Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

В листі до Хмельницького, що повіз від хана Піріс-аґа (а Шумовский післав його копію королеві), хан повідомляв, що в справі звільнення невільників з обох сторін він договорився з послами, згідно з тим як було постановлено “на контрактах” (під Озірною)-“і тепер неприятелі ваші й наші будуть з того смутитись, а приятелі ваші будуть веселитись-ми який афект до вас маємо, явно то богові!” Якусь частину невільників він і посилав з Піріс-аґою. Посилав з ним також листи королівські принесені Шумовским і просив висловитися з того приводу. “Просить у нас помочи, також у вас-але ми не дали відповіди, поки не довідаємося про ваші замисли; ви тепер їх через послів своїх переказали: Коли король від нас помочи схоче, нехай до нас і вдасться!” Зрештою поручав у всім переговорити з Піріс-аґою.

Візир у своїм листі радив козакам підтримати Яна-Казимира і приготовити для того на весну військо. Відкликався до тої благодати, що король їм обіцяв у своїм листі до хана, що він пересилав Хмельницькому, і радив

триматися старих приятелів. “Як що думаєте, що можете так жити без пана-то майте на увазі, що се не можливо, аби вам так щастє завсіди служило. Добра річ мати приятелів, ніж неприятелів, і котрі вами давніше рядили, нехай і тепер рядять. Бог свідком, що не для себе, тільки задля вас самих то все робимо-щоб то вам було на добре. Про вас байдуже-ми свої голови охоронимо: знаєте самі що у нас жодних богацтв нема; нині в Криму сидимо, але коли сила наступить, то й деинде знайдемо собі мешканнє нашими шаблями. Тому зробіть то для вас ¹⁴) і для короля пана вашого: вирятуйте його разом з нами від неприятелів: коли се зробите, зробите богові службу, і буде ваша слава по всіх землях, що не кидаєте свого пана в біді” ¹⁵).

Примітки

¹) “нынЂшняго лЂта”-але мова очевидно про наш 1655-ий.

²) Кримські справи 1655 р. кн. 37 л. 237-240.

³) Осол. 227 л. 11, при реляції Шумовского, перед листом Хмельницького до хана з 31 січня, що очевидно датований новим стилем. Коли припустити, що лист до калґи був датований старим стилем, то був би писаний другого дня по листі до хана, але в такім разі було б дивно, що в листі до хана про бранців згадано тільки принагідно. Тому правдоподібнішим здається мені, що лист до і калґи належить до посольства Махаринського, що спеціяльно займалося бранцями.

⁴) de data.

⁵) Себто самі тільки адреси.

⁶) В копії тут прогалина.

⁷) Тамже л. 11 об.

⁸) Карла, очевидно.

⁹) Козаки, очевидно.

¹⁰) Як вони хочуть.

¹¹) Яку мав привезти Піріс-аґа, очевидно.

¹²) Tanszy: властиво дешевий-менше вимагатиме.

¹³) Bedziem wiernymi, tylko niech krolikowie nie rzadza.

¹⁴) Написано невиразно.

¹⁵) ркп. Осол. 227 л. 10.

ЗНОСИНИ З ШВЕЦІЄЮ-ПРОВОЛОКИ З ПОСОЛЬСТВОМ, ЛИСТИ ШВЕДСЬКОМУ КОРОЛЕВІ І РАДЗЄЙОВСКОМУ 11 СІЧНЯ, МІСІЯ ДАНИЛА ДО ЧИГРИНА, ЛИСТИ ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ В ЛЮТІМ, ДАНИЛО Й ҐРОНДСКИЙ В ЧИГРИНІ, В БЕРЕЗНІ.

Від шведського короля отримано листи підчас новорічного з'їзду, 12 н. с. січня, але вони мабуть давали не богато: се були тільки вістуни посольства, задуманого ще в листопаді, коли Данило виложив королеві проєкти гетьмана,-але без кінця довго відкладаного. Трудно судити, не маючи головного-інструкцій послам і протоколів устних переговорів-але можна думати, що тут грала певну, а може й головну ролю нездійснимість-в очах короля і його дорадників (між иншими мабуть і Радзєйовского)-козацького постуляту: признати козакам Західню Україну. Данило сидів без діла в Варшаві, чекаючи заповідженого шведського посольства, що мало з ним їхати, і даремно докучав усім пригадками про свою відправу.

З 6 і 8 грудня (н. с.) маємо листи Радзєйовского, що мав їхати з тим же посольством: він писав гетьману і Виговському з Торуня, що пруські справи затримали висилку посольства, і він жалує, що його побаченнє з ними відкладається,-тим часом виїздить сам Данило з листами, “щоб не нудився”. При тім Радзєйовский згадує чутки про битву з Татарами-де козаків побито; він не хоче сьому вірити,-значить про козацько-татарське замиреннє ще не було вістей в кватирі Карла.

14 грудня (ст. ст.?) Карло дав наказ свому канцлєрові, щоб Данила спішно виправити до гетьмана і наділити його коштами, бо се посольство має велику вагу. 26 грудня (н. с.?) Данило нагадує королеві, що він все таки дурно сидить далі без відправи, хоч уже дав знати Хмельницькому про свою місію; питає короля, чи відбудеться се посольство, чи змінив свій замір. Три дні пізніше пише, що вже дістав від канцлєра наказ на виїзд і вибирається до гетьмана через Московщину: сю предовгу дорогу сподівається зробити в 12 днях і своєчасно виконати дорученнє, чекає тільки щоб повернулися “його козаки” (mіеі коzакі)-очевидно вислані з ним від Хмельницького. Він післав їх по вісти до Люблина і Львова, бажаючи прислужитися ними королеві ¹).

З 17 грудня (с. с.) маємо лист Данила до Золотаренка з Варшави-він засвідчує велику прихильність Карла до війська Запорізького: “Пив король шведський здоровлє пана гетьмана, і ваше здоровлє і всього

війська Запорізького, бажаючи вам всього доброго,-годиться, щоб ми йому за ту прихильність відслужили”. Хвалить при тім його післанця Петровича за добре виконаннє доручення: “король його добре прийняв і добре відправив” ²).

Непевність дат і рахованнє за новим і старим калєндарем, котрого здебільшого неможна докладно розріжнити, не дає змоги добре зорієнтуватися в уривках сього листування, що ми тепер маємо. Можна думати, що справді-як здогадувався Кубаля ³)-вісти про замиреннє козаків не тільки з ханом, але і з Яном-Казимиром, поширювані в тім часі Казимировими прихильниками, сполошили Карла, і змусили його до скорішої виправи Данила. Але ми не маємо його листів післати тоді до Чигрина-може нам дати деяке поняттє тільки відповідь Виговського:

“З листу в. кор. м., переданого мині 3 січня я вирозумів з великою радістю незвичайну ласку в. к. м. до мене, за котру я щоденно буду старатися служити в. к. м. на добро в. к. м., котрого вірно бажаю. Тепер повідомляю в. к. м. про вічне брацтво що зложив найясніший хан кримський з найясн. нашим гетьманом війська Запорізького: воно заприсяжене з обох сторін і буде навіки тверде і певне. Про заповіджене посольство всеч. ігумена Данила до найясн. гетьмана і всього війська Зап. він вислухав з великою приємністю, ми чекаємо його щасливого приходу і рішили через нього про все ширше повідомити в. кор. м.”, і т. д. Чигрин, 11 січня ⁴).

Судячи з сеї відповіди, можна міркувати що в листах Карла-післаних на повідомленнє про посольство Данила, не було нічого більше крім звичайних компліментів-се була властиво тільки вірча грамота для нього.

З листів писаних того самого дня до Радзєйовского, від гетьмана і Виговського, довідуємося, що сі листи королівські разом з листами Радзєйовского віз той самий пан Зайонц, що приїздив перед тим з листами Радзєйовского до козацького табору під Львовом 3 н. с. листопада. Захорівши в дорозі Зайонц зістався в Гощі, а листи післав з своїм швагром Юриєм Себастіяновичом, і тому вдалося добитися до Чигрина-згадує про нього митрополит ⁵). В своїм листі гетьман відповідає на вісти Радзєйовского про шведські успіхи, на його перепросини, що йому досі не вдалося доїхати до гетьмана, і на побажання з'їхатися для переговорів десь на Волини. Він не дивується тим перешкодам, що стали на заваді приїздові Радзєйовского, бо сам якраз перебув трудну кампанію і тепер вернув з військом на спочинок на Україну. З огляду на се було б трудно висилати військо наново на Волинь, для того щоб там з'їхатися з Радзєйовским, тим більше що все страшно випустошили козацькі й чужі війська. Коли ж би Радзєйовский зібрався на побаченнє з гетьманом, треба йому їхати на Україну, але гетьман просить його завчасу докладно зазначити місце і час, і де він хотів би з'їхатися, щоб можливо забезпечити йому дорогу. Те саме повторив Виговський, дещо розвиваючи: гетьман зістанеться в Чигрині всю зиму, бо що дня повно ріжних посольств: хан від часу останнього договору “мало не щодня трактує в ріжних справах через своїх послів, і з инших сторін ріжні посли”. А наскільки тепер трудно куди небудь рушитися за Україну, дізнав сам Себастіянович у своїй подорожі ⁶).

Судячи з того, що ориґінали всіх сих листів опинилися в польських руках, можна думати, що до рук Карла і Радзєйовского вони не дійшли, і не посунули справ шведсько-українського порозуміння. Сам Данило мандрував дуже довго-доїхав до Чигрина тільки в березні. Таким чином кілька місяців не було фактичного звязку і порозуміння між обома сторонами; і се мусіло бентежити і козаків і самого Карла: він мусів трівожитися ширеними в Польщі й за кордоном вістями про тісне порозуміння Яна-Казимира з Хмельницьким, козацький штаб мусів нервуватися тим що у них з Карлом нема ніякого порозуміння і пляну ні супроти Яна-Казимира з його партією, ні супроти Ракоція з його плянами на Галичину. Не дістаючи ніяких вістей про місію Данила ні відповідей від гетьмана, Карло слав листи за листами, але без належного звязку вони здебільшого гинули на дорозі. Так польські делєґати подали потім у Вильні московській делєґації лист Карла до Хмельницького, писаний 11 (21) лютого, скоро після побіди Шведів над Поляками під Ґоломбом (недалеко Висли в Люблинскім воєв.), що сталося 18 н. с. лютого. Повідомляючи про сю побіду, Карло висловляє тверду надію, що не вважаючи на перерву в дипльоматичних зносинах гетьман і військо Запорізьке не піддаються на намови Яна-Казимира і його прихильників, щоб козаки помогли їм против Шведів-“так як запевняли нас в твоїй щирій вірности й доброжичливости твої посланники (очевидно ще осінні!)-аби ми не мали сумнівів в тім, що завсіди будеш з нами в щирім порозумінню, не піддаючися на ніякі фальшиві обіцянки Казимира, тому що Поляки ніколи не стоять у своїм слові”. Против союза козаків з Татарами й иншими сусідами в спільнім інтересі козаків і Шведів, король не має нічого-остерігає тільки щодо Поляків та їx зрадливости, і просить солідарно триматися, поки можна буде у всім докладно порозумітися через посольство: просить забезпечити козацькими силами дорогу тим послам, що він хоче післати, скоро тільки наблизиться ⁷).