Історія України-Руси. Том 4
Шрифт:
7) Найд. литов. лїт. с. 42, Воскр. II с. 72-3. Никон. л. III с. 172-4,
8) Див. вище с. 85-7 і прим. 20.
9) Guillebert de Lannoy Voyages et ambassades, витяги в Script. rerum pruss. III (c. 450), у Лєлєвеля Rozbi'or dziel obejmujacych albo dzieje albo rzeczy polskie (1844) і в III т. Записок одеського історичного товариства.
10) Михайло Литвин c. 34 Мемуари вид. Антоновичом І c. 51. Броньовского Tartariae descriptio кельнське вид. 1595, виїмки в Записках одеськ. іст. тов. т. VI. Про c. Витовтів брід — Труди подольск. истор.-стат. комитета IX c. 69-70. Досить популярна в науцї ще звістка Нарбута — він вичисляє цїлий ряд замків збудованих Витовтом в степах, де стояли литовські залоги: „Krzemienczuk to jest syn Krzemie'nca, osada Krzemieniecka, Upsk, Herberdejow rog, Missuryn, Koczkos (Koczybej?), Barhu'n, Tiahinia” (Dzieje narodu litewskiego VI c. 564). Проф. Антонович (Монографіи І c. 245, пор. К. Старина 1896, Х c. 10) і за
11) Ляноа — як вище; наданнє Чорного города, Каравула й Качибея Бучацкому 1442 р. — в моїй книзї Барское староство c. 25; звістки про спір за границї Качибея у Чацкого О litewskich i polskich prawach, вид. Туровского II с. 200; про Качибейський порт — Длуґош IV с. 189; про Каравул див. примітки до мапи в сїм томі. Про се все ще в т. VI прим. 2.
12) Похвала Витовту, вичисляючи його кандидатів на ханстві, нїде не каже про значнїйші сили, посилані Витовтом разом із сими кандидатами, навпаки — кладе натиск на незвичайне поважаннє Татар до Витовта: що вони вже на саму вість про Витовтове попертє піддавали ся його кандидату. Длуґош, оповідаючи про посадженнє Бетсубулана на ханство, каже тільки, що Витовт в поміч йому послав своїх Татар (gentibus, quae illum sequebantur, alias suas gentes thartaricas adiungens). Тому Бартошевич (ор. c. c. 15) зовсїм безпідставно здогадував ся, що Витовт по Тохтамишу najmniej z pie'c razy odbywal wyprawy do hordy nad Wolge. Так само фантастична у нього (перейнята від Свідзїньского) історія про Витовтові герби на монетах Золотої орди.
13) „Салтан седе на царство повелениємъ великаго государя Витовта, а служаше єму с великою боязнию... Сему ж малому Салдану седшу на царство никакож не сме ослушати славнаго государя: где коли єму повелить, и онъ туда кочуєть”, і т. и.
14) Ляноа — як вище; Codex Vitoldi c. 1031-2.
15) Див. в примітцї 44.
16) Codex Vitoldi с. 321, 352-3, 398, 1030-31 (рр. 1415-1417), Scriptores rerum pruss. III c. 364, 369, Длуґош IV c. 197.
17) Про живі зносини Витовта з Татарами в тих часах сьвідчить згаданий вже нераз Ляноа.
18) Codex Vitoldi с. 721, 759, і вище — с. 308.
19) LEKUrkb. VIII ч. 624, пор. 661, і вище — с. 194 і далї.
20) LEKUrkb. XI ч. 296.
21) Длуґош V c. 119, 198, 216. 305, 331, 422, 470, Pulaski ч. 78, 88 і 90.
22) Длуґош V c. 478, Codex epist. saec. XV т. І 2 c. 213 — нове посольство Нур-девлєта, з 17/IX 1467 р. Див. про нього ще Сборникъ рус. истор. общ. XLI с. 76. Про боротьбу синів Хаджі-ґерея див. Atti della soc. Ligure VII, І c. 464, 487, 490, 495.
23) Березинъ Тарханные ярлыки — Записки одеського іcторич. товариства VII с. 5, 11.
24) Длуґош V c. 519. Atti della societa Ligure VII, 1 c. 562, 628-9, 674, 730, 797-9; з першого з сих листів виходить, що в липнї 1468 р. повна побіда Менґлї-ґерая над Нур-девлєтом була завершеним фактом. Зауважу, що Смірнов (c. 252-3), не знаючи сих звісток, не довіряв навіть звісткам про поміч, подану Кафою Менґлї-ґераю в його боротьбі з братом: незнаннє европейських джерел і тут на нїм пімстило ся.
25) Про відносини Менґлї-ґерая до Литви й Польщі маємо спеціальну моноґрафію Пулаского, при його книжцї: Stosunki Mendli-giereja (див. в прим. 42). Простора ся розвідка зроблена досить старанно, але в значній мірі перестаріла тепер, по виходї дипльоматичних актів кримсько-московських в XLI т. Сборника русскаго истор. общества (Памятники дипломат. сношеній Московского госуд, съ Крымскою и Ногайскою ордою и Турціею т. І), та й давнїйшого матеріялу цїлого не опанувала. Їх використовує, хоч епізодично, Папе в своїй моноґрафії про рр. 1480-92; заразом поправляв помилки в датованню актів в збірцї Пулаского. Про подїї по смерти Хаджі-ґерая ще Vigna — Atti т. VII. 1 c. 517 і далї.
26) Воскрес. л. II с. 158. Судячи з того, що посол Казимира пробув цїлий рік в Ордї, висланий він мабуть був ще в 1470 р., а може навіть 1469 р. При тім з записок виходить, що се посольство було одним з кількох.
27) Не довго перед тим Менґлї-ґерай відновив і Хаджі-ґераєве „наданнє” українських земель Польщі й Литві.
28) Сборникъ русскаго истор. общ. т. XLI c. 1-12 Див. акти до
29) Супроти того, що ще зимою 1475 р. Менґлї-ґерай, не вважаючи на намагання Івана, як видко з інструкції московському посольству, не годив ся зірвати союза з Казимиром, виходить, що нїяк не можна класти на рахунок Менґлї напад Татар, на Поділє й Галичину, вчинений лїтом 11474р., як то робить і Пулаский і Папе. І в сучасній Польщі, видко, не ставили сього нападу в вину Менґлї: Длуґош виразно каже, що Татаре напали iniussu sui caesaris, sub duce Aydor, filii Eczigirei — V c. 608. Так само треба счеркнути й дальші два напади, зачислені у Пулаского (c. 15-7) на рахунок Менґлї-ґерая — на Поділє й Сїверщину: похід на Поділє був вчинений з кінцем 1478р., коли Менґлї хто зна чи вернув ся вже до Криму (скорше що нї), і був то мабуть, як можна здогадувати ся з оповіданя Длуґоша (V c. 717-8), якийсь дрібний напад. Що до нападу на Сїверщину, то такого джерела зовсїм не знають; Пулаский свого джерела не цитує, але здогадую ся, що звістка виросла з оповідання про кампанїю 1480 р., коли військо литовського союзника Ахмата ішло поуз Мценськ, Любутськ, Одоїв і Воротинськ (Воскрес. II c. 206) — подробицю сю потім повторив і Пулаский на відповіднім місцї (c. 22). Таким чином все сказане у Пулаского про підступ і віроломство Менґлї-ґерая супроти Литви в 1474-9 рр. має відпасти: зміну становища Менґлї супроти Литви треба датувати 1480 роком.
30) Atti della soc. Ligure VII, 2 c. 286 і далї, иньші італїянські джерела у Гайда франц. вид. II c. 400-4; Длуґош V c. 629, 670; Воскрес. II c. 181, 205. Турецько-татарські звістки у Смірнова c. 275 й далї. Переміни в Криму комбіную з тих звісток, які маємо, бо джерела про них безпосередно зовсїм нїчого не кажуть. Як тут багато ще й досї неясностий і баламуцтв, можна бачити, прочитавши для порівняння відповідні уступи у Смірнова (c. 263 і далї), що деяких порушених тут питань навіть і не зачіпає. Пулаский вивязав ся ще лекше, збувши цїлу історію в кількох рядках (c. 13). Див. іще Велямінова-Зєрнова О касимовскихъ царяхъ и царевичахъ І c. 99-110.
31) Про кафинське намістництво у Смірнова c. 333 6, тамже про відносини хана до Порти (вибірка з турецько-татарських джерел — c. 294 і далї).
Відносини до Татар Литви і Польщі в XIV і XV в. і татарські пустошення на переломі XV-XVI вв.: Союз Литви з Золотою ордою, ворожнеча Менґлї. Напади Менґлї на українські землї — напад на Київ, намови Москви, напади Татар 1485-8 рр.,Татари й Войлохи в 1489-1490 рр., татарські пустошення 1434 р., турецькі походи на Галичину, татарські напади 1499-1500 і 1501-5 рр. Україна пустіє, безрадність польско-литовського правительства, плян дани Татарам; Українська самооборона і неприхильність до неї правительства.
Васальство Туреччинї закінчило, можна сказати, процес утворення Кримського ханства. Удар заданий слїдом Золотій ордї остаточно зміцнив його становище.
Сї відносини до Золотої орди дуже сильно заважили на пізнїйшім становищі Криму супроти Литви й Польщі, тому мусимо на них трохи спинитись.
Ми вже знаємо, що Казимир був в союзї з тодїшнїм ханом Золотої орди Ахматом. Він мав надїю використати сього союзника против Москви й неустанно його против неї намовляв. Супроти сього союзу в 1474 р. уложив ся тїсний союз Москви з Менґлї-ґераєм. Поки що союз сей був звернений тільки против Золотої орди, бо Менґлї-ґерай не хотїв розірвати своїх традиційних відносин до Литви. Але супроти союзу Казимира з Ахматом союз Менґлї-ґерая з Іваном самим розвоєм подїй мусїв перейти в обостороннїй — звернути ся і против Ахмата і проти Казимира. Не знати, чи правительство Казимира не рахувало ся з такою будучністю, покладаючи ся на традиційну прихильність Ґераїв чи може по тих кримських завірюхах легковажило собі значіннє Менґлї-ґерая, супроти користей, які обіцювало собі від союза з Ахматом. Але попекло ся воно на тим сильно.
Довго намовлюваний до походу на Москву, Ахмат нарештї з усїми силами своїми вибрав ся лїтом 1480 року. Казимир разом з тим мав з свого боку ударити на Москву. Щоб злучити ся з ним, Ахмат пройшов на литовську границю Московщини, на верховські городи. Супроти сеї грізної коалїції стояв союз Московщини й Кримської орди. З огляду на спільну кампанїю Казимира й свого традиційного ворога — Ахмата, Менґлї-ґерай нарештї рішив ся розірвати. свій союз з Литвою. Вплинули на се й иньші обставини: як раз тодї в руках Івана опинили ся вже всї претенденти кримські — Джанї-бек, Нур-девлєт, Хайдер: Іван позбирав їх на бажаннє свого союзника й забезпечав йому спокій з сього боку. Для такого ґречного і в своїй ґречности не перебірчивого союзника варто було потрудити ся і відкинути на бік сентіменти! Менґлї-ґерай згодив ся на проханнє Івана бути з ним „за одинъ на Ахмата царя и на вопчего нашого недруга короля”, і під час Ахматового похода зробив діверсію — ударив на Поділє, щоб здержати Казимира від походу.