Історія України-Руси. Том 9. Книга 1
Шрифт:
Має при собі синовця волоського господаря, як заставу, з трьома визначнішими Волохами, і при них 30 Волохів: господар прислав їх тому що відложив весілля своєї доньки до зелених свят 24): аби був певний приязни і не приїздив і не наступив до нього з військом за ту проволоку.
Але і Хмельницький не міг післати сина на Волощину, бо наші заступили б йому дорогу, хоч він і визначив 6 тис. чоловіка в конвой, взявши з кождої сотні по 40, з тим щоб дві третини з них стояли на границі, а решта провела молодого до Яс, — все се пропало. А (про заставця) на підпитку кажуть, що то не синовець господаря, тільки так себе називає.
Татар під Чорним Лісом, 6 миль від Чигрина, має бути коло 30 тис. Вони волочаться наоколо по селах аж до Дніпра, щоб добути провіянту. З Кримських Татар нема нікого, тільки
Вислав послів до Очакова 25). А до Москви трьох козаків і Грека — хоче довідатися, чи не задумує Москва сполучитися з його ворогами проти козаків.
Антін, полковник київський, їздив до Турків, але що зробив, не знають; тільки що обдарував його цісар турецький: дав йому сім пар шат золотоголовових і коня з турецьким сідлом.
На кн. Януша Радивила Хмельницький не ласкав дуже: ображається, що не прислав до нього, і дуже відгрожується, так що синовець господаря, не можучи стерпіти, встав від столу.
Від Литви вони найбільше бояться небезпеки, і коло Київа через те великий страх.
Комісарів чекають під Білу Церкву; козаки стріли післанця київського, котрого Хмельницький не допустив до комісії 26).
На й. м. пана краківського дуже злої волі: нема жадного обіду щоб його зле не спомянув. П. воєводу чернигівського (Каліновского) має за свого приятеля.
Виговський в канцелярії своїй має 12 писарів з шляхти польської. З них один — призвище Пясецкий (оповідав), що Хмель знає все що в Варшаві діється: мав таких, що йому найменшу річ описують.
Тиміш, син Хмельницького, великий дивак 27), великий тиран, не статочний. Щоб його поскромнити, батько його тими часами велів до гармати привязати, суворо, аж йому присягнув, що буде добрий, статочний — тоді його велів одкувати. Часто Хмельницький на нього до шаблі поривався, так що той йому тікає з очей.
Ясько, котрому тут дано індіґенат 27), під той час, як сі козаки приїхали, вивіз свою жінку й дітей з Черкасів. Гонили за ним козаки, але не могли догонити, бо трьох коней запрягши в санки, утік до Білої Церкви — 18 миль одним днем. Пан Нарецкий, слуга кн. Вишневецького, вибирав на Україні чинш; козаки зловили його, невипускають, вартують що ночи.
Стацію Хмельницький вибрав по всій Україні аж до лінії: кожен дав півосьмачку збіжа, козак чи хлоп, за універсалами Хмельницького, що має великий розхід і силу послів у себе.
Суконь коштовних, соболіх тридцять скринь погноїв Хмельницький: не пересушували їх до того часу.
Коло Дніпра і по всій Україні хлопи вже нічого не роблять, тільки пють та виють, кожного дня сваволя, lelum-polelum.
Живности за Київом сила, і все дешеве. Але тут — до самого Корця — дорого. Самі хлопи, аж дивно, нарікають на козаків: кажуть, що десять раз воліли б мати Ляхів ніж козаків, бо віддавши панові чинш, були б від усього вільні, а тепер хто прийде. той бере, нема справедливости.
Вийшли універсали Хмеля, аби кождий козак мав пять фунтів пороху і пять кіп куль. Але вони волять пропити і в карти програти, бо дуже розпилися. Трівога між козаками зимою велика, бо тепер голо, міста не оборонні.
З настроїв козацьких мас дещо донесли нам ще московські вістуни. Після волоського походу, мабуть під вражіннями звісток про татарські замисли, богато говорилося про похід на Московські землі, як чергову військову акцію. При тім деякі потішали московських вістунів, що з особливою трівогою — річ зрозуміла — прислухалися до сих балачок, - мовляв Українці памятають московську прихильність в трудних часах і не підіймуть руку на Московське царство. “Але инші, напившися пяні по корчмах говорять: не зарікаються
А от що чув про сю раду шведський післанець Йоган Майер, що провожав кримського посла Мустафу-беґа, переїздячи 8 н. с. березня через Красностав — тільки датує її “троьома тижнями перед постом”:
Оповідав мині тут оден гідний віри чоловік, як се у них знову почалося з козаками. Коли Хмельницький наробив уже Полякам багато ріжної шкоди против договору, так що Поляки були змушені взятися за зброю, мав він воєнну нараду з найвищою старшиною, як Нечай, Гладкий й ин. Сей Гладкий мав Хмельницькому сказати в лицеї: “Ей, Хмельницький! польський король наш король і пан і лишиться паном і королем, а ти королем ніколи не будеш, тільки як тепер єси, так і зістанешся нашим братом і товаришом!” Хмельницький там так розсердився, що зараз велів того Гладкого вивести і стяти. Тоді инші козаки бувши руською шляхтою дуже тим обурились і так до Хмельницького говорили: “Що? Коли ти нашу браттю шляхту так негідно стинаєш, так ми тебе самого польському королеві в руки віддамо!” Хмельницькому богато клопоту коштувало, поки він сей бунт заспокоїв. А серед сього стриманого роздраження викликаного смертю Гладкого, зібралось на власну руку 300 козаків, напали на польську шляхту в її маєтках і вирубали, і тим почалась війна 31).
Кисіль в листі до короля, писанім в день відкриття сойму, 5 н. с. грудня подає до його відомости одержані від чигринського конфідента: той остеріг його, що Хмельницький рішив, не чекаючи соймових рішень рушити військо “на лінію” для її оборони — “а хто зна чи й не для наступу”. Кисіль з сього приводу, виїзжаючи з Київа, вислав до Хмельницького листа, прохаючи й благаючи не починати ніяких ворожих кроків до соймових рішень, і не обстоювати занадто тяжких вимог що до вимежування козацької території. 12 грудня одержав він заспокоюючу відповідь — що Хмельницький від свого жадання в справі “виділу” (exdivisionis) відступив, і нічого ворожого не буде починати до відповіди на свою супліку 32). Але ті відомости, що він мусів одержати з Варшави “на руських святах”, не лишали місця яким небудь ілюзіям: війна була рішена, і після сього була порішена війна і у козаків — на новорічній раді, що відбулася, як звичайно, в Чигрині. Путивльці що возили до Хмельницького листа від свого воєводи і привезли від нього відповідь, росповідали такі “вісти”. “Писали при них до Чигирина гетьманові: з Умани полковник Богун, з Браслава полковник Нечай, а з Ніжина полковник Шумейко, що польські й литовські люде наступають на козацькі городи і козаків тіснять. І у гетьмана була в Чигрині рада з полковниками й козаками і на раді постановили: йти на Поляків і на литовського гетьмана Радивша, і до кримського царя гетьман післав по Татар” 33).
Примітки
1) Ркп. Осол. 225 л. 346 об.
2) Z dziej'ow Ukrainy c. 543.
3) Ад. Кисіля.
4) Мик. Кисіля.
5) Себто що Потоцкий збирає військо до обозу.
6) Так евмефістично описано Молдавський похід, що вийшов з мобілізації зробленої на проханнє хана.
7) З Волощини.
8) Ясніше сказати — військо козацьке не може розривати свого союзу з Кримом (а може і з Москвою?) не маючи певности що до безпечности своєї з польської сторони.