Історія України-Руси. Том 3

Грушевський Михайло Сергійович

Відносини городів до пригородів у нас не дають нїчого особливо інтересного, такого що пригадувало б боротьбу города з пригородом в Новгородській або Ростово-Суздальській землї. Одинока земля, де можемо щось сказати про сї відносини — се Київщина, і те що можна було сказати про них, сказано в главі про Київщину: відносини між городом і пригородом згідні, і тільки у Вишгородцїв можна запримітити деякі, і то не дуже виразні слїди емуляції з своєю митрополїєю.

Примітки

¹) Іпат. c. 369.

²) Див. т. I c. 386.

³) Див. тамже c. 325,

йор. 335-8.

⁴) Лавр. c. 358 „Новгородци бо изначала, и Смолняне, и Кыяне, и Полочане, и вся власти якоже на думу на вЂча сходят ся, на чтоже старЂйшии сдумають, на томь же и пригороды стануть”. Сеї звістки не можна инакше розуміти, як тільки про віча в справах полїтичних, бо якихось вічевих зборів в адмінїстраційних чи економічних справах усеї землї, з поручення князя, як то хочуть деякі дослїдники (Самоквасов і за ним Лімберт — як низше), ми анї не знаємо, анї навіть припустити їх не можемо.

⁵) Факти діяльности київського віча зібрані в розвідцї Линниченка ВЂче въ Кіевской области, 1881 і в моїй Історії Київщини c. 301 і далї; факти дїяльности віча по ріжних землях у Поґодіна ИзслЂдованія VII, 153 і далї, Серґєєвіча ВЂче и князь, 1867, в зміненій і скороченій формі в т. II його Юридическихъ древностей c. 3 і далї. Полїтичне значіннє віча на Українї пробував заперечити Самоквасов у своїй розвідцї ЗамЂтки по Исторіи русскаго государственнаго устройства и управленія (Ж. М. Н. П. 1869, XI і XII), сей погляд повторив потім його ученик Лїмберт в розвідцї Предметы вЂдомства вЂча въ княжескій періодъ древней Россіи, Варшава, 1873, але ся проба потягнути рішучу ріжницю між устроєм українсько-руських земель як чисто монархічним, і вічевим устроєм північних републїк — не прийняла ся в науцї. Огляди компетенцій віча ще у В.-Буданова Обзоръ c. 56 і далї, В. Дьячанъ Участіе народа въ верховной власти славянскихъ государствъ, Варш., 1882.

⁶) Для фактів ширше описаних в попереднїх роздїлах сеї працї (т. II, гл. 2 і 3) я не вказую тут джерел.

⁷) Лавр. c. 286.

⁸) Новг. c. 142.

⁹) Лавр. c. 397.

¹⁰) Аналїзу рядів 1146 і 1154 р. див. в т. II c. 147-8 і 176.

¹¹) Іпат. c. 326, 365, 375.

¹²) 1068, 1113, 1146 і 1150 — ваганнє в численню залежить від того, чи рахувати сюди і другий і третїй похід Ізяслава на Київ, коли він діставав заклики від Киян.

¹³) Як то ми бачимо в двох разах, що Київська лїтопись не згадує про участь громади, а згадують иньші — Суздальська та Новгородська (про Ярополка й друге князюваннє Ізяслава Давидовича).

¹⁴) Іпат. c. 230.

¹⁵) Соловйов 1 c. 494, СергЂевичъ — Юридическія древности II c. 76.

¹⁶) Іпат. с. 251.

¹⁷) Лавр. с. 395.

¹⁸) Іпат. c. 342.

¹⁹) Іпат. c. 360.

²⁰) а се вы брать мой Игорь, имЂтесь по нъ.

²¹) Іпат. c. 243. 2

²²) Іпат. c. 246.

²³) Іпат. с 265.

²⁴) Іпат. c. 268.

²⁵) Іпат c. 250.

²⁶) Ширше про се т. II c. 147-8.

²⁷) Іпат. c. 120, 169, 175, 216, 226.

²⁸) Іпат. c. 242, 246, 250.

²⁹) Навіть в богатших новгородських джерелах, через їх ляконїзм, ми не маємо подібних подробиць.

³⁰)

Оповідають про нього Київська лїтопись (c. 244 і далї) й Суздальська (c. 300), в дечім незалежно, доповняючи одна одну. Новійший коментар (в дечім довільний) Д.-Запольского — Книга для чтенія до рус. ист. І.

³¹) Так у Сузд.: „сЂдоша у святоє Софьи”; в Київ: „въставшимъ же имъ въ вЂчи”. Сї два вислови можна б скомбінувати так: зійшли ся й посїдали, чекаючи віча, а коли воно почало ся — повставали. Але слова Київ. лїтописи можуть мати і загальнїйше значіннє: „коли вони зібрали ся на віче”, слова ж Суздальської мусять мати реальне значіннє. Нїчого нема неможливого, що люде під св. Софією сидїли підчас віча — на сходах під церквою, і т. и. Припускають спеціально зроблені сидження для віча — се можливе, як гіпотева.

³²) Інтересна етікета в порядку сих привітів і в їх стилїзації — князь витає Киян по товариськи, зарівно з своїм братом.

³³) Іпат. c. 259.

³⁴) Іпат. c. 300.

Князь — форми вокняження, становище князя в землї, безрадність землї без князя. Функції князя: полїтичні, воєнні, законодатні, адмінїстраційні, судові, фінансові, участь в церковних справах; погляд на княжу власть духовенства.

Перейдїм до другого елєменту земського устрою — до князя.

Як ми вже бачили, хоч за громадою признавало ся право вибору князя, але переважно князь здобував стіл не на підставі вибору, а спадщиною або по умові з князями. При тім громада приймала його або активно або пасивно. Найлекшим способом акцептовання громадою князя була участь громади в парадних уводинах князя або в церемонїї посаження на столї; для означення ріжницї в відносинах громади — чи брала вона в тій парадї участь чи нї — істнували два терміни: князя „посадиша на столЂ”, або „князь сЂде на столЂ” ¹). Близших подробиць про сю церемонїю не маємо; правдоподібно, князь дїйсно з нарадою засїдав на княжім столї на княжім дворі, з більшою або меньшою участию суспільности. Здаєть ся, з розповсюдненнєм християнства отсю саму по собі зовсїм сьвітську церемонїю злучено з церковною, і митрополит (в иньших містах очевидно — епископ) блогословляв нового князя: духовенство брало участь в уводинах князя, потім князь ішов „поклонити ся” в катедральну церкву, і тут правдоподібно його благословляно, а по тім наступила церемонїя „настолования” — такий образ можна собі уложити на основі згадок Київської лїтописи ²). По тім складали князеви присягу — на хрестї; таке оповідаєть ся про Ігоря — „съзва Кияне вси, они же вси цЂловаша к нему хрест”. Але чи завсїди складала присягу громада, не знати, і я скорше б думав противно: коли громада зіставала ся пасивною супроти нового князя, ледви чи її кликали до присяги. В такім разї й сам князь мусїв розуміти, що громада тільки терпить його та не кидає перспективи „вчинити під ним лесть” при нагодї, не вяжучись і присягою.

В відносинах межикнязївських князь стрічав певне обмеженнє, більш або меньш реальне, в правах старійшини, у внутрішнїй же управі мусїв числити ся з вічем. Але хоч громада мала над ним суверенні права і могла контролювати його управу, ся контроля і директиви віча були явищем надзвичайним, звичайна ж управа вся лежала в руках князїв. Зрештою від нього залежало поставити себе незалежним і від суверенних прав і від контролї віча. До того були дві дороги: або стояти в добрих відносинах з громадою, потрапляючи під її найбільш популярні бажання, так щоб громада не чула потреби мішати ся в княжу управу, або поставити себе о стільки сильно, щоб не бояти ся повстання і „лести” громади, а тодї собі іґнорувати всї її бажання.