Історія України-Руси. Том 7
Шрифт:
Примітки
1) Z kilkiem tysiecy wojska przebranego chodzil pod Perekop, i dobrze mu tam bylo szczascie posluzylo, dostal kilkunastu wiezni'ow Tatar, зі співчутєм згадує Жолкєвский, котрому Сагайдачний певно також післав татарських язиків з сього походу (Listy ч. III).
2) Listy ч. III.
3) Жерела VIII ч. 138.
4) Инакше, зовсїм фантастичне освітленнє сьому переворотови дала Історія Русів, представивши Бородавку креатурою польського правительства, противcтавленого Сагайдачному: „Поляки въ опроверженіе гетмана Сагайдачного, а болЂе чтобы всЂять вражду и междоусобіе въ войскахъ Малороссійскихъ”,
5) В протестації Борецького, писаній в лютім 1621 р, перед упадком Бородавки (скиненого в серпнї 1621 р.), читаємо (с. 142): W tym czasie slawny y zacno rycerski maz pan Piotr Konaszewicz Sahaydaczny, przedtym hetman, a na ten czas pulkownik, kt'oremu to y inszim pulkownikom od hetmana slawnego pana Iakuba Nerodycza Borodawki y od wszego woyska zaporozkiego bylo zlecono, upatrzywszy czas bezpieczny od Tatar y od rozboynikow, z Terechtemirowa s. oyca patriarchе... odprawadzil dо Soroki. Але царська грамота 21/IV. 1620 писана на імя „гетьмана Петра Конашевича” (як вище), хоч мусїли в Москві знати тодї про проголошеннє Бородавки. Мабуть гетьманство Бородавки не було признано скрізь і відразу.
6) Протестація Борецького с. 142-3, пор. Obrona verificaciey — Архивъ I. VII с. 380.
7) В традиції старшій і в новійшій історіоґрафії головна заслуга відновлення єрархії зпоміж козачини признавали ся Сагайдачному. Але проф. Жукович останнїми часами зробив пробу видвигнути на перше місце Бородавку — може під впливом новознайденої протестації м. Йова, писаної за часів Бородавки, де він фіґурує як зверхник козачини. По гадцї проф. Жуковича, висловленій, що правда, досить здержливо — Сагайдачний з своєю льояльною полїтикою не відважав ся на такий сміливий крок: „Для этого дЂла рЂзкій и дерзкій, дЂйствовавшій безъ оглядки, козацкій вождь годился больше, чЂмъ вождь осторожный и корректный”. Отже виходило б, що Бородавка був spiritus movens усього. Але нї в яких джерелах, від польських мемуаристів до нелицепріятного Густинського лїтописця включно, Бородавцї не надаєть ся нїякої активної ролї в сїй справі. В усїх моментах звязаних з відновленнєм єрархії — від стрічи патріарха до посольства до короля перед Хотинською війною виступає все тільки Сагайдачний. І думаю, що Бородавцї, провіднику буйної голоти, вибраному під прапором своєвільства, походів „хоч до пекла”, нема по що й накидати ролю якогось спеціального протектора церковної справи, коли мала вона свого опікуна, звісного і джерелами засвідченого, в особі Сагайдачного.
8) Докладнїйше про се все в т. VI гл. VI, с. 575 й ин.
9) Т. VI с. 581.
10) Ibid. с. 244 і 589-90.
11) В Synopsis читаємо: gdy sie oglosil metrop. x. Rutski y u Wilnie na metropolia naiezdzal, bardzo wiele protestatij przeciwko nieslusznemu naiazdowi iego m. tak w Koronie iako y w Litwie do xiag ziemskich i grodzkich w roznych woiewodstwach y powiatach pozanoszywano. — Архивъ Ю. З. Р. І. VII с. 569.
12) Архивъ Ю. З. Р. II. I с. 104.
13) Див. т. VI с. 585.
14) Протестація опозиціонистів, з українських послів підписана Лаврентиєм Древинським (депутатом волинським) і Михайлом Кропивницьким (депутатом браславським) — Ркп. Публ. бібл. Пол. № 33, с. 89. Пишуть вони тут: persuadowalismy, ze pokoy domowy wewnetrzny, kt'ory acz zawsze, ale osobliwie podczas postronnych niebezpeczestw potrzeba aby byl obwarowany, ale persuasie w tym nasze nie szly w posluch, a zatym wszystkie o contentowaniu ludzi religiey greckiey y inszych rozroznionych w wierze, a po wielkiey czesci a poczesci (sic) privatim odprawowane starania y tractaty, gdyz publice kola naszego tym trudnic sie nie zdalo — zadnego zgola skutku nie wzieli.
15)
16) Volum. legum III с. 158.
17) Протестація унїатських владик, сенаторів і послів (між ними біскуп краківський і камінецький, воєвода сєрадзький і дорпатський, канцлєр Сопіга й ин.), внесена в варшавськім ґродї, в Синодальнім архиві (не описані акти западнорус. митроп. № 120). Вони заявляють, що на сю конституцію не було їх згоди, у iego krol. mosc widzac niezgode na te constitutia y owszem contradictia nie tylko nass senatorow, ale y wiele panow poslow coronnych y wiel. xiestwa Litewskiego, wymazac ia roskazac raczil, y miala byc wimazana y opuscona, a potym w kilka dni wzielismy wiadomo's'c, ze w xiegi grodzkie warszawskie tas constitutia o religiey greckiey znowu miedzy innemi wpisana iest.
18) Пор. інструкцію київської шляхти (Архивъ Ю. З. Р. II. I с. 117).
19) Synopsis під р. 1619 — тут згадано про протестацію занесену православними депутатами до книг брянського ґроду.
20) Рус. ист. библ. IV с. 290.
21) jednego czasu iednego roku w Moskwie y patriarcha y kozacy byli, takze y w Kiiowie y w Terechtemirowie rok bez kilka niedziel mieszkal, a zadne praktyki y szpiegowanie nie pokazaly sie (c. 143). Се поставленнє в одну лїнїю Москви, Київа і Терехтемирова, думаю, виходить з того, що в Москві патріарх мусїв з козаками бачити ся.
22) Лїтопись Густынскаго монастыря с. 11-2.
23) Лист Жолкєвского, київського воєводи — Listy ч. III.
24) Листи, з дня 5 мая н. с., подані були в Verificati-ї niewinnosci — Архивъ Ю. З. Р. І. VII c. 289-90, теж Pisma S. 'Z'olkiewskiego c. 369-370, пор. Протестацію с. 140.
25) В згаданім листї Замойского Жолкєвский висловляє побоюваннє, щоб патріарх з Київа не поїхав до Терехтемирова, бо там з огляду на козаків його не можна б було арештувати.
26) Записка очевидця, з 1621 р., при кінцї лїтописної збірки, переписаної в Животові — Пол. собраніе лЂтописей т. II, вид. 2, передм. с. XIII.
27) Грамота його з дня 26/V в Памят. кіев. ком. II ч. 4.
28) Пам. кіев. ком. І ч. 4, II ч. 4, й ин.
29) Листи в Verificatia niewinno'sci Архивъ І. VII с. 292-3, Протестація 1. с.
30) ЛЂтопись Густин. мон. с. 13.
31) Архивъ Ю. З. Р. І. VII с. 296, пор. 287.
32) Лїтопись Густинського мон. с. 13.
33) С. 146.
34) Витяг у Жуковича III с. 71.
35) П. Могила I дод. 37.
36) Так толкую я сей епізод, що став звісним доперва недавно, з протестації м. Йова — с. 141. Жукович, іґноруючи окружну грамоту з 13/VIII і звістки Смотрицького про успенський зїзд, думав з початку, що справдї тільки аж цецорська катастрофа рішила справу посвящення владиків; патріарх вернув ся з дороги і тільки під вражіннєм катастрофи відважив ся він і православні на сей сміливий крок. (Христ. Чтеніе 1905, VI с. 773 — вип. III с. 43). Потім він сам завважив заяву Смотрицького (в другім виданню Verificati-ї, л. 28 об.), що посвященнє стало ся перед цецорською катастрофою, і на тій підставі поставив сумнїв над традиційними датами посвящень у Густинського лїтописця (Хр. Чтеніе 1905, XI с. 580 — вип. III с. 47-8). Cлова протестації, що Пачановский лишив митрополита в Білій Церкві, poslyszawszy о nieszczesnym obrocie woyny w Woloszech, не противлять ся моєму толкованню, бо нещасливий оборот війни зазначив ся на три тижнї перед останьою катастрофою, і дїйсно перші священня могли відбути ся по поворотї патріарха перед цецорською катастрофою.