др. Франко ставить здогад, що тут маємо слїд емуляції нової київської катедри св. Софії, що мала ту чудовну ікону ”Мокрого Миколая”, з Десятинною церквою, що мала мощі Климента. Але звязь сих чуд в дїйсности не так ясна.
Послания Симона й Поликарпа, незважаючи на свою незвичайну популярність і велику вартість, студийовані досить мало. З давнїйшої лїтератури треба згадати: Кубаревъ О Патерик Ђ Печерскомъ. — Чтенія московські 1847, IX, й О редакціяхъ Патерика Печ. — ibid. 1858, III. Макарій Обзоръ редакцій Кіевопечерскаго Патерика — Историческія чтенія о язык Ђ и словесн. академіи, 1856-7 рр., і потім в Історії церкви т. III c. 181 і далї. Голубинскій І. 1 c. 628 і далї (кілька дотепних уваг). Викторовъ — Составители Кіевопечер. Патерика и дальн Ђ йшая его судьба, 1871, Воронїж. Яковлевъ — Древне-кіевскія религіозныя сказанія, 1875, Варшава. Новійше: Шахматовъ Кіевопечерскій Патерикъ и печерская л Ђ топись (Изв Ђ стія II отд. академіи 1897, III — в сїй розвідцї пробує він відріжнити редакції Патерика, нараховує їх аж вісїм, але оперує дуже пеповним материялом, так що його система досить непевна); його ж: Житіе Антонія и Печерская л Ђ топись (Ж. М. Н. П. 1898, III). Абрамовичъ Изсл Ђ дованія о Кіево-Печерскомъ Патерик Ђ какъ историко-литературномъ памятник Ђ , 1902 (Изв Ђ стія отд. рус. яз. і осібно). Goetz Das Kiever Hohlenkloster als Kulturzentrum des vormongolischen Russlands, Passau, 1904.
З текстом стоїть річ ще гірше. Одиноке досї виданнє Яковлева — Памятники русской литературы XII и XIII в., Спб., 1872, зроблене дуже слабо; реставрації початкового тексту він навіть не пробував зробити. Кілька текстів у Владимірова ор. c., в екскурсї.
37. Лїтописи (до c. 487 і далї).
Лїтература Найдавнїйшої лїтописи вказана у мене в екскурсї І тому. Додати: Шахматов — Радзивиловская л Ђ топись, 1902, Толковая Палея и русская л Ђ топись, 1904 (Статьи по славянов Ђ д Ђ нію, І), Сказанія о призваніи Варяговъ (лїтературна аналїза) — Изв Ђ стія отд. рус. яз. 1904. IV. Заболотскій Къ вопросу объ иноземныхъ источникахъ ”Начальной л Ђ тописи” (Рус. фил. в. 1901). Никольскій Къ вопросу объ источникахъ л Ђ тописнаго сказанія о св.Владимір Ђ (Христ. чтеніе 1902, VII). Соболевскій Древняя пред Ђ лка начальной л Ђ тописи (Ж. М. Н. П. 1905. III).