Історія України-Руси. Том 9. Книга 1
Шрифт:
Примітки
1) В ориґ.: имение.
2) Кримські справи 1653 р. кн. 34 л. 175-8.
3) Тамже л. 179.
4) Тамже л. 190.
5) Тамже л. 179-180.
6) л. 181-2. Подібне в посольськім звідомленню Хомякова і Клочкова, ст. 88: коли приїхали до Криму гонці, хан розпитував у них московські новини, і коли почув, що Хмельницький хоче піддатись Москві, а московський цар збирає на Польщу велике військо, то післав до Хмельницького сказати йому, що коли він боїться польського наступу, то нехай перейде за Дніпро на Кримську сторону, а московському цареві нехай в підданство не піддається, бо инакше хан буде його воювати.
7) Наведу ще небезінтересні балачки
Вість прийшла до короля і панів-рад, що Хмельницький стоїть обозом під Білою Церквою, а Кримських Татар нема, всі пішли, а то тому: Прислав турецький султан до Хмельницького чауша про те, щоб він, коли вже обіцяв бути у султана в підданстві, то нехай на то зложить присягу; і об'явив йому статті, як султан держатиме Хмельницького з військом. На сам перед має він, як обіцяв-здобути і віддати султанові Камінець Подільський. А на себе наложити дань, дати на то письмо, і нинішнього року зібрати й прислати дань за перший рік. Дани тої положив султан на Хмельницького, за попередньою умовою на рік 10 тис. зол. червоних, тисячу волів і 10 тис. овець. А султан пришле йому в поміч на Поляків і на Литву кримського хана з усіма людьми і своє турецьке велике військо. А Хмельницький почувши такі річи від чауша, загородився і прислав до короля своїх послів, 12 чоловіка, не з покірним проханнєм, а так що коли король буде їx держати за Зборівським договором, то він з військом буде у нього в підданстві, а як ні, то він буде з королем воювати. Чаушові ж Хм. нічого не сказав, став "поманювати”, а чауш побачивши се, велів кримським людям від нього відступити. А король, довідавшись, що кримські люде від Хм. відступили, і про чауша,-питався його післанців, чому то вони про того чауша затаїли і йому не сказали. Тоді король десятьох з тих післанців віддав за варту, а двох відправив з тим, щоб Хм. прислав йому зараз того чауша. Отже коли Хм. чауша пришле, то король довідається, з чим того чауша було прислано. І вони (люблинські ченці чи православні взагалі) думають, що король з Хмельницьким, на яких там буде можна умовах, таки замириться. Але тепер, довідавшися, що Татари відступили від Хм., (Поляки) умисно поспішають з посполитим рушеннєм, щоб зараз, під сю хвилю наступити на Хм. Половина коронного й литовського війська має йти на Київ, а друга буде в резерві ("для посилку”) під Глинянами.-Польські справи кн. 84 л. 96-8.
ПОСОЛЬСТВО АНТОНА ЖДАНОВИЧА, ПУНКТИ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО “13 ЧЕРВНЯ 1653”, ПОВОРОТ ГЕТЬМАНА І ВІЙСЬКА, ПОВОРОТ ТИМОША, МАТВЕЕВ I ФОМИН У ГЕТЬМАНА В ЧИГРИНІ, РОЗМОВИ З ГЕТЬМАНОМ І ВИГОВСЬКИМ 11-16 н. с. ЛИПНЯ 1653, ПОСОЛЬСТВО ЛАДИЖЕНСКОГО.
Способом закінчення кампанії Хмельницький вибрав миролюбивий жест в бік Польщі-достроєний до тих переговорів про способи заспокоєння польсько-української усобиці, що мали завести московські “великі посли”: кн. Репнин-Оболенский, Болконский і думний дяк Алмаз Іванов.
Визначені ще 3 н. с. травня, вони тепер з великим двором і пишними церемоніями наближались до Львова, де їм визначено переговори. Цар заявляв свою готовість дарувати Польщі всі свої образи в титулах, коли польський уряд задоволить козаків і заґарантує православну віру згідно з постановами Зборівського трактату, що ставився умовою замирення з козацької сторони. Відповідно до того козацьке військо вислало також своїх послів: київського полковника Антона з товариством, щоб поставити козацькі жадання. Висилаючи їх козацький гетьман писав до гетьмана коронного:
Ясне велькожний м. п. гетьмане польний коронний, наш в. м. пане добродію! Виславши послів наших до найяснішого маєстату й. кор. мил. п. н. м. з нашими проханнями, шлемо наше писаннє і в. вельможности, п. н. м., аби з звиклої своєї панської доброти зволив єси вставитися перед найяснішим маєстатом й. к. м., аби він пробачив те все, що з допусту божого сталося в його панстві, і до своєї милостивої ласки нас прийняв. Аби кров християнська з обох сторін уже більше не розливалася, хочемо ми цілком упокоритися маєстатові й. кор. мил., всій Річипосполитій і вельможности вашій, яко реґіментарові військовому. В сім ще раз просимо милостивої інтерцесії, аби ми могли зістатися при ласці й. кр. мил., не розходячися по ріжних державах, і наші спільні сили обертали на сторонніх неприятелів. Також і скорої відправи послів наших просимо, а самих себе милостивій ласці в. милости як найпильніше віддаємо-вельможности вашої покірні і найнижші слуги, Б. Хмельницький з військом й. кор. м. Запорозьким. Дано в таборі під Межибожем 13 червня 1653 р. 1).
Петицію чи пункти, що мали сі посли подати королеві, сим разом маємо в повнім тексті:
По пактах Білоцерківських хотіли ми ніяким чином не порушати уставленого спокою, і тому тих, які хоч найменшу оказію давали до його нарушення, ми суворо скарали на горло, як от Гладкого, Мозиру й инших. Але пп. Войнилович, Маховский й
По торішнім розруху, коли прибув п. Зацвіліховский, сподівались ми милостивої деклярації від його кор. мил. та комісії. Але замісць неї і. м. п. Чарнєцкий і Маховский напавши понищили міст немало, і людей невинних повбивали. Ми тому запобігаючи, а також бачивши упадок господаря, рушили на волоську границю. А побачивши, що там уже заспокоїлось, ми ретірувались і чекаємо на милостиву деклярацію від й. кор. м. і Річипосполитої.
Унижено просимо, аби на будуче й. кор. м. зволив заховати з мил. ласки своєї все згідно з Зборівськими пактами з військом Запорозьким, нічого не чинячи против віри й вільностей. Коли ж би й. кор. мил. число Запорізького війська, поставлене в Зборівськім трактаті здавалось занадто великим, тоді просимо, аби й. к. м. зволив вислати п.п. комісарів до Паволочи або до Білої Церкви, з малою асістенцією, не зближаючися з військом, і ми з ними про все докладно порозуміємось. Але унижено просимо й. кор. мил., щоб церкви наші й манастирі були полишені згідно з їх правами при маєтностях і фундаціях своїх, і унія щоб скасована була так у Короні як і в в. кн. Литовськім. Ми ж будемо чекати під Білою Церквою якої будь відомости від й. кор. мил., і просимо щоб й. кор. мил. зволив не затримуючи відправити посла нашого з мил. своєї панської ласки.
Коли ж би не було ласки й. кор. мил. і всеї Річипосполитої, тоді хочби й. кор. м. велів і військові на нас наступати, ми боронитись не будемо, і крови проливати більше не хочемо, але будемо иншими способами себе ратувати.
Коли ж сим простим ваших писаннєм ми в чім небудь образили маєстат й. кор. мил., просимо покірно, аби й. кор. мил. то нам яко простим людям вибачив і панською своєю клєменцією покрив.
Богдан Хмельницький гетьман й. кор. м. війська Запорозького 2).
Дата 13 червня, хочби й старого стилю, для сього виступу здається мині занадто ранньою, гетьман 13 (23) був мабуть іще від Бедриховим Городком. Але що до змісту- цілком в тон сих пунктів і супровідного листу до Потоцкого звучить те що оповідає про поворот Хмельницького оден з офіціялістів кн. Заславського, що коло 16 липня н. с. посилав до Межибожа по відомости про сей поворот. Тамошні люде згідно оповідали, що Хмельницький, повертаючи, так говорив до межибожських міщан, “стоючи на мості перед замком на зводі”: “Не буду я боронитись, коли польське військо буде наступати і під Білу Церкву. Коли сам король й. м. прийде-я уступлюсь перед королем (прогалина-мова щось про Дніпро). Коли не схоче мене до ласки своєї прийняти, а буде наступати-я і звідти вступлюся-і буду шукати собі з військом Запорізьким иншого пана”. Бувши в Межибожі, заборонив яку небудь шкоду чинити шляхті, що була в замку, не позволив здобувати замок,-иншим боронив і сам ніякої кривди не чинив і до замку не заходив-хоч його туди пускали: “виходили против нього міщани з замку й кланялися” 3).
Ся суголосність і згідність дати листу з ceю промовою Хмельницького (і там і тут Межибож)-стверджує в мині переконаннє, що свій лист до Потоцкого Хмельницький писав, і полковника Антона виправляв не 13 (23) червня, а який тиждень пізніше, справді “ретируючися” з-під Збруча під Білу Церкву-так як стояло се в петиції.
Жест був вповні відповідний до обставин, виглядав свобідно і невимушено-бо польській стороні лишились невідомі ті прикрі події в козацькім таборі, що стали й нам відомі тільки тепер з секретних розмов з московськими послами. Гетьман міг-би його зробити ще свобідніше, коли б йому були своєчасно відомі листи вислані до нього від самого Потоцкого, що діставши по Кисілю київське воєводство, вважав потрібним звернутися до козацького гетьмана і до київських єрархів з запитаннєм, чи може він вступити в виконаннє своїх воєводських обовязків. Про се єсть згадка в однім листі з глинянського обозу, з 23 серпня-про іронічну відповідь козацького гетьмана, що видержував взятий ним миролюбний тон не вважаючи на воєвничий шум, роблений королем: “Оден чернець, що їздив від й. м. п. гетьмана, з повідомленнєм про наданнє воєводства, повернув тепер до Львова і привіз від Хмельницького дозвіл, що вільно йому йти до самого Дніпра, з військом, але без розлиття крови- котре собі його кор. мил. бажає шаблею отримати” 4). Потоцкий, очевидно повідомив Хмельницького про свій новий уряд і запитав, чи пустить його до воєводства, і дістав таку іронічну відповідь, в дусі вищенаведених миролюбних деклярацій, що вільно йому ходити хоч і до Київа, тільки без війська.