Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Посли знов поривались післати до гетьмана принаймні когось із своїх людей, але Богаченко на се без дозволу гетьмана не годився. Обіцяв від себе післати їх листи гетьманові-як їм далі бути, але “запився” і загаяв кілька день. І так посли застрягли в Умані на цілі 3 тижні, аж до повороту гетьмана з війни. Почували себе непевно, бо Умань город “український” (пограничний), а військових людей у нім мало: одні побиті в Сучаві, инші в війську, а до Умани приїздять Татари і Вірмени з Криму, з Очакова і з ріжних кримських городів, наймають в місті двори й крамниці для свого краму, а поблизу, милі за три-чотири й Татари кочують та приїздять до міста (с. 84-5).

Маючи аж надто вільного часу посли збирали які могли відомости. Так от записали

вони і вислали до Москви наведену вище історію, як гетьман нагнівався на Лупула за його зрадливу поведінку і видав кримському ханові. Про воєнну ситуацію зібрали такі відомости від місцевої старшини: З королем війська тисяч до 60, бо не всі пішли в посполите рушеннє; а що були у короля помічні полки Волохів і Мутьян і Венгрів і стояли неподалік від Дністра, то у них Татари забрали коней і богато людей побили, і вони пішли до своїх країв. А з инших країв у короля війська нема, тільки Шведи, та й ті дуже мруть від голоду і тікають.

З кримським ханом велика орда, тисяч до 200, а з гетьманом було запорізького війська тисяч до 60 (!), тільки богато розійшлось, і гетьман тепер, щоб козаки не тікали, велів Татарам стати наоколо козацького війська: котрі козаки втечуть із війська, тих Татари граблять і побивають. Запасу в гетьманськім обозі мало, козаки їдять мясо яке лучиться, і навіть коней (с. 87).

По містах гетьман оповіщає безнастанно, щоб дуже стеріглися Татар, із худобою та збіжем перевозилися до міст, бо як Татари рушаться з війська, то будуть по містах і селах забирати людей в полон богато, і стада погонять (с. 85).

19 н. c. грудня приїхали з війська від полковника уманського Глуха козаки з листом, щоб люде перевозилися до міст, бо Татари скоро рушаться з війська, і наказний полковник Матвій Нечай велів стріляти з вістових гармат, і післав по повіті, щоб люде перевозилися швидко. А ще в листі тім було писано, що кримський хан і гетьман і полковники збираються з королем миритись-а на яких умовах замиряться, про те полковник пришле вість. Козаки ж, що той лист привезли-а виїхали з обозу 11 н. с. грудня, додали, що король просить замирення у хана і гетьмана, і готов помиритися на тім як замирено було під Збаражем, і вже хан післав на переговори до королівського обозу султана-царевича і Сефер-казі аґу, а гетьман Виговського та полковників Джалалия і Богуна, і сам хан з Ордою-100 тисяч Татар, підійшов до королівського обозу, щоб помирити короля з гетьманом (с. 86).

Примітки

¹) Акты X с. 24-5.

²) Се мабуть не вірно записано, гетьман до Дністра здається не доходив.

³) “А послала де гетманова жена къ гетману племянника его, чигиринского козака Ондрюшку провЂдать, гдЂ нынЂ гетман” (с. 47). Чий племінник сей Ондрій (нижче подано його прізвище: Проскуренко) — гетьмана чи Томиленка? Коли триматися синтактичної конструкції, то “его” належить до гетьмана, але в такій дяківській писанині можуть бути синтактичні непослідовности, тому твердо на сім стати не можна.

⁴) Так я розділяю сю фразу.

⁵) Вище с. 665, оповіданнє Степана Радивилова про смерть Тимоша (с. 53) вище с. 587.

⁶) Помилка, треба розуміти Камянець.

⁷) В ориґ. тут і далі: Зборовъ.

⁸) Іслам-Кермен-про невдоволеннє з сього приводу, див. вище с. 555.

⁹) Акты X с. 71-3; ся приписка, в ориґінальнім тексті, в иншій копії заблукала, видко, до гетьманського листу — с. 79-80 прим.

¹⁰) Сі відомости тиждень пізніш повторив Капуста, що приїздив до Чигрина 29 н. с. листопада, а поїхав від гетьмана два тижні перед тим: Гетьман під Баром. Хан стоїть далі під Зиньковим,

Орда обступила короля і не пускає ніяких припасів до королівського обозу, так що королеві приходиться дуже сутужно. Чигринський козак Кирило, що поїхав від гетьмана 19 н. с. листопада, також лишив його під Баром, і знов на “завтрее” гетьман мав іти на короля- с. 76.

¹¹) Акты Х с. 74 і 151.

¹²) Вище с. 559.

¹³) Акты с. 78, примітка. Дата сеї грамоти може бути виміркована приблизно: Капуста поїхав за два тижня до 29 н. с., значить писано її коло 15 н. с. листопада.

¹⁴) “Гетьман твоєю (царскою) ласкою дуже тішився і хотів з усім військом іти від Бара на короля, а миритись з королем не буде — чекає від тебе війська”.

¹⁵) Прохор догонив послів в Цимерманівці 14 н. с. грудня, треба рахувати 8-9 днів дороги до Чигрина і ще кілька днів з Чигрина до Цимерманівки.

ОПОВІДАННЯ ЗІБРАНІ МАТВЕЕВИМ І ФОМИНИМ, ПОСОЛЬСТВО БУРЛІЯ І МУЖИЛІВСЬКОГО В МОСКВІ, ПОХІД ГЕТЬМАНА НА ПОДІЛЛЄ, ГЕТЬМАН В БАРІ, РОЗМОВА З ЯЦИНОЮ 3 (13) ЧЕРВНЯ 1653.

Одночасно йшло також листуваннє з великими послами: Бутурлиним, Алферьевим і Алмазом Івановим, що виїхавши з Москви 19 н. с. жовтня, 11 н. с. листопада прийшли до Путивля, і тут простояли майже два місяця, чекаючи ріжних додаткових річей та документів з Москви, вичікуючи повороту гетьмана з походу, а за той час, прийнятим звичаєм, збирали вісти про українські події та висилали про них звідомлення до Москви. Відкладаючи дещо з того на далі, в звязку з першими розпорядженнями царя на Україні, я спинюсь на тім у їх реляціях, що характеризують ситуацію на Україні ¹).

17 н. с. листопада посли вислали на звіди до Чигрина піддячого Старкова. Але поки він їздив, приїхали з містечка Смілого й козаки Кіндрат Війтенко та Гнат Давидів, що їх Лаврин Капуста, їдучи з Чигрина поперед великих послів, згідно з своєю обіцянкою послам лишив у Смілій, наказавши їм, щоб були послам за провідників, та налагодили все потрібне для їх подорожі; теж саме ствердив їм чигринський полковник Томиленко, одержавши від миргородського полковника відомість про те, що московські посли зближаються до української границі. Сі козаки привезли листи від Л. Капусти і від себе поінформували послів, що гетьман стоїть з військом в Барі, боїв у нього з королем не бувало, бо ні він ні хан не хочуть наближатись до королівского війська з огляду на пошість, що завелась у королівськім війську, — “опасаютца сами от морового повЂтрея”.

“А кримської Орди з 40 тисяч пішло чатою, по здобич, під Люблин. А з гетьманом тридцять козацьких полковників і богато війська, числом сказати не можна, тому що з козацьких городів до гетьманського обозу богато приходить, инші ж козаки, як їм харчів не стане, вертаються назад до козацьких місточок”. В Чернигові ж для охорони від литовського війська стоять три полковники з військом, а є чутка, що сам Радивил поїхав до короля, лишивши когось на своє місце (156).

Путивльці Дилев, Шамирин, Котельников, що були за кордоном, розповіли цікаву історію, що з Чигрина прийшов до Миргорода наказ: велів гетьман ставити в Миргороді великий дім для його дружини, і тепер з усіх містечок зігнано богато людей, приїздить по 500 підвод, перевозять з великих панських маєтків і з гетьманських дворів будинки і всяко дворове будованнє. Приїзду гетьманової дружини сподіваються на св. Миколая і збирають всякі запаси, а кажуть, що буде там мешкати сам гетьман, щоб мати спокій від Ляхів і Татар, і що Виговському також ставлять дім у Миргороді, і що гетьман тут, у Миргороді й присягу складатиме цареві, повернувшися з походу. Особливо докладно розповідав се Дилев, що був у самім Миргороді (с. 159,162,163).