Історія України-Руси. Том 3
Шрифт:
25) § 31.
26) Житиє Теодосия л. 30: єдинъ отъ клироса святыя и великыя церкве София. Іпат. с. 494 — отъ клироса великоє церкви святой Богородици володимерьской. Див. також фундацію смоленської катедри. Устави володимирського собору (c. 92) кажуть, що оплати за ставленнє збирають клирошани. В лїтописях слово клирос уживаєть ся для означення катедральното духовенства, але адмінїстраційне значіннє сеї колєґії не підлягає сумнїву.
26) Значіннє крилоса в староруській церкві було вияснено докладно Ґолубінским — І. 1 c. 376 і далї, а потім тема, дана київською академією, викликала кілька спеціальних розвідок про крилос: Ол.
27) Про намістників в церковній уставі Володимира з XIII в. і в актах володимирського собору 1274 р.; судові функції намістника видко з Володимирової устави (и своимъ тіуномь приказываю церковнаго суда не обидЂти ни судити безъ владычня намЂстника) і з жития м. Алексія (XIV в.), де пояснено, що він за м. Теоґноста був ”намЂстникомъ святительскихъ правленій, єже разсуждати Божія люди и вся церковныя суды” — Степенная книга І. 450. Десятинник — Рус. ист. библ. VI с. 92. Між сучасними дослїдниками іде суперечка про те, чи пізнїйша московська практика, що епископські урядники були сьвітські, іде з староруських, чи була пізнїйшим явищем — Ґолубінский І. 1 c. 392 і далї, Суворов І. 176.
28) Згадка про тивуна новгородського епископа — Срезневского Древніе памятники письма c. 66 (фототипія — ч. 19).
29) Про церковний суд див. вказану в прим. 23 лїтературу канонїчного права і загальні курси.
30) Скептичний погляд на устави пішов від Карамзіна, котрого погляди збивав Неволїн і м. Макарій; в новійшій лїтературі речником скептичного напряму виступив Ґолубінский (сих поглядів держить ся і в новім виданю І. 1 c. 399). Крайнїм скептицизмом визначають ся погляди проф. Суворова (І. 311 і далї); він не признавав автентичною навіть Ростиславової устави (в новім виданню, вже, правда, упустив се), а Володимирову уставу датує XIV віком і текст її в Софійській кормчій уважає пізнїйшою допискою (Курсъ І c. 315, Учебникъ с. 216). В оборонї устав виступив Павлов, присьвятивши Володимировій уставі реферат на московськім археольоґічнім з'їздї, що лишив ся недрукованим. В своїм (посмертнім) курсї він властиво боронить їx значіння, а не автентичности: навіть Володимирова устава по його гадцї” була уложена не скорше як сто лїт по смерти Володимира, і в формі Володимирової грамоти представила практику, що могла йти від часів Володимира; отже грамоту він має за фальсіфікат (c. 146). Ключевский, також підносячи значіннє устав, властиво також не рішаєть ся виразно признати в основі Володимирової устави його автентичну грамоту, хоч допускає сю можливість (І c. 304).
31) „Въспріялъ єсмь святоє крещеніє оть грецьскаго царя и отъ Фотія патріарха царегородьскаго''.
32) Ростислав каже: „а тяж епископлихъ не судити никомуже”; таким чином сї „епископлї тяжі” він бере як інститут уже вироблений.
33) Срезневский (Словар sub voce) вказує на старочеське smilny — роспустний, smilstvo роспуста, і тут, очевидно, так і треба розуміти се слово. Друге об'ясненнє — від „смило” посаг, отже спори про посаг.
34) „Пошибеньє промежи мужемъ и женою о животЂ” — се толкували як бійку супругів про майно; Павлов читає й толкує відмінно: пошибеньє (ґвалт), пря межи мужемъ и женою о животЂ” (c. 139). Він взагалї дав в своїм курсї ряд інтересних толковань тексту.
35) Се дуже основно арґументував Ґолубінский І. 1 c. 421-2.
36)
37) Уже Неволїн вказував на те, що в основі Ярославової устави лежить практика XI в.; сей погляд приймає й Павлов, а Ключевский, опираючи ся на своїй теорії змін в монетній системі давньої Руси, бачить в цифрах грошевих кар устави виразні вказівки того, що первісна редакція устави належить до першої половини XII в., а пізнїйші зміни до XIII і XIV-XV вв. (І c. 312-4). Його аналїза Ярославової устави в кождім разї досї властиво одинока і з сього становища інтересна і важна.
38) Павлов волить варіант „псаломникъ”.
39) Срезневскій СвЂдЂнія о малоизв. пам. LIX c. 331-2, Рус. Ист. Библ. VI, 842.
40) Лїтературу про Кормчу див. в прим. 23. Старі типи Кормчих, принесених в початках християнства (найстарший кодекс з XI або XII в.), потім заступив пізнїйший тип, з коментарами пізнїйших візантийських канонїстів, виписаний з Болгарії митр. Кирилом для собора 1274 р.; він звістний або в кодексах, що містять тільки його (найстарший рязанський кодекс 1284 р.), або разом з руськими доповненнями старших Кормчих (найстарший кодекс — новгородський Синодальний, коло р. 1280).
41) Хрестоматія В.-Буданова І c. 108, 235.
42) Іпат. c. 172, 215, 217, 327, 462, 600, Лавр. 413, 433, 1 Новг. c. 127. Туг же належить згадати поручення галицько-волинських князїв епископам вести замість них переговори з Татарами — Іпат. c. 562, 592.
43) Лавр. c. 245.
44) Іпат. c. 460.
45) Іпат. с 170, 181, 335.
46) Русскія достопамятности І c. 73.
47) л. 27.
48) Іпат. c. 187.
49) Рус. ист. библ. VI, 158.
50) Нпр. в перенесенню мощей Бориса і Глїба — Іпат. c. 127.
51) Несторове сказаніє про Бориса і Глїба вид. Срезневского с. 24.
52) Вопрошаниє Кирика — Рус. ист. библ. VI с. 98.
53) Рус. Ист. Библ. VI с. 50, Житиє Теодосія д. 3 об.
54) Іпат. c. 442.
55) Порівняннє монастирських урядів на Руси з Студийською уставою у Ґолубінского І. 2 c. 577 і далї.
56) Іпат. c. 425.
57) o — cellarium.
58) Іпат. c. 113, Ж. Теодосия нпр. л. 14 (еклєсіарх і келар), 16 (економ і вратар), 17 v. (пономар), 19 (келар), 27 v. (тіуни), 28 (деместик). Уважаючи, що Стефан зветь ся то еклєсіархом то деместиком, Ґолубінский думає, що сї уряди злучені були в Печерському монастирі разом, але тодї ледво чи було б дві назви. Пізнїйше мабуть був осібний ще від келаря трапезар, як в Студийській уставі — див. Патерик c. 87.
59) Іпат. c. 115 — Георгий ігумен св. Андрія, Лавр. c. 441 — ігумен успенського (очевидно — жіночого, бо княгининого — c. 394) монастиря; пор. Ґолубінский І 2 c. 593.
60) Іпат. c. 84.
61) Що Володимирова грамота була видана для Київщини показують слова ”по всей землЂ РусьстЂй” Володимирової устави; сї слова уважали ся доказом проти автентичности її, бо розуміли ся в значінню: по всїм землям Руської держави, але хибно.
62) Грамоти Сьвятослава і Ростислава — в Хрестоматії Буданова, І, тексти Іпат. c. 337 і Патерика c. 90.