Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
“Взагалі всю увагу звернути треба на те, аби показати йому (Хмельницькому), що з ніким він не може договоритися краще й ґрунтовніше, як з королем і Річ., бо по замиренню з ними лекше піде з всіми иншими.
“Насамперед-Шведи вже серйозно заходяться коло замирення. Коли б прийшло на замиреннє з ними на справедливих і почесних умовах, а з козаками теж стала згода,-тоді Москва, що має тепер (тільки) перемирє до сойму, побачивши, що ми і з Шведами погодились, і з козаками,-мусіла б сама шукати згоди з нами. Тоді й ми замиримося з ними не инакше як на справедливих умовах, і замиривши Річпосп. з усіх сторін в нічім не порушимо вільної елєкції 6).
“А коли Хмельницькому так дуже лежить на серці приязнь з Ракоцієм, чи не краще мати її в спокою і лишити все инше на волю божу? Бо коли його
“Взагалі все вести до того, щоб він (Хмельницький) запевнився в ласці короля і Річипосполитої і з нами замиривсь, а помочи против нас нікому не давав-бо князь семигородський не має ніяких причин до війни, як видко з наведеного вище”.
Важно, аби се замиреннє з козаками наступило до сойму, що мав трактувати питаннє про вибір царя на польського короля. Сойм міг би тоді з легким серцем відкинути московські жадання, що зводяться до альтернативи: або відступленнє України, або вибір царя на польський престіл. А перше значить поневоленнє козаків, друге- поневоленнє всіх мешканців Річипосполитої. Козаки повинні помогти Полякам відкинути й одно й друге.
Коли Хмельницький почуває себе звязаним даною цареві присягою, нехай принаймні зістанеться нейтральним: нехай не помагає Полякам на Москву, ні Москві на Поляків. Союз свій з Ракоцієм нехай трактує як союз дефензивний-бо Ракоцій не має причини до зачіпної війни. З Шведами також може бути згода, але передумова для того всього-замиреннє з козаками 7).
Все се виглядає, розуміється, дуже наївно. Арґументувати Хмельницькому, що він повинен помогти Річипосполитій поратися з своїми неприятелями,-коли вся політика козацька зміряла власне до того, щоб можливо заплутати Польщу в заграничні війни. Настоювати на тім, щоб військо Запорізьке як найскорше хапалося умов запропонованих соймовою коміссією 1655 р.-коли протягом півроку, що минуло з того часу, військо ні разу не заявило, що сі умови його вдоволяють. Домагатися щоб замиреннє сталось іще перед найближчим соймом-аби поставити московську дипльоматію в можливо некорисне становище, тим часом як тільки соймова конституція могла дати якусь певність новому договорові козаків з Польщею-як би вони вже таки на неї злакомилися!
За всім тим не можу погодитися з пок. Кубалею, ніби то посольство Бєньовского мало тільки маніфестаційне значіннє: “показати цареві, Порті й ханові, що Польща бажає згоди з козаками”, а реальних виглядів на успіх в тім часі не мало ніяких 8).
Справу трактовано серйозно, бо обставини дійсно більш ніж коли небудь змушували Польщу бажати замирення з козаками за всяку ціну. Завданнєм Бєньовского було перед усім, як показує інструкція-пошукати доріг до настроїв старшини: викликати в ній бажаннє порозуміння, відновити колишні звязки і нахили в польський бік. Як волинський шляхтич і земський писар він дійсно дуже добре знався на козацькій старшині, на її шляхетських елєментах спеціяльно, і знайшов до них дорогу. Визнався в дуже сприятливій ситуації, котру витворили московські претензії, боротьба партій за спадщину великого гетьмана, страх перед небезпекою будущого. Як побачимо далі (і се признає Кубаля), сам Бєньовский дуже оптимістично оцінював результати свого посольства, і так само двір, і дійсно-моральні успіхи його були значні, хоч ми, на жаль, і не маємо якогось фактичного звідомлення з його переговорів і розмов, без сумніву дуже цікавих.
Одночасно польський двір заходився зробити натиск на козаччину в сім напрямі через її союзників і протекторів-кримського хана і отоманський диван. До Криму приблизно одночасно з Бєньовским вислано звісного нам аґента Ромашкевича. Йому доручалось повідомити хана про успіхи Поляків в війні з Шведами і про результати виленської комісії: уложено перемирє, але до згоди не можна було прийти через всякі вимоги Москви, бо цар жадав або відступлення частини Литви і цілої України- або польської корони для себе. Такі високі претензії піддає йому союз з козаками. Доконче потрібно відвести козаків від сього союзу, щоб збити Москві її пиху або приборкати її зброєю, і нема на те иншого способу, тільки щоб хан,
“Але Москва так удає, що ніхто не може замирити козаків з нами, тільки вона, бо вони сприсяглися оден одного не відступати. А се противне повазі хана й. м., бо козаки завдячують всі свої успіхи покійному ханові.
“І то треба сказати, що шляхта в. кн. Литовського, і та що має маєтности на Україні, з огляду що козаки з Москвою тримають ті маєтности, може повірити запевненням Москви, що (тільки) вона може повернути їй маєтности на Україні. Тому стане на соймі натискати, щоб ми доконче помирилися з Москвою” (себто вибрали царя королем польським).
“Тому хан мусить або відвести козаків від Москви, або принаймні добитись від них нейтральности, а тоді Поляки-особливо якби ще замирилися з Шведами, дали б собі раду з Москвою”.
На думку короля для сього могли б бути такі способи:
Оден-се щоб хан і Отоманська Порта вислали послів до Хмельницького і загрозили йому, як що він далі схоче триматися з Москвою против Поляків.
Другий-рекомендований королеві самим ханом-щоб Поляки замирилися з Шведами, а хан добивсь у султана наказу обом господарям, щоб вони разом з частиною Орди пішли на Москву, коли Поляки підуть туди походом. Друга б частина Орди тим часом сама чи з господарями “стала над козаками”, щоб вони не сміли вийти з дому- ні Поляків воювати ні Москві помагати.
На Ракоція також добитись від султана наказу, щоб він не помагав ні Шведам, ні козакам, ні Москві против Поляків. А хан щоб на всяк випадок ладився на весну в похід.
Тим способом Польща і Крим могли б зломити своїх ворогів.
До сього було потім наздогін додано ще інструкції. Ракоцій таки вибирається походом на Польщу, в союзі з козаками і господарями. Тому треба, щоб пограничні баші наступили на їx краї, а хан щоб став зараз з Ордою над козаками, і коли б вони хотіли рушити на Польщу, щоб Татари воювали Україну. Иншу частину Орди нехай хан виправить на Семигород і на оба господарства 9).
Такі самі побажання виправлено безпосереднє до султана, з звісним нам стражником коронним Мар. Яскульским 10). Він мав насамперед рішучо заперечити те що говорили в Царгороді попередньому послові Бєньовскому: що Поляки своїми насильствами привели козаків до того, що вони піддалися (“присягу вчинили”) Отоманській Порті. Дійсною причиною їx повстань було те що король в інтересах Порти забороняв козакам ходити на море. Хоча хан старався замирити козаків з Польщею, і Поляки щиро того бажали, козаки ухилялись від сього замирення і піддалися Москві. А тепер коли й Москва йде на замиреннє з Польщею, Хмельницький укладає нову ліґу з обома господарями, з князем семигородським і з королем шведським. Король просить отоманський уряд вглянути в сю ситуацію і своїми впливами і силами розбити сю ліґу-небезпечну не тільки для Польщі, але й для Порти. Бо коли притиснена стількома ворогами Польща буде примушена сповнити домаганнє царя і вибере його своїм королем, чи се користно буде для Порти мати такого сильного сусіда грецької віри, маючи під своїм пануваннєм стільки Греків (взагалі православних), котрі б тоді потягли під панованнє московського царя? Порта не тільки з огляду на свій договір з Польщею, що нарушується тепер виступом її васалів, але і з огляду на власний інтерес мусить розірвати згадану ліґу. Вона повинна написати до Хмельницького і порадити йому замиритися з Польщею, тому що Порті напевно відомо, як щиро бажає король польський і Річпосполита жити в згоді з козаками. Вона повинна стримати князя семигородського і господарів від війни з Польщею. Найкраще се може зробити через хана і башів сілістрійського і будинського (буда-пештського)-нехай їм се доручить. Найкраще буде як хан з башами спільно одною частиною Орди звяжуть козаків, а другою нападуть на князя семигородського (і господарів), якби він пішов на Польщу.